Праведница світу
15 февраля 1910 года, ровно 102 года назад родилась замечательная женщина Ирена Сендлер. Во время войны она спасла из варшавского гетто множество детей, намного больше, чем известный Оскар Шиндлер. Дочь врача, она выросла в доме, который был открыт для любого больного или нуждающегося, неважно, еврея или нееврея. В лекционных залах Варшавского Университета, где Ирена изучала польский язык и литературу, она и её единомышленники намеренно садились на скамьях «для евреев». (В последних рядах Университетских аудиторий на территории Польши устанавливались в 1930-е годы особые скамьи для еврейских студентов, так называемое гетто лавкове – «скамеечное гетто»). Когда националистические головорезы избили её еврейскую подругу, Ирена перечеркнула в своём студенческом билете печать, которая позволяла ей сидеть на «арийских» местах. За это её отстранили от учёбы на три года. Такой была Ирена Сендлер к моменту, когда немцы вторглись в Польшу.
Во время Второй мировой войны Ирена получила разрешение на работу в гетто. Но на дне ящика для инструментов она стала выносить из гетто малышей, пребывавших под действием снотворного, а в задней части грузовичка хранила мешок для детей постарше. Ирена вспоминала напутственные слова отца, сказанные незадолго до смерти: «Если ты видишь, что кто-нибудь тонет, нужно броситься в воду спасать, даже если не умеешь плавать». Ирена возила с собой собаку, которую натаскала лаять, когда немецкая охрана впускала и выпускала машину через ворота гетто. Солдаты, естественно, не хотели связываться с собакой, а её лай прикрывал звуки, которые могли издавать дети. Под этим прикрытием она и её товарищи вывезли из гетто 2500 детей, которые далее были переданы в польские детские дома, в частные семьи и в монастыри. Для того чтобы спасти одного ребёнка, требовалось 12 человек вне гетто, работающих в условиях полной конспирации: водителей транспортных средств, священников, выдававших поддельные свидетельства о крещении, служащих, достававших продовольственные карточки, но больше всего рисковали семьи или религиозные приходы, которые могли приютить беглецов. А наказанием за помощь евреям был немедленный расстрел.
Ирена вела запись имён всех вынесенных ею детей, списки она хранила в стеклянной банке, зарытой под деревом в её заднем дворе. Это было крайне опасно, но девушка старалась сохранить записи о происхождении детей, чтобы помочь им впоследствии отыскать свои семьи. В итоге ее поймали; нацисты сломали ей ноги и руки, жестоко избили, приговорили к расстрелу. Однако удачно врученная взятка спасла Ирену, хотя по документам она была казнена. После войны Сендлер раскопала свой тайник с данными о спасённых детях и передала их Адольфу Берману (председателю центрального комитета евреев в Польше с 1947 по 1949 гг). С помощью этого списка сотрудники комитета разыскали детей и передали родственникам. Те, у кого родственников не было, остались в приютивших их семьях и детдомах, многие были переправлены в Палестину, а затем в Израиль.
В 1965 году израильский музей Холокоста «Яд ва-Шем» присудил Ирене Сендлер звание Праведника народов мира.
В послевоенной Польше Ирене также угрожал смертный приговор за то, что её работа во время войны финансировалась польским Правительством в изгнании в Лондоне, и она помогала солдатам Армии Краёвой. И Польское Правительство в Лондоне, и Армия Краёва считались тогда империалистическими марионетками. В 1948, когда она была на последнем месяце беременности, допросы в тайной полиции стоили ей жизни её второго ребенка, рожденного преждевременно. Она была «невыездной», и ее детям не разрешали поступать на дневное отделение Университета. Последние годы Ирена Сендлер провела в Варшавском частном санатории Елизаветы Фиковской (Elzbieta Ficowska), которую она спасла из гетто в июле 1942 в возрасте шести месяцев: её вынесли в ящике с плотницкими инструментами.)
В 2003 она получила самую высшую награду Польши, орден Белого Орла.
Конечно, случилось это поздновато. Мир вообще мало знал о Ирене Сендлер до 1999 г., когда несколько девочек-подростков из штата Канзас в США, Лиз Камберс, Меган Стюарт, Сабрина Кунс и Джанис Андервуд открыли её историю. Эти школьницы из сельской средней школы г. Юнионтаун искали тему для Национального проекта «Деньистории». Их преподаватель дал им почитать заметку под названием «Другой Шиндлер» об Ирене Сендлер из газеты «US news and world report» за 1994 год. И девочки решили исследовать её жизнь. Интернет-поиск открыл только один веб-сайт, который упоминал Ирену Сендлер. (Теперь есть более чем 300 000) С помощью своего преподавателя они начали восстанавливать историю этого забытого героя Холокоста. Девочки думали, что Ирена умерла, и искали, где она похоронена. К своему удивлению и восторгу они обнаружили, что она живёт с родственниками в маленькой квартире в Варшаве. Они написали пьесу о ней под названием «Жизнь в банке», которая с тех пор игралась больше 200 раз в США, Канаде и Польше. В мае 2001 года они впервые посетили Ирену в Варшаве и через международную прессу сделали её историю известной миру. С тех пор они навестили Ирену в Варшаве ещё четыре раза. Последний раз 3 мая 2008 года за 9 дней до её кончины.
P.S. В 2010 году Ирена Сендлер была номинирована на Нобелевскую премию Мира. Но премию получил Эл Гор - за слайд-шоу по всемирному потеплению...
15 лютого 1910 року, рівно 102 роки тому народилася чудова жінка Ірена Сендлер. Під час війни вона врятувала з варшавського гетто безліч дітей, набагато більше, ніж відомий Оскар Шиндлер. Дочка лікаря, вона виросла в будинку, який був відкритий для будь-якого хворого або нужденного, неважливо, єврея або не єврея. В лекційних залах Варшавського Університету, де Ірена вивчала польську мову і літературу, вона та її однодумці навмисно сідали на лавах «для євреїв». (В останніх рядах Університетських аудиторій на території Польщі встановлювалися у 1930-і роки спеціальні лави для єврейських студентів, так зване - «лавкове гетто»). Коли націоналістичні головорізи побили її єврейську подругу, Ірена перекреслила в своєму студентському квитку штамп, який дозволяв їй сидіти на «арійських» місцях. За це її відсторонили від навчання на три роки. Такою була Ірена Сендлер до моменту, коли німці вторглися в Польщу.
Під час Другої світової війни Ірена отримала дозвіл на роботу в гетто. Але на дні скриньки для інструментів вона стала виносити з гетто малюків, що перебували під дією снодійного, а в задній частині вантажівки зберігала мішок для дітей старшого віку. Ірена згадувала напутні слова батька, сказані незадовго до смерті: «Якщо ти бачиш, що хтось тоне, потрібно кинутися у воду рятувати, навіть якщо не вмієш плавати». Ірена возила з собою собаку, яку вчила гавкати, коли німецька охорона впускала і випускала машину через ворота гетто. Солдати, звичайно, не хотіли зв'язуватися з собакою, а її гавкіт прикривав звуки, які могли видавати діти. Під цим прикриттям вона та її товариші вивезли з гетто 2500 дітей, які далі були передані в польські дитячі будинки, в приватні сім'ї та в монастирі. Для того щоб врятувати одну дитину, було потрібно 12 людей поза гетто, що працюють в умовах повної конспірації: водіїв транспортних засобів, священиків, які видавали підроблені свідоцтва про хрещення, службовців, які діставали продовольчі карточки, але найбільше ризикували сім'ї або релігійні парафії, що могли дати притулок втікачам. А покаранням за допомогу євреям був негайний розстріл.
Ірена вела запис імен усіх винесених нею дітей, списки вона зберігала в скляній банці, закопаній під деревом у її задньому дворі. Це було вкрай небезпечно, але дівчина намагалася зберегти записи про походження дітей, щоб допомогти їм згодом відшукати свої сім'ї. У результаті її зловили; нацисти зламали їй ноги і руки, жорстоко побили, засудили до розстрілу. Однак вдало вручений хабар врятував Ірену, хоча за документами вона була страчена. Після війни Сендлер розкопала свою схованку з даними про врятованих дітей і передала їх Адольфу Берману (голові центрального комітету євреїв у Польщі з 1947 по 1949 рр.). За допомогою цього списку співробітники комітету розшукали дітей і передали родичам. Ті, у кого родичів не було, залишилися у сім'ях та дитбудинках, які дали їм притулок, багато були переправлені в Палестину, а потім в Ізраїль.
У 1965 році ізраїльський музей Голокосту «Яд ва-Шем» присудив Ірені Сендлер звання Праведника народів світу.
У післявоєнній Польщі Ірені також погрожував смертний вирок за те, що її робота під час війни фінансувалася польським Урядом у вигнанні в Лондоні, і вона допомагала солдатам Армії Крайової. І Польський Уряд в Лондоні, і Армія Крайова вважалися тоді імперіалістичними маріонетками. У 1948, коли вона була на останньому місяці вагітності, допити в таємній поліції коштували їй життя її другої дитини, народженої передчасно. Вона була «невиїзною», і її дітям не дозволяли вступати на денне відділення Університету. Останні роки Ірена Сендлер провела у Варшавському приватному санаторії Єлизавети Фіковської (Elzbieta Ficowska), яку вона врятувала з гетто в липні 1942 у віці шести місяців: її винесли в ящику з теслярськими інструментами.)
У 2003 вона отримала найвищу нагороду Польщі, орден Білого Орла.
Звичайно, сталося це запізно. Світ взагалі мало знав про Ірену Сендлер до 1999 р., коли кілька дівчаток-підлітків зі штату Канзас в США, Ліз Камберс, Меган Стюарт, Сабріна Кунс і Дженіс Андервуд відкрили її історію. Ці школярки із сільської середньої школи м. Юніонтаун шукали тему для Національного проекту «День історії». Їх викладач дав їм почитати замітку під назвою «Інший Шиндлер» про Ірену Сендлер із газети «US news and world report» за 1994 рік. І дівчатка вирішили дослідити її життя. Інтернет-пошук відкрив тільки один веб-сайт, який згадував Ірену Сендлер. (Тепер є більш ніж 300 000) За допомогою свого викладача вони почали відновлювати історію цього забутого героя Голокосту. Дівчата думали, що Ірена померла, і шукали, де вона похована. На свій подив і захоплення вони виявили, що вона живе з родичами в маленькій квартирі у Варшаві. Вони написали п'єсу про неї під назвою «Життя в банку», яку з того часу ставили більше 200 разів в США, Канаді та Польщі. У травні 2001 року вони вперше відвідали Ірену у Варшаві та через міжнародну пресу зробили її історію відомою світові. З того часу вони відвідали Ірену у Варшаві ще чотири рази. Останній раз 3 травня 2008 року за 9 днів до її смерті.
P.S. У 2010 році Ірена Сендлер була номінована на Нобелівську премію Світу. Але премію отримав Ел Гор - за слайд-шоу по всесвітньому потеплінню...
