Діти – це наші крила, які несуть у майбутнє

Діти – це наші крила, які несуть у майбутнє

 

Меня зовут Наталья Александровна Терещенко, а моего мужа Игорь Григорьевич Кругляк. Живем мы в городе Днепродзержинске Днепропетровской области. С мужем мы вместе с 1995 года. Беременела несколько раз, но родить так и не смогла. И корда еще теплилась последняя надежда, врачи вынесли приговор, что у нас никогда не будет детей. Это была страшная новость. Мы не хотели в это верить.

 

 

История нашей приемной семьи началась тогда, когда по телевидению нам стали попадаться ролики о детях-сиротах, которые хотят жить в семье, с мамой и папой. Иногда с огромных бигбордов на нас смотрели заплаканные глаза одиноких, брошенных малышей. Когда мы видиели все это, сердце сжимали боль и отчаяние. Хотелось крепко прижать этих малявок к себе и подарить им свою любовь.

Однажды в церковь пришла гуманитарная помощь для детского дома, и я с другими прихожанками поехала помочь раздать подарки. Там я и встретила впервые детей, которые спросили меня: «Ты моя мама?» Эта первая встреча поразила меня и стала решающей в нашей с мужем жизни. Я уже не могла спокойно спать, мне казалось, что я вообще уже не смогу спокойно жить без этих детей. Мы быстро собрали все необходимые документы, прошли обучение для приемных родителей, и двадцать первого декабря 2011 два родных брата Юлиан Абдулаев (2006 г.р.) и Эдуард Середенко (1997 г.р.) переступили порог нашей квартиры. Встреча Нового 2012 года стала для нас всех незабываемым событием! Казалось, у нас теперь семья, но мой сон был беспокойным, так как в том же детском доме были еще два брата, друзья Юлика и Эдика, которые очень хотели в нашу семью. Это было невозможно, потому что мы живем в двухкомнатной квартире, и квадратные метры не позволяют брать больше двух детей. Но нет такой силы, которая победила бы материнскую любовь, и уже в апреле 2012 года братья Радченко Вадим (1998 г.р.) и Эдуард (2002 г.р.) стали полноправными членами нашей уже большой и многодетной семьи. Так вот и родилась семья в теперешнем составе: мама, папа и четыре сыночка, Вадик, Юлиан и два Эдуарда.

 

 Мальчишки такие разные по характеру, но все добрые и отзывчивые. Все как один помогают по хозяйству. Все четверо спортсмены. Старшие Вадим и Эдуард увлекаются футболом, а двое меньших занимаются каратэ, а еще они рисуют и посещают театральный кружок. Все детки имеют дипломы, грамоты и медали. Мы много времени уделяем чтению и математике. Ребята хотят, чтобы их хвалили за хорошие успехи в учебе. Потому что раньше уровень их знаний никого не беспокоил, никому не было никакого дела до их обучения и развития их личности. Когда дети пришли к нам в семью, то старшие ребята читали по слогам, плохо знали таблицу умножения, не могли пересказать прочитанное и выразить свои мысли. Меньшие даже не все буквы знали. Юлик не имел понятия ни о цветах, ни цифрах, не произносил и половины звуков. Младший Эдик уже второй раз оставался в третьем классе, его хотели перевести в спецкласс для умственно отсталых детей. Лето 2012 года у нас было очень напряженное, как для детей, так и для нас. Мы записались в библиотеку и каждые две недели всей семьей читали новую, хоть и небольшую книгу вслух и по очереди. В книжном магазине приобрели тетради для дошкольного обучения. Сначала старшие решали задачи и примеры, а затем меньшие. Это было трудно и детям, и нам. Но наши совместные старания не были напрасными. Все мальчишки подтянулись в учебе и закончили учебный год с хорошими оценками. Вадим закончил девятый класс и готовился к поступлению в техникум. Середенко Эдик продолжает свое обучение в школе, сейчас он учится в девятом классе и уверен, что сможет закончить одиннадцатый класс с хорошим аттестатом. Эдик Радченко учится в пятом классе. Юлик пошел в первый класс .

Сейчас мы счастливая семья. Все вместе и работаем, и отдыхаем, и мечтаем. Представляем, какой наша семья будет в будущем. У нас с моим мужем еще много сил, энергии и любви, которую мы хотим отдать детям. Дети - это наша радость, дети - это наше счастье, дети - это наши крылья, которые несут в будущее. А их будущее зависит от нас.

Хотелось бы обратиться к семьям, которые не имеют детей и которые однажды, как и мы, получили от врачей суровый приговор. Будьте смелыми! Будьте счастливы! Да благословит Вас Господь на доброе дело в воспитании детей, которым Вы так нужны и которые ждут своих маму и папу!

 

С уважением,

приемная мама

Терещенко Наталья Александровна

www.pomogaem.com.ua

Історія нашої прийомної сім’ї розпочалась тоді коли, дивлячись телевізор періодично показували ролики про дітей-сиріт, які хочуть жити в сім*ї, з мамою і татком. Інколи з величезних бігбордів на нас дивились заплакані очі самотніх, покинутих малят. Дивлячись на все це серце стискали біль і відчай. Хотілось міцно притиснути цих малят до себе і віддати їм свою любов.

Якось до церкви прийшла гуманітарна допомога для дитячого будинку, і я з іншими парафіянами поїхала щоб допомогти роздати подарунки. Там я і зустріла вперше дітей, які запитали в мене: «Ти моя мама?» Ця перша зустріч дуже вразила мене і стала вирішальною в нашому з чоловіком житті. Я вже не могла спокійно спати, мені здавалось, що я взагалі вже не зможу спокійно жити без цих дітей.

Ми швиденько зібрали всі необхідні документи, пройшли навчання для прийомних батьків і двадцять першого грудня 2011 року два рідних братика Юліан Абдулаєв (2006 р.н.) і Едуард Середенко(1997 р.н.) переступили поріг нашої квартири. Зустріч Нового 2012 року стала для нас всіх незабутньою! Здавлося б, що у нас тепер родина, але мій сон був неспокійним, тому що в тому ж дитячому будинку були ще два братика, друзі Юліка і Едіка, які дуже хотіли в нашу родину. На жаль, це було неможливо, тому що ми живемо в двокімнатній квартирі, і квадратні метри не дозволяли брати більше двох дітей. Та немає такої сили, що переможе материнську любов і вже в квітні 2012 року брати Радченки Вадим (1998 р.н.) і Едуард (2002 р.н.) стали повноправними членами нашої вже великої і багатодітної родини. Так ось і народилася наша сім’я: мама, тато і чотири синочки, Вадик, Юліан та два Едуарди.

Хлопчики такі різні за характерами, але всі добрі і чуйні. Всі, як один допомагають по господарству. Всі четверо спортсмени. Старші Вадим і Едуард захоплюються футболом, а двоє менших займаються карате, а ще малюють, відвідують театральний гурток. Мають вже дипломи, грамоти і медалі.

Ми багато часу приділяємо читанню та математиці. Хлопці хочуть щоб їх хвалили за хороші успіхи у навчанні. Тому що раніше рівень їх знань нікого не турбував, нікому не було ніякого діла до їх навчання і до розвитку їх особистості. Коли діти прийшли до нас в сім’ю, то старші хлопці читали по складах, погано знали таблицю множення, не могли переказати прочитане, і навіть не могли висловити своєї думки. Менші навіть не всі літери знали. Юлік не знав назв кольорів, ні одної цифри, не вимовляв і половини літер. Менший Едік вже вдруге залишався в третьому класі, його хотіли перевести до спецкласу для розумово відсталих дітей. Літо 2012 року в нас було дуже напружене, як для дітей так і для нас. Ми записались до бібліотеки і кожні два тижні усією сім’єю читали нову, хоч і невеличку книжку вголос і по-черзі. В книжковому магазині придбали зошити для позашкільного навчання. Спочатку старші вирішували задачі і приклади, а потім менші. Це було важко і дітям і нам. Та наші старання не були марними. Всі хлопчаки підтягли «хвостики» і закінчили навчальний рік з хорошими оцінками. Вадим закінчив дев’ятий клас і збирався до вступу у технікум. Серденко Едік продовжує своє навчання в школі, зараз він навчається в дев’ятому класі і впевнений, що зможе закінчити одинадцятий клас з гарним атестатом. Едік Радченко в навчається в п’ятому класі. Юлік у вересні пішов у перший клас.

Зараз ми щаслива родина. Всі разом і працюємо, і відпочиваємо, і мріємо. Уявляємо, якою в майбутньому буде наша родина. У нас з моїм чоловіком ще багато сил, енергії та любові, яку ми хочемо віддати дітям. Діти – це наша радість, діти – це наше щастя, діти – це наші крила, які несуть у майбутнє. А їх майбутнє залежить від нас.

Хотілося б звернутися до сімей, які не мають дітей, хто почув, як і ми колись, від лікарів суворий вирок. Будьте сміливі! Будьте щасливі! Та благословить вас Господь на добру справу у вихованні дітей, яким Ви так потрібні, які чекають своїх маму і тата!

З повагою,

прийомна мати

Терещенко Наталія Олександрівна

www.pomogaem.com.ua