Как приятно смотреть на то, как наши ребята чувствуют себя счастливыми, улыбаются, радостно бегут к нам, обнимают, целуют, говорят самые важные и главные слова для любого человека: «Как я тебя
Жила-була звичайна пересічна українська сім'я: тато, мама і два сина. Жили, не тужили. Працювали, ходили до школи, садили город, квіточки-грибочки, загалом, все як у всіх. Але якось раз потрапила
У компанії сплячого в "кенгурушці" п'ятимісячного сина в Тетянин день 2011 року ми звернулися в районну службу у справах дітей, сформулювавши своє бажання подарувати справжню сім'ю дитині
Кожна наша дитина - невід'ємна складова нашого сімейного щастя. Хочеться побажати всім прийомним мамам і татам терпіння, мудрості у вихованні діток, а тим, хто ще на початку цього дивного шляху,
«Зробив діло - гуляй сміло!" Говорить народна мудрість. Ось ми до неї і п рислухались . Усією сім’єю вирушили на море. Це був величезний сюрприз для Насті з Дімою. Вони були в захваті від моря,
Наша історія почалася п'ятнадцять років тому, коли ми дізналися про безпритульних дітей. Одного разу, повертаючись додому пізно ввечері, близько півночі, Тетяна побачила дитину, яка лежала на
Мене звати Світлана Іонова. Я, до нь ка Валентини Никифорівни Іонової, яка вже більше двадцяти років є мамою - вихователем дитячого будинку сімейного типу в місті Дніпропетровську. Хочеться
Дуже хотілося подарувати радість родинного тепла і затишку дітям, яким необхідна батьківська турбота, любов і підтримка. Шкода, що в наш час так багато дітей залишається без батьків. У липні 2012
Історія створення прийомної сім'ї почалася з того, що моя дочка потрапила в дитяче відділення центральної районної лікарні. Там вона подружилася з двома славними хлопчи ками , п'ятирічним Д митриком
Жила-була одна щаслива сім'я: мама, тато і синок. Все у них було чудово, син ріс слухняним та добрим. Але ось він виріс, закінчив школу, вступив до технікуму. Батьки все більше і більше сумували за
Здрастуйте! Мене звати Наталія Голян. Мені п'ятнадцять років. Хочу Вам розповісти про незвичайн у і близьку мені людину, про мо ю прий омну мам у Яценко Вікторі ю Віктр і вн у . Ми живемо в селі
Мене звуть Анна Замєсова, мені 23 роки, я найстарша з нашої великої родини і саме про неї я хочу вам розповісти. Ріднішої за сім’ю немає нічого у жодної людини. Наша сім’я мешкає в місті
Наша дружна і велика сім'я живе в місті Дніпропетровськ. Ще зовсім недавно наша родина була маленькою, ми жили втрьох, виховували синочка Ігорка. Зараз він вже дорослий і самостійний. Він незамінний
Жодна людина в світі не знає, куди заведе його доля. Ніколи я не думав, що у нас в родині з'являться "чужі" діти, саме так ми раніше і думали про дітей, які виховуються в дитячих будинках
14 жовтня 2006 стало знаменною датою для мене і для моєї сім'ї. Цей день пов'язаний не тільки з великим святом Покрови Святої Богородиці, з Днем українського козацтва, а ще й з тим, що в цей день
Я, Копійка Світлана Олександрівна, мого чоловіка звати Ігор Іванович. У нас дуже важлива професія - ми батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу. Наша дружна сім'я живе в місті
Мене звати Шевченко Любов Іванівна. Я мама-вихователь дитячого будинку сімейного типу. Наша дружна сім'я живе в м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області. Зараз я вам розповім нашу історію. У
Я завжди мріяла про велику дружню родину. Але з сімейним життям не склалося - шлюб розпався через шість років. Колишній чоловік незабаром знову одружився, народилися діти, а в моєму житті не було
Мене звати Юрченко Олена Михайлівна, я - мама-вихователь дитячого будинку сімейного типу. Наша сім'я проживає в місті Кривий Ріг. Хочу розповісти історію народження моєї великої і дружної родини...
Рідними не народжуються, рідними стають. В цьому ми переконалися, дивлячись на наших щасливих діток. Влаштувавшись в нашу сім’ю, діти перший раз зустрічали Новий Рік, дізнались що є таке свято як