Відбувалось це в Карпатах
А вы были в горах? Вы видали снега?
Вы дышали в горах облаками?
А лежали вершины в ваших ногах?
А вы неба касались руками?
(цитата из песни)
Еще не успели угаснуть бурные эмоции и впечатления у детей и волонтеров от крымского похода, как появилась возможность совместно с ОО «Семья» организовать еще один в величественные Карпаты. Не смотря на долгие рассказы нашего опытного инструктора Яна о сложностях походной жизни: ранний подъём, десятки километров троп при любых условиях ежедневно, капризная и переменчивая погода, желающих собралось девятнадцать человек, из них - шестнадцать детей.
Приключения начались раньше, чем мы сели в поезд. Начну с того, что о походе я узнала за неделю, билеты были куплены сразу же без особых раздумий. Хотя к такого рода мероприятиям неплохо было бы подготовиться заранее как морально, так и физически. Но поняла я сие поздновато. За что, собственно, и получила целую палитру приключений. Палатка, рюкзак и все необходимое было найдено и собрано в экстренном режиме. Между делом успела даже один раз сходить в спортзал для успокоения души. За три дня до выезда моему верному другу пришлось сойти с дистанции. Поиски новенького осуществлялись в еще более экстренном режиме, чем оборудование.
Ночь перед выездом. Вспомнив, что на вокзале ждет +5 кг еды, попыталась выбросить из рюкзака лишние вещи. 
Не получилось. Поспать удалось всего пару часов. Окончательно разбудил меня ожог кипятком, который долечивала уже в поезде. Едем! Наконец-то! «Новенький» оказался интересным собеседником, смелой и выносливой девочкой. Не смотря на то, что наша группа была разбросана по разным вагонам, знакомство удалось! Ночью я думала о том, насколько мы все разные, объединит ли, подружит ли нас поход?
Рано утром две быстрые "газельки" домчали нас по горной дороге из Ивано-Франковска до села Гута – это начало нашего маршрута. Здесь мы еще раз познакомились, уже официально, выучили имена каждого, выслушали инструктаж Яна, позавтракали, проведали мишек, живущих в клетке рядом с туристическим комплексом и отправились в путь-дорогу.
С первого дня похода началась демонстрация детских характеров, но благодаря любви, пониманию, терпению, желанию найти общий язык и подружиться, нам удалось избежать конфликтов. Тем более, что условия этому способствовали. Вы бы видели, с какой заботой только что недовольные всем и всеми на свете мальчишки, подавали руки девочкам, переходящим бурную горную реку Быстрица, как мужественно несли по два рюкзака, давая возможность отдохнуть уставшим, как помогали обрабатывать натертые до крови ноги.
Даже когда начался сильный дождь, а потом и град в полсантиметра, никто не испугался и не раскис – быстро достали разноцветные дождевички, оперативно облачились и снова попрыгали как маленькие гномы по камням и кочкам, наивно пытаясь обойти грязь.
Не напустил страху на нашу отважную команду местный зеленый ползучий житель. Увидев, что это безобидный уж, решили познакомиться поближе – взяли в руки. Своего имени он нам не назвал, но подмигнуть – подмигнул.
Были среди нас особые смельчаки, которые с восторгом приняли предложение Яна забраться на Сивулю ночью. Наш лагерь был у подножия горы, поэтому маршрут длился всего пару часов туда и обратно. Оделись потеплее, украсили себя фонариками (я их называю «шахтерскими», так как они одеваются на голову) и пошли смотреть на ночные Горганы. Сложно описать увиденное!
Из-за травмированной коленки пришлось задержаться на одной из стоянок. Пользуясь случаем ребята постарше отправились в ближайшую деревню за продуктами и долгожданным сахаром, а остальные проводили время в компании лошадей, которые паслись сами по себе. А-ля лошадиное семейство на прогулке. Выглядело именно так. Нам даже удалось приручить и покататься. Без седла, конечно, было не совсем комфортно, но весело.
Гуляя по хребту Тавпиширка, Ян решил нас удивить в очередной раз. С дороги мы свернули, нет, не на тропинку, это был настоящий лес! Такое я видела только по телевизору в фильме «Властелин колец». Мы ползли по мягкой перине, покрытой мхом, переступали торчащие отовсюду брёвна и пролезали под ветками. Последний шаг – и мы у реки! Еще одна маленькая победа. Вознаграждение – обед из мюслей с горной кристально чистой водой.
Хочется вспомнить еще один красочный момент, как Ян учил нас говорить с природой: мы познакомились с двумя ёлками-стражниками, которые стояли у входа на прекрасную полянку, где сделали привал, а потом и с самой мудрой старой елью. Думаю, что каждому из нас она навеяла свои мысли о главном. Спасибо тебе, Елка!
Да… Именно здесь, далеко-далеко от суеты и цивилизации воспитываются и развиваются сила духа, мужество, терпение, доверие и много других качеств, которые делают нас людьми.
Стоит отметить, что в адаптации детей сирот, мероприятия такого рода играют важную роль.
ФОТООТЧЕТ
Помочь детям увидеть мир может каждый, оказав посильную поддержку проекту «Клуб путешественника». Вы можете передать туристическое снаряжение, продукты питания, необходимые в походе (крупы, консервы), либо сделать посильное пожертвование удобным для вас способом.
Проект «Клуб путешественников»
www.deti.dp.ua
Ще не встигли згаснути бурхливі емоції та враження у дітей та волонтерів від кримського походу, як з'явилася можливість спільно з ГО «Сім'я» організувати ще один в величні Карпати. Не дивлячись на довгі розповіді нашого досвідченого інструктора Яна про складнощі похідного життя: ранній підйом, десятки кілометрів стежок за будь-яких умов щоденно, примхлива і мінлива погода, охочих зібралося аж дев'ятнадцять осіб, з них - шістнадцять дітей.
Пригоди почалися раніше, ніж ми сіли в поїзд. Почну з того, що про похід я дізналася за тиждень, квитки були куплені відразу ж без особливих роздумів. Хоча до такого роду заходів непогано було б підготуватися заздалегідь як морально, так і фізично. Але зрозуміла я це запізно. За що, власне, і отримала цілу палітру пригод. Намет, рюкзак і все необхідне було знайдено і зібрано в екстреному режимі. Мимохідь встигла навіть один раз сходити в спортзал для заспокоєння душі. За три дні до виїзду моєму вірному другові довелося зійти з дистанції. Пошуки новенького здійснювалися в ще більш екстреному режимі, ніж обладнання.
Ніч перед виїздом. Згадавши, що на вокзалі чекає +5 кг їжі, спробувала викинути з рюкзака зайві речі. Не вийшло. Поспати вдалося всього пару годин. Остаточно розбудив мене опік окропом, який доліковувала вже в поїзді. Їдемо! Нарешті! «Новенький» виявився цікавим співрозмовником, сміливою і витривалою дівчинкою. Не дивлячись на те, що наша група була розкидана по різних вагонах, знайомство вдалося! Вночі я думала про те, наскільки ми всі різні, чи зможе похід нас об'єднати та подружити?
Рано вранці дві швидкі "газельки" домчали нас по гірській дорозі з Івано-Франківська до села Гута - це початок нашого маршруту. Тут ми ще раз познайомилися, уже офіційно, вивчили імена кожного, вислухали інструктаж Яна, поснідали, провідали ведмедиків, які живуть в клітці поруч з туристичним комплексом і відправились в путь-дорогу.
З першого дня походу почалася демонстрація дитячих характерів, але завдяки любові, розумінню, терпінню, бажанню знайти спільну мову і потоваришувати, нам вдалося уникнути конфліктів. Тим паче, умови цьому сприяли. Ви б бачили, з якою турботою тільки що незадоволені всім і всіма на світі хлопчаки, подавали руки дівчаткам, що намагались перейти бурхливу гірську річку Бистриця без падінь та пірнань, як мужньо несли по два рюкзака, даючи можливість відпочити втомленим, як допомагали обробляти натерті до крові ноги.
Навіть коли почався сильний дощ, а потім і град у півсантиметра, ніхто не злякався і не розкис - швидко дістали різнокольорові дождьовички, оперативно одяглися і знову пострибали як маленькі гноми по скалистих горах, наївно намагаючись обійти бруд.
Не напустив страху на нашу відважну команду місцевий зелений повзучий житель. Побачивши, що це нешкідливий вуж, вирішили познайомитися ближче - взяли в руки. Свого імені він нам не назвав, але підморгнути - підморгнув.
Були серед нас особливі сміливці, які з захопленням прийняли пропозицію Яна забратися на Сивулю вночі. Наш табір був біля підніжжя гори, тому маршрут тривав всього пару годин туди і назад. Одягнулися потепліше, прикрасили себе ліхтариками (я їх називаю «шахтарськими», так як вони одягаються на голову) і пішли дивитися на нічні Горгани. Складно описати побачене!
Через травмоване коліно довелося затриматися на одній із стоянок. Користуючись нагодою старші хлопці відправилися в найближче село за продуктами і довгоочікуваним цукром, а решта проводили час в компанії коней, які паслися самі по собі. А-ля кінське сімейство на прогулянці. Виглядало саме так. Нам навіть вдалося приручити і покататися. Без сідла, звичайно, було не зовсім комфортно, але весело.
Гуляючи по хребту Тавпішірка, Ян вирішив нас здивувати в черговий раз. З дороги ми звернули, ні, не на стежку, це був справжній ліс! Таке я бачила тільки по телевізору у фільмі «Володар кілець». Ми повзли по м'якій перині, покритій мохом, переступали колоди, що стирчали звідусіль, пролізали під гілками. Останній крок - і ми біля річки! Ще одна маленька перемога. Винагорода - обід з мюслей з гірською кришталево чистою водою.
Хочеться згадати ще один барвистий момент, як Ян вчив нас говорити з природою: ми познайомилися з двома ялинками-стражниками, які стояли біля входу на прекрасну галявинку, де зробили привал, а потім і з самою мудрою старою ялиною. Думаю, що кожному з нас вона навіяла свої думки про головне. Спасибі тобі, Ялинка!
Так... Саме тут, далеко-далеко від суєти і цивілізації виховуються і розвиваються сила духу, мужність, терпіння, довіра і багато інших якостей, які роблять нас людьми.
ФОТОЗВІТ
Допомогти дітям побачити світ може кожен, надавши посильну підтримку проекту «Клуб мандрівника». Ви можете передати туристичне спорядження, продукти харчування, необхідні в поході (крупи, консерви), або зробити посильне пожертвування зручним для вас способом.
Проект «Клуб мандрівників»
www.deti.dp.ua
