Сімейному будинку Баранових нудьгувати нема коли!
Мене звуть Баранова Майя Анатоліївна, мого чоловіка Аркадій Володимирович. Ми живемо в селі Олександрівка Дніпропетровського району Дніпропетровської області.
Усе почалося давно, так давно, що нам і самим здається, що це було в іншому житті. Ми познайомилися на вечорі (так називалися дискотеки), нам було 16 і 18 відповідно, і з тих пір вже 37 років їдемо по життю поруч. Мріяли про майбутнє, як народимо купу дітей, як збудуємо будинок, заведемо кота та собаку, у нас буде зимовий сад і басейн, ну як без басейну! Усе майже так і вийшло. Дітей, щоправда, народили тільки двох, здоров'я не вистачило, а так усе збулося: будинок, сад, камін, жити б так і радіти. Тільки дівчатка наші виросли і почали жити окремо зі своїми сім’ями. Ми сумували, але не ображалися, так і повинно бути…
Раптом я захворіла і довелося мені «по-дорослому» потрапити в лікарню. От там я й побачила, як помирає жінка, і немає в неї нікого поруч крім хлопчика, її сина Сергійка. Відразу я перестала себе жаліти і зрозуміла, що крім нас їм ніхто не допоможе. Забрали ми хлопчика з його мамою до себе додому і стали жити разом. Намагалися вилікувати Ірину, але через два роки вона померла. Ще майже рік судилися з татом Сергійка, дитина не бажала його навіть бачити.
І от ми вже прийомні батьки, усім добре, а нам знову не сидиться. Вирішили взяти ще дівчинку, і з'явилася в нас Даша, а в неї ліпша подружка була, взяли і подружку Іринку. За Іринкою - і Сашка, щоб порівну було хлопчиків і дівчаток. Дітки освоїлися, звикли, вчитися стали добре. Даша навіть губернаторську стипендію отримала, та ще посіла перше місце з шахів у дитячому таборі Артек серед дівчат, а потім ще й переможця серед хлопчиків перемогла. Сергійко також не відставав - отримав перший розряд з шахів. Сашко важкою атлетикою займається, а інші захопилися баскетболом. Знову все в нас стало добре, і вирішили ми ще діток взяти. Відкрили дитячий будинок сімейного типу й тепер з нами ще Сашко та Ганночка. Вже звикли, начебто завжди з нами жили.
Мріємо ми багато про що: як стане Даша лікарем, а Сергійко - дипломатом, Санько - залізничником, Іринка прагне з дітками працювати, Сашко - ветеринаром, а Ганночка ще не придумала ким буде, їй подобається в нас і нікуди вона поки що не збирається.
Ну, а ми сподіваємося, що в нас вистачить сил і терпіння виростити їх людьми з великої букви, щоб вони не повторили помилок своїх батьків. Ми сподіваємось, що їх діти будуть мати класних батьків! А ми, можливо, ще діток запросимо у свою родину, щоб не було коли нудьгувати. І обов'язково про це напишемо.