Гостинна Одеса

img

Клуб мандрівників 2 688

Гостинна Одеса

Чем занимаются в выходные наши волонтеры? Вопрос риторический. Конечно, волонтерят! И до чего же приятно волонтерить, как мы в эти выходные, - вместе с «Клубом путешественников» осваивать Одессу. «Клуб» на этот раз был представлен детками детского дома семейного типа (ДДСТ) Черевко и приёмной семьи (ПС) Стрельцовых, по возрасту преимущественно первоклашками. Ну и конечно, взрослыми: волонтерами «Сияния радуги» и восемнадцатилетним Денисом Косенко, который сопровождал малышей из своей приемной семьи.

Почти всю неделю перед поездкой лил дождь. Но в субботу утром Одесса сияла солнышком и чистотой. Что касается чистоты, говорят, в Одессе так расположены улицы, что главный дворник – ветер, он сметает весь мусор к морю.

Первое впечатление: город старинный и славный; как в Питере, чуть ли не каждый дом – архитектурный памятник, искусная лепка, мемориальные доски… Первым нашим пунктом назначения был музей Блещунова – единственный в Украине музей частных коллекций. Каждый из девяти залов музея посвящен какой-то определенной эпохе и культуре: Российская империя ХІХ века, буддийский и мусульманский восток, украинские промыслы, история Одессы… Предметы быта, печати, картины, предметы религиозного культа. Запомнилась миниатюрная фарфоровая чашка с необычной крышечкой: оказывается, крышечка устроена специально, чтобы не замочить усов. Китайская ширма, над которой трудились несколько поколений в течение семи десятков лет: на ней 7 слоев лака, каждый из которых наносился через 10 лет после предыдущего. Наш замечательный экскурсовод позволял дотрагиваться до экспонатов и звонить в китайские колокольчики. Нагруженные подаренными сувенирами, мы отправились дальше – в музей восковых фигур.

Тут ребята нашли огромное количество знакомых персонажей: от Шрэка до Брюса Уиллиса и от Гарри Поттера до Гоголя. Конечно, не упустили возможности сфотографироваться с Пушкиным, Майклом Джексоном и прочими. Повеселились всласть.

Дальше, после обеда, путь лежал в Краеведческий музей. Но по пути встретилось то, мимо чего дети пройти никак не могли: Музей шоколада. Одесситы и тут продемонстрировали гостеприимство, сделав нам скидку. В Музее шоколада мы видели настоящее чудо: шоколадные часы с идущими шоколадными стрелочками. А в последнем зале, конечно, состоялась дегустация горячего шоколада. Убедились на собственном опыте, что этот напиток поднимает настроение, и направились к следующей цели.

Гостеприимная ОдессаВ тихом дворике Краеведческого музея отдохнули от суеты субботней Одессы, наполненной туристами. Рассмотрели выставленные там якоря (якорь - символ города). Экскурсовод, ожидавший, пока все соберутся, рассказал нам много интересного, не входившего в экскурсию. Запомнился в Краеведческом рассказ о генерале, который в Великую Отечественную войну, ослушавшись приказа руководства, вышел с войсками из Одессы и сражался за ее пределами, чтобы город как можно меньше пострадал. И это ему удалось – Одесса действительно намного меньше других городов разрушена войной.

В Художественный музей мы опоздали и отправились гулять по вечернему городу. Посмотрели на памятник Утесову, посидели на 12-ом стуле Остапа Бендера, спустились по Потемкинской лестнице. Любовались пушками и якорями. Поднимались на фуникулере. Фуникулер, как и эскалатор, произвел на детей впечатление, наверное, такое же, как все музеи вместе взятые. Но, конечно, не большее, чем удивительный Музей партизанской славы под Одессой. Туда мы поехали воскресным утром, выспавшись как следует в гостинице. 

Гостеприимная ОдессаМузей партизанской славы создан в 1969 году на месте старейших в Одесской области Нерубайских катакомб. На протяжении нескольких столетий там добывали ракушечник, и лабиринты шахт и переходов тянутся под городом и за его пределами на сотни километров. Там скрывались и бандитские притоны, и всевозможные нелегальные организации в советские времена. А во время Великой отечественной войны там нашел себе пристанище партизанский отряд. Он активно действовал многие месяцы, а затем входы замуровали румынские оккупанты и полтора года отряд держался на запасах, рассчитанных на 100 дней… Из 70 человек почти никто не выжил. Условия были практически невыносимыми: постоянные 13 градусов тепла, высочайшая влажность: после дождя по стенам стекали капли, только искусственное освещение. У партизан были штаб, оружейная, тир, кухня, спальни. Женская спальня отличалась от мужской наличием зеркала – женщины и здесь оставались женщинами… В лазарете было всего три койки: заболевшие очень быстро угасали, при такой температуре и влажности даже неопасная рана становилась смертельной. И наверху партизаны подвергались большой опасности – после месяцев, проведенных в подземелье, их выдавали бледные лица.

Нам рассказали, что в Нерубайских катакомбах, случалось, терялись люди, и на душе стало поспокойнее, только когда волонтеры взяли каждого ребенка за руку. Впечатление катакомбы производят тягостное, но именно от этого начинаешь отчетливо осознавать величие подвига наших бойцов.

Гостеприимная ОдессаА потом можно было отдохнуть и повеселиться в замечательном Одесском зоопарке. Живьем увидеть львов, тигров, пеликанов, рассмотреть реснички на глазах слона – что может быть чудеснее, когда тебе 7 лет! Павианы, медведи, леопарды, ежики, белки, всевозможные птицы – кого там только нет. Даже волы, с которыми ребята обязательно встретятся в произведениях украинских классиков, были в зоопарке. А экскурсия настолько понравилась детям, что одна девочка сказала: теперь понимает, зачем нужен в зоопарке экскурсовод.

Замечательная экскурсия ждала нас и в Художественном музее, куда мы добрались, наконец, после обеда. Нам рассказывали не только истории конкретных картин, детям объяснили, что такое «пейзаж», «портрет», «марина», «экспозиция». А после каждого зала и в самом конце экскурсовод сама задавала вопросы детям: ведь лучше всего запоминается то, что сам пересказал.

Завершилось наше путешествие по Одессе прогулкой по городу, которую провела для нас местная православная молодежная организация, с последним пунктом: Ильинским мужским монастырем. Ребята сами захотели поставить свечи в храме и помолиться…

Мы затеяли эту поездку не только для того, чтобы показать детям Одессу. Еще одна важная цель, ребята из ДДСТ и ПС, живущие в селе, должны знать и город, уметь в нем ориентироваться, чтобы иметь выбор: оставаться во взрослой жизни сельскими жителями или становиться горожанами. Кажется, определенные шаги на пути к этой цели сделаны.

Гостеприимная ОдессаВ первый день откололась от наших детских экскурсий взрослая группка волонтеров. Ребята бродили по городу, любовались морем и портом. От души веселились, когда набрели на парад зомби – европейская традиция, которую решили поддержать в Одессе. Безумно интересно было наблюдать, как перед началом парада участники гримируются, превращаясь в зомби из простых смертных. А вечером стали зрителями танцевальных батлов. И не только зрителями. Энергетикой танцевального состязания заразился и наш Дениска, в конце концов, после долгих сомнений принял участие в «битве». И, в общем-то, был на высоте, чему все мы были страшно рады. Чтобы осознать цену его победы, нужно вспомнить, что у парня непростая судьба, что он всю жизнь прожил в селе и что человек он эмоционально довольно закрытый. Ему, скорей всего, немалого стоило выйти в середину круга и показать, что умеет, среди городских продвинутых ребят. Помнить, как ты танцевал на набережной Одессы под десятками оценивающих взглядов – и не спасовал, – важная веха на пути к тому, чтобы обрести уверенность и найти себя.

Гостеприимная ОдессаКогда мы сели в поезд, чтобы ехать домой, - не было усталости от того, что 2 дня мы без перерыва поглощали впечатления, не было пресыщенности – только легкость и радость от знакомства с таким прекрасным уголком страны…

 
 

 

Хочется от всей души поблагодарить тех, благодаря кому наше путешествие в город Одесса было не только познавательным, но и комфортным. Хостелу "Лафа”, за помощь в организации проживания; руководству пиццерии "Marios Trattoria”; "McDONALD’s”, за помощь в организации питания; руководству муниципального музея личной коллекций им. А.В. Блещунова; директору музея восковых фигур Епуру Юрию Аркадьевичу; руководству музея партизанской славы в с. Нерубайское; руководству Одесского историко-краеведческого музея; руководству Одесского зоологического парка общегосударственного значения за организацию бесплатной экскурсии; руководству художественного музея; руководству "Музея шоколада”, за предоставленную скидку на проведение экскурсии.

Мы обязательно вернемся в Одессу!

 

Проект «Клуб путешественников»

www.pomogaem.com.ua

Чим займаються у вихідні наші волонтери? Питання риторичне. Звичайно, волонтерять! І до чого ж приємно волонтерити, як ми в ці вихідні, - разом з «Клубом мандрівників» освоювати Одесу. «Клуб» на цей раз був представлений дітками дитячого будинку сімейного типу (ДБСТ) Черевко та прийомної сім'ї (ПС) Стрельцових, за віком переважно першокласниками. Ну, і звичайно, дорослими: волонтерами «Сяйва веселки» і вісімнадцятирічним Денисом Косенко, який супроводжував малюків зі своєї прийомної сім'ї.

Майже весь тиждень перед поїздкою лив дощ. Але в суботу вранці Одеса сяяла сонечком і чистотою. Що стосується чистоти, кажуть, в Одесі так розташовані вулиці, що головний двірник - вітер, він змітає все сміття до моря.

Перше враження: місто старовинне і славне; як у Пітері, мало не кожен будинок - архітектурна пам'ятка, майстерна ліпнина, меморіальні дошки... Першим нашим пунктом призначення був музей Блещунова - єдиний в Україні музей приватних колекцій. Кожен з 9-ти залів музею присвячений якійсь певній епосі і культурі: Російська імперія ХІХ століття, буддизський і мусульманський схід, українські промисли, історія Одеси... Предмети побуту, друку, картини, предмети релігійного культу. Запам'яталася мініатюрна порцелянова чашка з незвичайною кришечкою: виявляється, кришечка влаштована, щоб не замочити вуса. Китайська ширма, над якою трудилися кілька поколінь протягом семи десятків років: на ній 7 шарів лаку, кожний з яких наносився через 10 років після попереднього. Наш чудовий екскурсовод дозволяв доторкатися до експонатів і дзвонити в китайські дзвіночки. Навантажені подарованими сувенірами ми відправилися далі - в музей воскових фігур.
Гостеприимная ОдессаТут малеча знайшла величезну кількість знайомих персонажів: від Шрека до Брюса Уїлліса, від Гаррі Поттера до Гоголя. Звичайно, не упустили можливості сфотографуватися з Пушкіним, Майклом Джексоном та іншими. Повеселилися вдосталь.
Далі, після обіду, наш шлях лежав у Краєзнавчий музей. Але по дорозі зустрілося те, мимо чого діти пройти ніяк не змогли: Музей шоколаду. Одесити і тут продемонстрували гостинність, зробивши нам знижку. У Музеї шоколаду ми бачили справжнє диво: шоколадний годинник з шоколадними стрілочками. А в останньому залі, звичайно, відбулася дегустація гарячого шоколаду. Переконалися на власному досвіді, що цей напій піднімає настрій, і попрямували до наступної мети.
Гостеприимная ОдессаУ тихому дворику Краєзнавчого музею відпочили від суєти суботньої Одеси, наповненою туристами. Розглянули виставлені там якоря (якір - символ міста). Екскурсовод, який чекав, поки всі зберуться, розповів нам багато цікавого, що не входило в екскурсію. Запам'яталося в Краєзнавчому розповідь про генерала, який у Велику Вітчизняну війну, не послухавшись наказу керівництва, вийшов з військами з Одеси і бився за її межами, щоб місто якнайменше постраждало. І це йому вдалося - Одеса дійсно набагато менше інших міст зруйнована війною.

У Художній музей ми запізнилися і відправилися гуляти по вечірньому місту. Подивилися на пам'ятник Утьосову, посиділи на 12-му стільці Остапа Бендера, спустилися Потьомкінськими сходами. Милувалися гарматами і якорями. Піднімалися на фунікулері. Фунікулер, як і ескалатор справив на дітей враження, напевно, таке ж, як усі музеї разом узяті. Але, звичайно, не більш, ніж дивовижний Музей партизанської слави під Одесою. Туди ми поїхали недільним ранком, виспавшись як слід в готелі.

Музей партизанської слави створений в 1969 році на місці найстаріших в Одеській області Нерубайських катакомб. Протягом декількох сторіч там добували черепашник, і лабіринти шахт і переходів тягнуться під містом і за його межами на сотні кілометрів. Там ховалися і бандитські притони, і всілякі нелегальні організації в радянські часи. А під час Великої вітчизняної війни там знайшов собі притулок партизанський загін. Він активно діяв багато місяців, а потім входи замурували румунські окупанти і півтора року загін тримався на запасах, розрахованих на 100 днів... З 70 чоловік майже ніхто не вижив. Умови були практично нестерпними: постійні 13 градусів тепла, найвища вологість: після дощу по стінах стікали краплі, тільки штучне освітлення. У партизанів були штаб, збройова, тир, кухня, спальні. Жіноча спальня відрізнялася від чоловічої наявністю дзеркала - жінки і тут залишалися жінками... У лазареті було всього три ліжка: захворілі дуже швидко згасали, при такій температурі і вологості навіть нетяжка рана ставала смертельною. І нагорі партизани піддавалися великій небезпеці - після місяців, проведених у підземеллі, їх видавали бліді обличчя.
Нам розповіли, що в Нерубайських катакомбах, траплялося, губилися люди, і на душі стало спокійніше, тільки коли ми взяли кожну дитини за руку. Враження катакомби залишають незабутнє, але саме від цього починаєш чітко усвідомлювати велич подвигу наших бійців.
Гостеприимная ОдессаА потім можна було відпочити і повеселитися в чудовому Одеському зоопарку. Живцем побачити левів, тигрів, пеліканів, порозглядати вії на очах слона - що може бути цікавіше, коли тобі 7 років! Павіани, ведмеді, леопарди, їжачки, білки, всілякі птахи - кого там тільки немає. Навіть воли, з якими дітлахи обов'язково зустрінуться в творах українських класиків, були в зоопарку. А екскурсія настільки сподобалася дітям, що одна дівчинка сказала: тепер розуміє, навіщо потрібен в зоопарку екскурсовод.

Чудова екскурсія чекала нас і в Художньому музеї, куди ми нарешті потрапили після обіду. Нам розповідали не тільки історії конкретних картин, дітям розповіли, що таке «пейзаж», «портрет», «марина», «експозиція». А після кожного залу і в самому кінці екскурсовод сама задавала питання дітям: адже найкраще запам'ятовується те, що сам розповів.
Завершилася наша подорож по Одесі прогулянкою по місту, яку провела для нас одеська православна молодіжна організація, з останнім пунктом: Ільїнським чоловічим монастирем. Діти самі захотіли поставити свічки в храмі і помолитися...
Ми затіяли цю поїздку не тільки для того, щоб показати дітям Одесу. Ще одна важлива мета, дітлахи з ДБСТ та ПС, які живуть у селі, повинні знати й місто, вміти в ньому орієнтуватися, щоб мати вибір: залишатися в дорослому житті сільськими жителями або ставати городянами. Здається, певні кроки на шляху до цієї мети зроблені.
Гостеприимная ОдессаУ перший день відкололася від наших дитячих екскурсій доросла групка волонтерів. Молодь блукала містом, милувалася морем і портом. Від душі веселилися, коли набрели на парад зомбі - європейська традиція, яку вирішили підтримати в Одесі. Шалено цікаво було спостерігати, як перед початком параду учасники гримуються, перетворюючись на зомбі з простих смертних. А ввечері стали глядачами танцювальних батлів. І не тільки глядачами. Енергетикою танцювального змагання заразився і наш Дениска, врешті-решт, після довгих сумнівів взяв участь у «битві». І, загалом-то, був на висоті, чому всі ми були страшно раді. Щоб усвідомити ціну його перемоги, потрібно згадати, що у хлопця непроста доля, що він все життя прожив у селі і що людина він емоційно досить закрита. Йому, швидше за все, чималого коштувало вийти в середину кола і показати, що вміє, серед міських просунутих хлопців. Пам'ятати, як ти танцював на набережній Одеси під десятками оцінюючих поглядів, - і не спасував, - важлива віха на шляху до того, щоб набути впевненості і знайти себе.

Коли ми сіли в потяг, щоб їхати додому, - не було втоми від того, що 2 дні ми без перерви поглинали враження, не було пересиченості - тільки легкість і радість від знайомства з таким прекрасним куточком країни...

Гостеприимная ОдессаХочеться від щирого серця подякувати тим, завдяки кому наша подорож до Одеси була не тільки пізнавальним, але і комфортною. Хостелу "Лафа", за допомогу в організації проживання; керівництву піцерії "Marios Trattoria"; "McDONALD's", за допомогу в організації харчування; керівництву муніципального музею особистих колекцій ім. А.В. Блещунова; директору музею воскових фігур Єпуру Юрію Аркадійовичу; керівництву музею партизанської слави в с. Нерубайське; керівництву Одеського історико-краєзнавчого музею; керівництву Одеського зоологічного парку загальнодержавного значення за організацію безкоштовної екскурсії; керівництву художнього музею; керівництву "Музею шоколаду", за надану знижку на проведення екскурсії.

Ми обов'язково повернемося до Одеси!

 
 


Проект «Клуб мандрівників»

Залиште свій коментар