Прийомна сім'я Барабаш: «Завжди мріяла про велику сім'ю»
Я Барабаш
Лилия Борисовна из города Зеленодольск Апостоловского района Днепропетровской
области. Я всегда мечтала о большой дружной семье. Но с семейной жизнью не
сложилось - брак распался через шесть лет. Бывший муж вскоре снова женился,
родились дети, а в моей жизни не было даже намёка на семейное счастье. Я
старалась избегать этой болезненной темы даже в разговорах с друзьями и
знакомыми, чувствовала себя не такой как все, обделенной. Часто слышала за
спиной, что не суждено мне быть матерью. Наверное, это и стало для меня последней каплей. Я приняла самое трудное решение в моей жизни - взяла ребенка из детского дома.
Наша семья
родилась в феврале 2011 года. Хотелось бы немного рассказать о ней.
Я воспитываю
двух приемных детей. Первым я взяла к себе Ваню Кузнецова, 2006 года рождения,
потом в нашей семье появилась доченька, Иванова Наташа, 2010 года рождения.
Конечно же,
моя жизнь кардинально изменилась с первых дней появления детишек. Наконец-то я
почувствовала себя матерью и услышала долгожданное слово «мама», адресованное
МНЕ.
Ванечке
шесть лет, он очень подвижный и энергичный ребенок, несмотря на то, что у него
слабое здоровье. Он нуждается в постоянном профилактическом лечении и в
коррекции зрения, исправлении косоглазия. Целый год я его готовила к операции
по удалению аденоид. Приходится прилагать максимум усилий, чтобы малыш поменьше
болел и хорошо развивался. Мальчик невероятный помощник. А в этом году пойдет в
школу. С ним индивидуально занимается преподаватель, готовит его к школе. Учительница хвалит Ванюшу,
говорит, что он способный мальчик.
Наташа
тоже очень болезненный ребенок. В два года она не умела ходить, не
разговаривала и весила 9 700 кг. У малышки анемия мышц на руках. Пришла в нашу
семью Наташа в мае 2012 года. За такой короткий срок девочка стала говорить,
набрала в весе, стала подвижной благодаря массажам и лечению. Она на глазах
преобразилась и стала жизнерадостной девочкой.
В свободное время мы дома не сидим. Летом ходим
купаться и загорать на реку. Летом любим, кататься на велосипедах, а зимой - на
санках. У нас есть дача, на которой мы и работаем, и отдыхаем. Ваня как старший
сын помогает мне на дачном участке сажать картошку, собирать урожай. Это
занятие ему очень по душе. Наташа пока что маленькая, она только учится
помогать.
После появления
Ванюши и Наташи ко мне подходят женщины, интересуются вопросами создания
приемных семей, расспрашивают о детях, о моей теперешней жизни. Я всем говорю и
советую, чтобы не боялись брать детишек в семью, потому что жизнь приобретает
смысл, а дети приносят много радости и счастья.
Если и вы хотите взять ребёнка в семью, на нашем сайте вы найдете все, что поможет вам определиться и принять решение.
www.pomogaem.com.ua
Я Барабаш Лілія
Борисівна з міста Зеленодольськ Апостолівського району Дніпропетровської
області. Я завжди мріяла про велику дружню родину. Але з сімейним життям не
склалося - шлюб розпався через шість років. Колишній чоловік незабаром знову
одружився, народилися діти, а в моєму житті не було навіть натяку на сімейне
щастя. Я намагалася уникати цієї болючої теми навіть в розмовах з друзями та
знайомими, почувалася не такою як усі, обділеною. Часто чула за спиною, що не
судилося мені бути матір'ю. Напевно, це й стало для мене останньою краплею у
прийнятті найважчого рішення в моєму житті. Я взяла дитину з дитячого будинку.
Наша сім'я народилася
в лютому 2011 року. Хотілося б трохи розповісти про неї.
Зараз виховую двох прийомних дітей. Першого я взяла до себе Ваню Кузнєцова, 2006
року народження, потім у нашій родині з'явилася донечка, Іванова Наталя, 2010
року народження.
Звичайно ж, моє життя
кардинально змінилася з перших днів появи діточок. Нарешті я відчула себе
матір'ю і почула довгоочікуване слово «мама», що було адресоване МЕНІ.
Іванку шість років, він дуже
рухливий та енергійний, незважаючи на слабке здоров'я. Він потребує постійного профілактичного лікування та корекції зору, виправлення косоокості. Цілий рік я його готувала
до операції з видалення аденоїдів. Доводиться докладати максимум зусиль, щоб
малюк поменше хворів і добре розвивався. Хлопчик неймовірний помічник. А в
цьому році піде в школу. З ним індивідуально займається викладач, готує його до
школи. Вчителька хвалить Іванка, говорить, що він здатний хлопчик.
Наталка теж дуже хвороблива дитина. У два
роки вона не вміла ходити, не розмовляла і важила 9700 кг. У малятка анемія
м'язів на руках. Прийшла в нашу сім'ю дівчинка в травні 2012 року. За такий короткий термін Наталочка стала говорити, набрала вагу, стала рухомою завдяки масажам і лікуванню. Вона на
очах змінилася і стала життєрадісною дівчинкою.
У вільний час
ми вдома не сидимо. Влітку ходимо купатися і засмагатии на річку, катаємось на велосипедах, а взимку - на
санях. У нас є дача, на якій ми і працюємо, і відпочиваємо. Ваня як старший син
допомагає мені на дачній ділянці садити картоплю, збирати врожай. Це заняття
йому дуже до душі. Наташа поки що маленька, вона тільки вчиться допомагати.
Після появи Іванка та Наталочки до мене підходять жінки,
цікавляться питаннями створення прийомноїсім’ї,
розпитують про дітей, про моєтеперішнєжиття. Я всім кажу і раджу, щоб не боялися брати діточок в сім'ю, тому що життя
набуває сенсу, а діти приносять багато радості і щастя.
www.pomogaem.com.ua
