Дитячий будинок сімейного типу Захарових: «Жили, не тужили...»
Меня зовут Захарова
Яна Иосифовна, моего мужа – Дунда Вячеслав Юрьевич. Наша дружная семья живет в
городе Днепропетровске. И мы хотим о ней рассказать.
Жила-была обычная
среднестатистическая украинская семья: папа, мама и два сына. Жили, не тужили.
Работали, ходили в школу, сажали огород, лютики-цветочки, в общем, все как у
всех. Но как-то раз попала маме в руки газета, в которой была рубрика «Візьміть дитину в родину», а в ней фото
детей с улыбками, но грустными глазами. Это были воспитанники детских домов,
которые тоже хотели иметь среднестатистическую семью, обычных папу и маму,
своих, собственных. И задумалась мама: «Наши-то пацаны за поддержкой-опорой
куда бегут? К маме-папе. А там мальчишкам и девчонкам куда, к кому бежать? И
пошла мама на совет к папе. Так и родилось наше решение взять деток к себе.
Создали мы нашу
приемную семью не так давно – в декабре 2011 года. Пришли тогда к нам два брата
– одиннадцатилетний Саша и восьмилетний Сережа. Хорошие, смышленые ребята.
Пошли в новую школу, обжились, сдружились. Сашка борьбой увлекается, Сережка –
шкодами. Но если ребенок не шалит, значит, он не здоров, а у нас со здоровьем
полный порядок.
Потом мы решили, что
можем еще одного взять, ведь сил и энергии хватает, желание есть, дом большой.
И взяли в конце лета еще троих: Диму, Свету и Владу. Диме в сентябре
исполнилось 15 лет, он ходит в 9 класс, готовится к выпуску со школы и
поступлению в училище, очень любит футбол. Светику уже 17 лет. Она ученица 11
класса, готовится к выпускному балу, хорошо танцует, занимается вокалом.
Ладушке 14 лет. Учится в 8 классе, занимается восточными единоборствами и уж
точно в обиду себя не даст. Вот такой у нас образовался детский дом семейного
типа.
Теперь у нас БОЛЬШАЯ
среднестатистическая украинская семья – папа, мама, пять сыночков и две дочки.
Но это пока. Ведь сил, энергии еще хватает…
Яна ЗАХАРОВА
Мама-воспитатель ДДСТ
www.pomogaem.com.ua
Мене звуть Захарова Яна Йосипівна, мого чоловіка - Дунда В'ячеслав
Юрійович. Наша дружна сім'я живе в місті Дніпропетровську. І ми хочемо про неї
розповісти.
Жила-була звичайна пересічна українська сім'я: тато, мама і два сина. Жили,
не тужили. Працювали, ходили до школи, садили город, квіточки-грибочки,
загалом, все як у всіх. Але якось раз потрапила мамі в руки газета, в якій була
рубрика «Візьміть дитину у родину», а в ній фото дітей з усмішками, але сумними
очима. Це були вихованці дитячих будинків, які теж хотіли мати
середньостатистичну сім'ю, звичайних тата й маму, своїх, власних. І задумалася
мама: «Наші діти за підтримкою-опорою куди біжать? До мами-тата. А там хлопцям
і дівчатам куди, до кого бігти? І пішла мама на раду до тата. Так і народилося спільне
рішення взяти діток до себе.
Створили ми нашу прийомну сім'ю не так давно - у грудні 2011 року. Прийшли
тоді до нас два брати - одинадцятирічний Сашко та восьмирічний Сергійко.
Хороші, тямущі хлопці. Пішли в нову школу, обжилися, здружилися. Сашка боротьбою
захоплюється, Сергійко - шкодою. Але якщо дитина не пустує, значить, вона нездорова,
а у нас зі здоров'ям повний порядок.
Потім ми вирішили, що можемо ще одного взяти, адже сил і енергії вистачає,
бажання є, будинок великий. І взяли наприкінці літа ще трьох: Діму, Свєту і
Владу. Дмитрику у вересні виповнилося 15 років, він ходить в 9 клас, готується
до випуску зі школи та вступу до училища, дуже любить футбол. Свєті вже 17
років. Вона учениця 11 класу, готується до випускного балу, добре танцює,
займається вокалом. Ладі 14 років. Навчається у 8 класі, займається східними
єдиноборствами і вже точно образити себе не дасть. Ось такий у нас утворився
дитячий будинок сімейного типу.
Тепер у нас ВЕЛИКА середньостатистична українська сім'я - тато, мама, п'ять
синочків і дві доньки. Але це поки що. Адже сил, енергії ще вистачає...
Яна ЗАХАРОВА
Мама-вихователь ДБСТ
www.pomogaem.com.ua
