Подарувати дітям батьківське тепло, любов і дорогу в щасливе майбутнє

Подарувати дітям батьківське тепло, любов і дорогу в щасливе майбутнє

Меня зовут Мороз Алена Николаевна, моего мужа Мороз Александр Николаевич. У нас семеро детей, из них шесть приёмных. Мы живём в г. Апостолово Днепропетровской обл.

 

Начну нашу историю из далека. В детстве я жила в г. Энергодар и всегда мечтала о большой семье, хотела иметь двенадцать детей. Я росла в крепкой и любящей семье с двумя старшими братьями. Моя семья дружила с Надеждой Горловой, мамой-воспитателем детского дома семейного типа. Она воспитала и выпустила в самостоятельную жизнь 39 детей–сирот. Дети её живут в США, Франции, Италии, все выучились, создали свои семьи. В 2011 году умер её муж, и все дети со своими семьями приехали на похороны, более шестидесяти человек. Увидев, как приемные дети проявляли любовь, уважение и поддержку маме в такую трудную минуту, я решила, что обязательно стану мамой, которая поможет детям–сиротам приобрести семью.

Мой муж с пятнадцати лет сирота, но он вырос любящим и добрым человеком, он всегда хотел семью. Когда мы стали встречаться, он меня спрашивал, почему я выбрала его, а я ему отвечала, что он единственный, кто не испугался моего желания иметь двенадцать детей, о которых я мечтала.

Когда нашей дочке Анечке было два года, мы пытались разыскать племянницу мужа, но оказалось, что её удочерили итальянцы. Дочка очень хотела сестричку, чтобы было с кем играть в куклы, а муж хотел сына.

Я воплотила свою мечту стать приемной мамой. Мы вместе с мужем прошли курсы для приёмных родителей и нам в скором времени предложили взять к себе Сашу Кожушко (2003 г.р.), который находился в приюте у нас в городе. Он учился в 1 классе. Мы с Анютой каждый день ходили к нему в школу. Саша очень просился домой, но с документами у него была проблема.

 

Мы смогли забрать Сашеньку только спустя четыре месяца. Он постоянно боялся, что его заберёт другая семья. Видя, как Анюта играет с Сашей в куклы, мы решили, что Саше нужен братик, а Анюте сестричка. Саша очень ранимый, добрый, но в тоже время очень ревновал нас, боясь, что мы его разлюбим. Он мечтает стать милиционером

Когда нам предложили Родьку Васалатого (2002 г.р.) мы ни минуты не раздумывая, решили взять его в семью. Сейчас на него можно положиться во всём, как на взрослого. Родион хочет быть машинистом поездов, чтобы везде побывать.

Летом 2012 года на базе нашей семьи был создан детский дом семейного типа и мы взяли еще четверых ребятишек: Настю Корниевскую (2000 г.р.), ее брата Сергея (2002 г.р.), и двух сестричек, Владиславу (2009 г.р.) и Лену (2010 г.р.).

Сережа учился в третьем классе, но не умел читать и писать. Сейчас хорошо читает, пишет. Всегда и всем бежит помогать.

 

Настюша спокойная, уверенная в себе девочка. Любит петь, танцевать. В свои двенадцать лет она не умела играть. Анюта учила ее играть с куклами. На Новый год Настя попросила у Деда мороза куклу, и не расставалась с ней даже когда ложилась спать. Настя хочет стать учителем музыки.

Малыши Влада и Лена, когда оставались одни в комнате, плакали, думали, что их бросили. Лена уже выговаривает много слов. У Влады хорошая память, она выучила дюжину стишков и песен. Все дети, кроме младших, ходят в музыкальную школу, участвуют в конкурсах по вокалу, занимаются хореографией и бальными танцами. Всей семьей мы любим путешествовать по городам Украины. Они все очень любознательные.

Хочется сказать тем людям, которые ещё раздумывают, взять ли в свою семью ребенка, что ничего так не радует и не согревает душу, как детский смех, объятия родных и любимых ребятишек.

Мы молодая семья, чувствуем силу дарить родительское тепло, любовь и дорогу в счастливое будущее.

 

Мама–воспитатель

Мороз Алена Николаевна

www.pomogaem.conm.ua

Почну нашу історію здалеку. У дитинстві я жила в м. Енергодар і завжди мріяла про велику сім'ю, хотіла мати дванадцять дітей. Я росла у міцній і люблячої сім'ї з двома старшими братами. Моя сім'я дружила з Надією Горловою, мамою-вихователем дитячого будинку сімейного типу. Вона виховала і випустила в самостійне життя 39 дітей-сиріт. Діти її живуть в США, Франції, Італії, всі вивчилися, створили свої сім'ї. У 2011 році помер її чоловік, і всі діти зі своїми сім'ями приїхали на похорон, більше шістдесяти чоловік. Побачивши, як прийомні діти виявляли любов, повагу та підтримку мамі в таку важку хвилину, я вирішила, що обов'язково стану мамою, яка допоможе дітям-сиротам придбати сім'ю.

Мій чоловік з п'ятнадцяти років сирота, але він виріс люблячим і добрим чоловіком, він завжди хотів сім'ю. Коли ми почали зустрічатися, він мене запитував, чому я вибрала його, а я йому відповідала, що він єдиний, хто не злякався мого бажання мати дванадцять дітей, про яких я мріяла.

Коли нашій дочці Ганні було два рочки, ми намагалися розшукати племінницю чоловіка, але виявилося, що її удочерили італійці. Донька дуже хотіла сестричку, щоб було з ким грати, а чоловік хотів сина.

Я втілила свою мрію стати прийомною мамою. Ми разом з чоловіком пройшли курси для прийомних батьків і нам незабаром запропонували взяти до себе Сашу Кожушко (2003 р.н.), який знаходився в притулку у нас в місті. Він навчався в 1 класі. Ми з Анютою щодня ходили до нього в школу. Саша дуже просився додому, але з документами у нього була проблема.

Ми змогли забрати Сашка тільки через чотири місяці. Він постійно боявся, що його забере інша сім'я. Спостерігаючи, як Анюта грає з Сашею в ляльки, ми вирішили, що Саші потрібен братик, а Анюті сестричка. Саша дуже чутливий, добрий, але в той же час дуже ревнував нас, боячись, що ми його розлюбимо. Він мріє стати міліціонером.

Коли нам запропонували Родьку Васалатого (2002 р.н.) ми ні хвилини не роздумуючи, вирішили взяти його в сім'ю. Зараз на нього можна покластися у всьому, як на дорослого. Родіон хоче бути машиністом поїздів, щоб подорожувати.

Влітку 2012 року ми створили дитячий будинок сімейного типу і взяли ще чотирьох дітлахів: Настю Корнієвською (2000 р.н.), її брата Сергія (2002 р.н.), і двох сестричок, Владиславу (2009 р.н.) і Олену (2010 р.н.).

Сергійко навчався у третьому класі, але не вмів читати і писати. Зараз все це він робить добре. Завжди і всім біжить допомагати.

Настюша спокійна, впевнена в собі дівчинка. Любить співати, танцювати. У свої дванадцять років вона не вміла грати. Анюта вчила її грати з ляльками. На Новий рік Настя попросила у Діда мороза ляльку, і не розлучалася з нею навіть коли лягала спати. Настя хоче стати вчителем музики.

Малюки Влада і Олена, коли залишалися одні в кімнаті плакали, думали, що їх покинули. Олена вже вимовляє багато слів. У Влади хороша пам'ять, вона вже вивчила купу віршиків та пісень. Всі діти, крім молодших, ходять до музичної школи, беруть участь у конкурсах з вокалу, займаються хореографією і бальними танцями. Всією сім'єю ми любимо подорожувати по містах України. Вони всі дуже допитливі.

Хочеться сказати тим людям, які ще розмірковують, чи взяти в свою сім'ю дитину, що нічого так не радує і не зігріває душу, як дитячий сміх, обійми рідних і улюблених дітей.

Ми молода сім'я, відчуваємо силу дарувати батьківське тепло, любов і дорогу в щасливе майбутнє.

Мама - вихователь

Мороз Олена Миколаївна

www.pomogaem.com.ua