Про проект «КЛУБ МАНДРІВНИКІВ»

Обгрунтування актуальності проекту

Якщо ми спробуємо добре пригадати дитинство, то, окрім подій, що яскраво відбилися в пам’яті, спливуть схожі буденні дні, звична дорога до школи, далеко не завжди цікаві уроки та підручники. Навіть той, хто тепло згадує школу, наприкінці чверті з нетерпінням чекав на канікули – не тому що не любив учитися, а тому що хотів змін. Подорожі до бабусі в село, чи в інше місто, чи влітку на море, чи просто похода в гості. А першого вересня з яким задоволенням відправлявся до школи, якщо влітку по-справжньому відпочив і набрався нових вражень. І сил, здавалося, стільки що гори звернути можна… Як прикро й безперспективно, коли канікули – це всього лише відміна школи, а в іншому – ті ж заняття, ті ж домашні стіни, той же краєвид у вікні.

Що їм залишається? Телевізор з бойовиками, що озлоблюють, та серіалами, що отупляють – ось єдине джерело нових вражень і знань про життя «по той бік паркану». Внаслідок такого проводження дозвілля чи може не спотворитися уявлення про світ та його цінності?

Коли дитина з інтернатного закладу потрапляє до сім’ї, часто виявляються наслідки життя без любові й піклування рідних. Тут і невміння спілкуватися, знаходити контакт із близькими, друзями, однокласниками, і величезні пропуски в навчанні, й підірване здоров’я. І тоді життєво необхідно все, що допоможе розвивати дитину, надати їй дорогоцінний досвід, свого часу впущений.

Роль мандрівок, турпоходів, екскурсій тут важко перебільшити. Свіже повітря і враження, простір очам та уявленню, спілкування з однолітками й нові теми для цього спілкування, робота тілу й душі – ось що таке подорож.

А знання, яких набувають в походах та екскурсіях? Одна справа запам’ятати, як виглядає дуб та вільха за підручником – інша справа спробувати своїми руками обійняти вікове дерево. Дві великі різниці: побачити фотографію сон-трави – й понюхати, доторкнутися до пухнастих ніжних дзвіночків. А нові небачені світи, що відкриваються в далеких мандрівках: гори й море, руїни фортець, львівські вулички та старовинні будинки, київські парки та собори, московські палаци та музеї!  А дружба, яка виникає тільки в походах та поїздках, а та єдність, яку рідко відчуєш із друзями, з якими не ділиш стіл і дах над головою!

Є повість білоруської письменниці Ольги Іпатової «Вузлик Святогора» про дівчинку з «відмовників», яка перші 17 років свого життя провела в будинку малютки та дитбудинку провінційного містечка. Вєня, так звали дівчинку, була майже єдиною, яка зовсім не мала родичів, та до того ж іще й була «білою вороною» серед однокласників. Вона плохо вчилася, але дуже любила малювати, і найбільше мріяла потрапити до Ленінграду й в Ермітаж. Подорож була обіцяна учням наприкінці випускного класу – і відбулася. Тільки без героїні повісті – вона була помилково покарана за чужу провину й залишилась в інтернаті… Це було крахом усього її життя, в якому й без того було мало планів і сподівань. Від потрясіння вона серйозно захворіла й ледве залишилася жива. У лікарні знайшла людину, яка стала їй рідною, і, взагалі-то, все закінчилося добре… Але для мене (я читала цю книгу в дитинстві) таке «добре» - було зовсім не добре. Найжорстокішою несправедливістю здавалося таке насильницьке звуження її світу до рідного, вздовж і поперек сходженого містечка, така безжальна, сказати б, ампутація мрії, підрізання крил. Чи можливо одужати від такого повністю, ще питання. Пам’ятаєте, у Замятіна, видаляли фантазію…

Діти – унікальні створіння, перш за все тому що їх здібності до розвитку й пізнання майже безмежні. Чи здатні дорослі на ті ж градуси емоцій, на ту ж повноту захоплення, які переживає дитина, котра вперше бачить море, гори, середньовічний замок? І найбільше ці емоції й навички спілкування в поході, враження й пізнання необхідні саме тим, хто був усього цього позбавлений. Не можна забувати й про цілющу дію лісу й моря, і про спортивне навантаження турпоходу. Величезним проривом у розвитку дитини може стати подорож. Допоможіть нам оживити географію, історію біологію, розширити межі дитячого світу й відкрити дороги до незнаних далей!

 

Мета проекту

Духовно-естетичний та фізичний розвиток дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

 

Завдання проекту

- організація та проведення екскурсій;

- організація та проведення туристичних походів;

- організація змістовного дозвілля, відпочинку під час шкільних канікул.

 

Очікувані результати та наслідки

- підвищення культурного рівня учасників проекту;

- естетичний розвиток  дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- фізичний розвиток учасників проекту.