Дитячий будинок сімейного типу Сомовим: «Ми просто любимо дітей!»
Мене звуть Сомов Костянтин Станіславович, мою дружину - Сомова Валентина Миколаївна. Живемо ми в селі Новочерноглазово Юр'ївського району Дніпропетровської області.
Давно хотіли взяти в сім'ю дитину, а в 2007 році сталося так, що наша допомога знадобилася племінникові. Дев'ятимісячний Данилко залишився без догляду і нагляду, і ми забрали Даню до себе. Довелося, звичайно, нелегко, але ми його виняньчили, навчили ходити, радіти життю і самі раділи разом з ним.
Майже рік малюк був з нами. Батьки Данилка жили в своє задоволення на дитячу допомогу і не турбувалися про дитину. Коли ж, вирішивши усиновити Данечку, ми стали збирати для цього документи, кровні батьки раптом згадали про малюка, приїхали і забрали його... Як він плакав, не хотів до них йти - адже вони стали для нього абсолютно чужими. Батьківських прав їх не позбавили, і хлопчик залишився зі своїми біологічними батьками.
Неможливо передати словами, як ми почувалися. Розлучитися з Данечкою було все одно, що розлучитися з власним сином. І тоді ми остаточно вирішили допомогти іншим дітям, які залишилися без батьків.
У 2008 році ми взяли на виховання двох сиріт, Льошу і Сашу. Батька свого вони не знали, а мати померла.
Одна справа пожаліти дитину, обійняти, просто зустрітися з ним, і зовсім інша - взяти в свою сім'ю, обігріти батьківською любов'ю, повернути його до нормального життя. Але перша зустріч з малечею підняла таку бурю почуттів у наших душах, що якось відразу повірилося: впораємося з будь-якими труднощами. Ми зрозуміли один одного без слів. Так у нашій сім'ї з'явилися два сини.
Пройшов рік. Підбивши підсумки, ми зрозуміли, що дітям в родині добре і що ми можемо подарувати любов і ласку не тільки цим хлопчикам. 15 квітня 2009 ми взяли ще вісьмох дітей, які залишилися без батьків, так і виник наш дитячий будинок сімейного типу.
Зараз ми виховуємо десятьох дітей-сиріт, та дітей, позбавлених батьківського піклування: Льошу, Сашу, Ірочку, Влада, Карину, ще одного Сашу, Андрія, Настю, Максима, Ксюшу. Всі віком від 4 до 10 років, ходять у дитячий садок і в школу. Їм важко дається навчання, але ми не опускаємо руки, займаємося з дітьми, з усіх сил намагаючись надолужити згаяне. Наша кровна дочка Аня вже вчиться на 1 курсі одного з ліцеїв міста Харкова.
Новою сім'єю діти задоволені, адже раніше вони взагалі майже не знали, що таке родина, були надані самі собі, ніхто ними не займався. У деяких дітей є бабусі і дідусі, але на жаль... Ніхто не взяв їх до себе на виховання.
Ми дуже раді, що з Божою допомогою всі ці діти «дісталися» нам, а ми їм. І, всупереч всім перешкодам, ми постараємося наших дітей поставити на ноги, виховати і випустити у нелегке доросле життя.