Дитячий будинок сімейного типу Тузенки: «Незважаючи ні на що, дітей треба любити»

Дитячий будинок сімейного типу Тузенки: «Незважаючи ні на що, дітей треба любити»

Меня зовут Тузенко Алексей Сергеевич, мою жену - Татьяна Георгиевна. Мы вместе с нашими детками живем в поселке Илларионово Синельниковского района Днепропетровской области.

Наша история началась пятнадцать лет назад, когда мы узнали о беспризорных детях. Однажды, возвращаясь домой поздно вечером, около полуночи, Татьяна увидела ребёнка, который лежал на проезжей части. Когда она подошла к нему, от него шел запах клея, он был легко одет, хотя уже была осень. Она подняла его и повезла к себе домой. До утра ребенок находился в токсическом опьянении и не приходил в себя. Как оказалось, так он отметил свой День рождения!

 

Мальчика звали Сергей, тогда ему исполнилось 8 лет. Утром она узнала всё о его жизни: о том, что его мать лишили родительских прав за пьянство, что его сестру забрали в интернат, что он сбежал из интерната и оказался на улице. С того дня у Сергея началась новая жизнь и не только у него. От Сергея мы узнали, сколько ещё детей оказались на улице, в каких условиях они живут и как выживают. Он прожил в нашей семье 13 лет. Сейчас ему 23 года. Он имеет профессию, увлекается музыкой (он dj, иногда играет в клубах). Недавно стал отцом, у него родился сын Матвей.

Мы начали искать этих детей и помогать им, чем могли. Мы делали бутерброды, готовили чай, знакомились, общались, узнавали их истории и, конечно, предлагали начать новую жизнь в нашем доме, особенно тем, кто действительно остался без родителей. А кому-то просто помогали вернуться домой и наладить свои отношения с родителями.

 

В рамках проекта нашего фонда «Вера, надежда, любовь» мы посещаем Детский дом инвалидов ДЦП г. Днепропетровск – общаемся с детьми, проводим развлекательные мероприятия, оказываем посильную волонтерскую помощь. Мы там познайомились с Денисом и Кириллом, которые теперь живут у нас, как приемные дети. Кирилл - инвалид с детства, у него артрогрипоз верхних конечностей. После его рождения мать бросила его в роддоме.

 

Мама Дениса употребляла наркотики и умерла, когда ему было 5 лет. С тех пор он жил в Детском доме для инвалидов, потому что имеет тяжелую родовую травму – атрофированы мышцы правой ноги. Сейчас эти ребята живут в нашей семье, и наша любовь помогает им преодолевать все трудности, с которыми они сталкиваются!

 

Судьба этих детей могла бы закончиться трагически. Их мать употребляла наркотики и алкоголь, поэтому малыши жили со своими бабушками, одна из которых тоже вела разгульный образ жизни. Однажды в пьяном состоянии она оставила полуторагодовалого Славика голодным в доме без отопления. Ребенок получил переохлаждение организма, в результате чего был доставлен в больницу с диагнозом воспаление легких и чудом остался жив. После больницы их сводные сестры принесли Славу к нам домой. Через некоторое время они же принесли к нам и Леню – его старшего брата, потому что трехгодовалому ребенку было невозможно жить со своим «папой», который постоянно пил.

 

Маленькая Ирочка попала к нам, когда ей было 1,5 года. Мама-наркоманка отдала нам ее прямо на улице, так как знала, что скоро ей придется сесть в тюрьму за торговлю наркотиками. Девочка была сильно ослаблена и истощена физически и эмоционально. Жестокое отношение со стороны матери привело к тому, что Ира испытывала страх, когда видела женщин. Малышка шла на руки только к мужчинам… Невозможно представить, что ей пришлось пережить! Мы пытаемся восполнить тот недостаток заботы и тепла, который она недополучала все эти годы.

 

Витю Евенко мы забрали из туберкулезного профилактория. Его папа был алкоголиком и болел туберкулезом, вследствие чего и умер. Мама была лишена родительских прав за употребление алкоголя и небрежное отношение к ребенку. Витя с нами уже 4 года. Это счастливый, умный и здоровый мальчик. Он учится в школе и очень любит кататься на велосипеде.

 

Когда мы начали помогать детям, мы жили в 2-х комнатной квартире, но, не смотря на это, мы открыли свои двери для 9-х детей. Пять лет назад мы продали ее и купили дом в пригороде Днепропетровска, потому что наша маленькая квартира не позволяла вместить такое количество детей. На сегодняшний день мы воспитываем 10 детей, каждому из них мы хотим дать хорошее образование и помочь раскрыть их таланты. Мы мечтаем о том, чтобы наши дети развивались духовно, занимались спортом, искусством, посещали храм, театры, каток…

 

Папа-воспитатель детского дома семейного типа

Алексей ТУЗЕНКО

www.pomogaem.com.ua

Наша історія почалася п'ятнадцять років тому, коли ми дізналися про безпритульних дітей. Одного разу, повертаючись додому пізно ввечері, близько півночі, Тетяна побачила дитину, яка лежала на проїжджій частині. Коли вона підійшла до хлопчика, від нього йшов запах клею, він був легко одягнений, хоча вже була осінь. Вона підняла його і повезла до себе додому. До ранку дитина перебувала в токсичному сп'янінні і не приходила до тями. Як виявилося, так він відзначив свій День народження!

Хлопчика звали Сергій, тоді йому виповнилося 8 років. Вранці вона дізналася все про його життя: про те, що його матір позбавили батьківських прав за пияцтво, що його сестру забрали до інтернату, що він втік з інтернату і опинився на вулиці. З того дня в Сергія почалося нове життя і не тільки у нього. Від Сергія ми дізналися, скільки ще дітей опинилися на вулиці, в яких умовах вони живуть і як виживають. Він прожив у нашій родині 13 років. Зараз йому 23 роки. Він має професію, захоплюється музикою (він dj, іноді грає в клубах). Нещодавно став батьком, у нього народився син Матвій.

Ми почали шукати цих дітей і допомагати їм, чим могли. Ми робили бутерброди, готували чай, знайомилися, спілкувалися, дізнавалися їх історії і, звичайно, пропонували почати нове життя в нашому домі, особливо тим, хто дійсно залишився без батьків. А комусь просто допомагали повернутися додому і налагодити свої відносини з батьками.

В рамках проекту нашого фонду «Віра, надія, любов» ми відвідуємо Дитячий будинок інвалідів ДЦП м. Дніпропетровськ - спілкуємося з дітьми, проводимо розважальні заходи, надаємо посильну волонтерську допомогу. Ми там познайомились з Денисом і Кирилом, які тепер живуть у нас, як прийомні діти. Кирило - інвалід з дитинства, у нього артрогрипоз верхніх кінцівок. Після його народження мати кинула його в пологовому будинку.

Мама Дениса вживала наркотики і померла, коли йому було 5 років. З тих пір він жив у Дитячому будинку для інвалідів, бо має важку родову травму - атрофовані м'язи правої ноги. Зараз ці хлопці живуть у нашій родині, і наша любов допомагає їм долати всі труднощі, з якими вони стикаються!

Доля цих дітей могла б закінчитися трагічно. Їх мати вживала наркотики і алкоголь, тому малюки жили зі своїми бабусями, одна з яких теж вела розгульний спосіб життя. Одного разу в п'яному стані вона залишила півторарічного Славіка голодним в будинку без опалення. Дитина отримала переохолодження організму, в результаті чого була доставлена в лікарню з діагнозом запалення легенів і дивом залишиласяживою. Після лікарні їх зведені сестри принесли Славу до нас додому. Через деякий час вони ж принесли до нас і Льоню - його старшого брата, тому що трирічному малюку було неможливо жити зі своїм "татом", який постійно пив.

Маленька Іринка потрапила до нас, коли їй було 1,5 року. Мама-наркоманка віддала нам її прямо на вулиці, тому що знала, що скоро їй доведеться сісти у в'язницю за торгівлю наркотиками. Дівчинка була сильно ослаблена і виснажена фізично і емоційно. Жорстоке ставлення з боку матері призвело до того, що Іра відчувала страх, коли бачила жінок. Маля йшлона руки тільки до чоловіків... Неможливо уявити, що їй довелося пережити! Ми намагаємося заповнити той недолік турботи і тепла, який вона недоотримувала всі ці роки.

Вітю Євенко ми забрали з туберкульозного профілакторію. Його тато був алкоголіком і хворів на туберкульоз, внаслідок чого і помер. Мама була позбавлена ​​батьківських прав за вживання алкоголю та недбале ставлення до дитини. Вітя з нами вже 4 роки. Це щасливий, розумний і здоровий хлопчик. Він вчиться в школі і дуже любить кататися на велосипеді.

Коли ми почали допомагати дітям, ми жили в 2-х кімнатній квартирі, але, не дивлячись на це, ми відкрили свої двері для 9-х дітей. П'ять років тому ми продали її і купили будинок в передмісті Дніпропетровська, тому що наша маленька квартира не дозволяла вмістити таку кількість дітей. На сьогоднішній день ми виховуємо 10 дітей, кожному з них ми хочемо дати хорошу освіту і допомогти розкрити їх таланти. Ми мріємо про те, щоб наші діти розвивалися духовно, займалися спортом, мистецтвом, відвідували храм, театри, каток...

Папа-вихователь дитячого будинку сімейного типу

Олексій Тузенко

www.pomogaem.com.ua