Завдяки моїм хлопчакам я знову ожила

Завдяки моїм хлопчакам я знову ожила

Мої діти виросли, вивчилися, пішли працювати, дівчата вийшли заміж, а Діма теж скоро одружиться. Я так рада за них, якби Ви тільки знали, як я люблю своїх дітей і пишаюся ними. Ми жили всі разом, будинок завжди був повний сміху, ми були великою дружною сім'єю. Своїм дівчатам я була і залишаюся подругою. Їх секрети я дізнавалася за чаюванням. Але діти виросли. Вони приїжджають, але у кожного вже своє життя. Для мене будинок виявився порожнім. У голові спливали спогади про перші кроки, перший клас, перший іспит, перше кохання моїх вже таких дорослих дітей. Важко було усвідомлювати, що чай п'ю вже одна, в повній тиші. Адже я звикла готувати, чекати, любити і жити для дітей.

Приїхала до мене якось Танюшка, моя середня дочка і запропонувала піти в центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, щоб дізнатися про створення прийомної сім'ї. Вона бачила мій стан і розуміла, що треба щось робити, щоб мені не було так самотньо і сумно. Хочу сказати, що візит до соціальних працівників був для мене знаменним і дуже важливим. Мене вислухали і допомогли. Зібравши пакет документів, я пройшла навчання, і в квітні 2013 року було створено прийомну сім'ю. Степан Іванов (1997 р.н.) і Євген Рябих (2000 р.н.) стали моїми синами.

У кожного з хлопців своя нелегка доля. Стьопа пережив смерть мами. Прийшовши до мене, Стьопа був замкнутим, закривався в кімнаті і годинами плакав. Але з часом він зміг змиритися з тим, що сталося в його житті. У сім'ї він пожвавився, став товариським. Степан любить малювати, захоплюється орігамі. Зараз це мій незамінний помічник. Він зі мною скрізь: на кухні, допомагає справлятися з господарством, може виконати будь-яку хатню роботу. На нього можна цілком покластися. Степан навчається в інтернаті у восьмому класі, а після його закінчення хоче піти вчитися на кухаря.

У Жені теж нелегка доля. До того як потрапити в дитячий будинок він жебракував. В дитячому будинку з хлопчиною намагалися встановити контакт п'ять сімей, але після знайомства з ним відмовлялися брати до себе, не пояснюючи причину відмови. Я думаю, що Євген почував себе нікому не потрібним після таких візитів, і міг обізлитися. Слава Богу, цього не сталося. Женя дуже схожий на мою середню доньку, Танюшку. Такий же жвавий і непосидючий. Напевно, це теж зіграло велику роль при знайомстві і спілкуванні з Женею в дитячому будинку. Зараз хлопця не впізнати. Він у нас балакун, не може наговоритися, йому потрібні постійні контакти з людьми і слухачі. Він всім цікавиться, хоче все знати. А найголовніше - дитина не тікає з дому, чого я боялася найбільше. Женя зрозумів, що у нього є сім'я, в якій його люблять і розуміють. Займається плаванням, ходить в гурток з зав'язування морських вузлів. Зараз він, як і Стьопа навчається в школі у восьмому класі.

Як згадаю, які у хлопців були величезні очі, коли у них з'явилися велосипеди, мобільні телефони з навушниками і музикою. Адже вони і не думали, що можуть мати те, чого у них ніколи не було. Крім матеріальних цінностей у хлопців з'явилася сім'я, в якій їм затишно, в якій їх цінують і поважають. Хлопці стали домашніми, вони довіряють мені, а я довіряю їм. У вільний час всі разом ходимо в цирк, в кіно, пишемо диктанти, читаємо вечорами, дивимося телевізор, активно відпочиваємо.

Завдяки моїм хлопчакам я знову ожила, готова допомагати в будь-яких їх починаннях і підтримувати у всьому. Так хочеться віддавати свою материнську любов цим дітям, якої вони так потребують, поставити їх на ноги, навчити справлятися з життєвими труднощами. Я думаю, що у нас все вийде, а що не буде виходити, постараємося виправляти. Все погане залишимо в минулому, а будемо жити сьогоденням і майбутнім, яке, я сподіваюся, стане у дітей щасливим. Я так люблю своїх хлопчиків. З їх приходом у мою сім'ю, якось по-особливому сонечко стало світити у вікна мого будинку, який став рідним і для них. Міркую про те, щоб взяти ще дітей. Може, колись і збудеться моя мрія про велику сім'ю. Головне - вірити.

З повагою,

прийомна мама

Бродько Наталія Дмитрівна

www.pomogaem.com.ua