Прийомна сім'я Краснокутської Юлії Володимирівни
Беречь вас буду как зеницу ока,
Растить, учить, Соколики мои!
Меня зовут Краснокутская Юлия Владимировна.
Я приемная мама. Как приемная семья мы существуем только с октября 2012 года. Живем
мы в Томаковке Днепропетровской области. У меня двое кровных детей, сын
Константин и дочь Екатерина. Константину 24 года, он женился, живет отдельно.
Работаетэнергетиком. Дочь Екатерина, 15 лет, учится в 9 классе
Томаковской школы. Она занимается в спортивной школе волейболом. У меня очень дружная и счастливая
семья. Казалось бы, что еще нужно счастливой маме?
История
создания моей приемной семьи началась с того, что моя дочь попала в
детское отделение центральной районной больницы. Там она подружилась с двумя
славными мальчуганами, пятилетним
Димочкой Пакета и его трехлетним братиком, Даниилом. С ними в больнице находился еще один братик,
Артемка, 2011 года рождения. Детки уже
пять месяцев жили в больнице. До этого они жили с отцом. Свою мать они не
помнили, так как она вела разгульный образ жизни, и ей некогда было заниматься
воспитанием сыновей. Отец тоже не очень заботился о своих детях, он
злоупотреблял алкоголем. Результатом такого безответственного отношения к своим
родительским обязанностям стало то, что детей изъяли из семьи и разместили в
больницу.
Дочь выписали из больницы, но мы продолжала
навещать мальчиков в отделении. Приносили им гостинцы. Дети ждали и радовались
каждой встречи с нами. Катюша
очень привязалась к мальчикам, а у меня болела душа, разрывалось сердце от
одной только мысли, что же ждет ребятишек дальше? При каждой встрече мне
хотелосьих обнимать, целовать. И я решилась обсудить на семейном
совете мое желание принять в нашу семью
деток. Меня поддержали и сын и дочь. Димочка, Данилка и Темочка стали нашими
родными и близкими человечками, которым хочется дарить и дарить свою любовь,
теплоту, родительскую ласку. Так хочется, чтобы мальчишки были счастливы. Ведь
дети – это лучики солнца, это счастье и радость. Хочется надеется на то, что
еще много людей примут решение принять в свои семьи ребят, которым нужна
поддержка, любовь и забота.
С уважением,
приемная мама
Юлия КРАСНОКУТСКАЯ
www.pomogaem.com.ua
Берегти вас буду як зіницю ока,
Ростити, навчати, Соколики мої!
Мене звати
Краснокутська Юлія Володимирівна. Я прийомна мама. Як прийомна сім'я ми існуємо
тільки з жовтня 2012 року. Живемо ми в Томаківці Дніпропетровської області. У
мене двоє кровних дітей, син Костянтин і дочка Катерина. Костянтину 24 роки,
він одружився, живе окремо. Працює енергетиком. Дочка Катерина, 15 років,
навчається в 9 класі Томаківської школи. Вона займається у спортивній школі
волейболом. У мене дуже дружна і щаслива родина. Здавалося б, що ще потрібно
щасливій мамі?
Історія створення прийомної
сім'ї почалася з того, що моя дочка потрапила в дитяче відділення центральної
районної лікарні. Там вона подружилася з двома славними хлопчиками, п'ятирічним Дмитриком Пакета і його трирічним
братиком, Данилкою.
З ними у лікарні перебував ще один братик, Артемко, 2011 року народження. Дітки
вже п'ять місяців перебувалив лікарні. До цього вони жили з батьком. Свою матір вони не пам'ятали, так як
вона вела розгульний спосіб життя, і їй ніколи було займатися вихованням синів.
Батько теж не дуже дбав про дітей, зловживав алкоголем. Результатом такого
безвідповідального ставлення до своїх батьківських обов'язків стало вилучення дітей з сім’ї. Їх відправили одразу до лікарні.
Дочку виписали, але ми продовжували відвідувати хлопчиків у відділенні, приносили їм гостинці. Діти чекали і
раділи кожній зустрічі з нами. Катюша дуже прив'язалася до малих, а в мене боліла душа,
розривалося серце від однієї лише думки, що ж чекає дітлахів далі? При кожній
зустрічі мені хотілося їх обіймати, цілувати. І я зважилася обговорити на
сімейній раді моє бажання прийняти в нашу сім'ю діток. Мене підтримали і син, і дочка. Дімочка, Данилка і Артемка стали нашими рідними і близькими
чоловічками, яким хочеться дарувати свою любов, теплоту, батьківську ласку. Так
хочеться, щоб хлопці були щасливі. Адже діти - це промінчики сонця, це щастя і
радість. Хочеться сподіватисяна те, що кожна
дитина-сирота отримаю свій «шматочок» щастя – люблячих і небайдужих батьків.
З повагою,
прийомна мама
Юлія КРАСНОКУТСЬКА
www.pomogaem.com.ua
