Центр для переселенців. 15-й день

Центр для переселенців. 15-й день

Я звоню Юле в полдесятого вечера. Мне передали, что лучше после девяти – она будет дома. Но Юля оказывается как раз на волонтерской службе, сегодня ее смена. Юля – координатор центра для переселенцев. Она просит перезвонить еще через полчаса – сейчас как раз делает обход комнат. Связались в начале одиннадцатого.

- Расскажите, пожалуйста, о работе центра.

- Конечно, конечно. Что же именно вам рассказать?

- Давайте начнем с того, сколько человек у вас сейчас?

- Сейчас в центре живет 77 человек. Из них, между прочим, 6 малышей до года.

- Откуда они? По-прежнему, Краматорск?

- Да, Краматорск и Славянск. Краматорск еще ничего, а из Славянска сейчас едут очень напуганные люди, автобус с трудом проходит зеленые коридоры. Они едут сразу сюда, в Волосскую среднюю школу, которая сейчас стала приютом для беженцев. Мы выясняем, есть ли у них родные или друзья в Украине, готовые их принять. Если да – помогаем выехать, покупаем им билеты.

- Завтра будет еще одна группа?

- Нет, в пятницу, где-то 40-50 человек…

В трубке слышится детский плач. «Богдан, забери его!» - просит Юля. - «Куда же я его заберу?», -отвечает мужской голос. – «Нужно найти мамочку… Одну минуту, я перезвоню».

Юля перезванивает вскоре и рассказывает о распорядке дня.

- Селить мы стараемся в комнаты так, чтобы мамочки с грудничками были в одном помещении, детей постарше - тоже вместе, пожилых людей опять же в отдельную комнату. Мужчин, хоть их почти нет, тоже стараемся устраивать отдельно от мамочек.

Просыпаемся кто во сколько, обычно в 7-8 утра. По расписанию завтрак, полноценный, например, макароны с котлетой. На обед тоже: первое, второе, салат, компот, все серьезно (смеется). У нас есть поставщики продуктов… Потом каждый своим делом занимается, мамы могут что-то постирать, убрать, выбрать что-то на складе или просто сходить на речку. Есть прачечная. Есть два склада: на одном разнообразные вещи – люди отдают свое для переселенцев. На втором новое, самое необходимое: комплекты постельного, подгузники, детское питание в коробках. Там мы ведем очень строгий учет.

- Вы говорили о поставщиках продуктов. Вы у кого-то закупаете их или это благотворительная помощь?

- Нет-нет, конечно, не закупаем. Все, что мы имеем, - помощь добровольцев. В начале проекта кто-то имел неосторожность разместить мой телефон в интернете, так мне приходило до полутора сотен звонков и сообщений с одним вопросом: чем я могу помочь?

Ну, вот, в 10 утра приезжают психологи, взрослые и детские. Общаются, занимаются с детьми. Лепят, рисуют, развлекают деток. В первой половине дня проходит молебен в часовне, можно сходить, пообщаться с батюшкой.

А после обеда приезжает Ян со своей командой. Дети ждут-не дождутся клоуна Фонарика. Вообще очень многие стараются как-то помочь деткам. Приезжала развлекать нас женщина с пони. Был депутат, обещал свозить всех бесплатно в цирк. А сейчас организовывают экскурсию в Петриковку. Мы, собственно, такого и не планировали, и не ожидали, такого наплыва волонтерской помощи.

Днем у нас бывают соцработники, представители социальных служб, пенсионных фондов. Беседуют с людьми, выясняют, кому какая помощь нужна, куда за ней обратиться. Регулярно бывают у нас врачи, детские педиатры с Космической и взрослые из Мечникова.

В 5 часов общий сбор.

-Что на нем обсуждаете?

- Правила проживания, всевозможные рабочие моменты обязательно за день накапливаются, новости… Без этого никак. Потом ужин. До ужина люди разъезжаются на новые места. Мы полностью их снаряжаем: находим волонтеров с машиной, даем продовольственный паек в дорогу, комплект вещей: средства гигиены, постельное, для малышей всякие бутылочки-соски, детское питание, нужную одежду, деньги на первые пару дней.

- Подолгу живут у вас люди?

- По-разному. Кто-то десять дней, кто-то день, а на следующий едет дальше, к родным или друзьям. В среднем до пяти дней.

- Как отзываются люди о центре.

- Говорят: мы не ожидали. Не верится, что все это организовал благотворительный фонд, без государства… Оказывается, есть добрые люди.

- Расскажите, вам лично запомнилась какая-нибудь конкретная семья?

- Да, конечно. Приехал вот молодой человек из Славянска. Оказалось, на разведку, выяснить, как оно тут. А в Славянске у него семья, да часть семьи под Славянском. И так ему у нас понравилось, что начал нам помогать. А мы стали заниматься эвакуацией его семьи. Это было непросто. Райгородок под Славянском как раз объявили закрытой зоной. Я лично звонила, состыковывала, чтобы вывезли их. В итоге эвакуировали все-таки всех: и бабушку с дедушкой, и его братьев и сестер несовершеннолетних, их четверо. И вот сейчас их, наконец, поселили в Днепропетровске, в трехкомнатной квартире на Кирова.

Юля опять отвлекается, громко спрашивает: «Кто там?» Выслушав, отвечает кому-то: «Богдан пошел купаться в девятую комнату. Да, я иду искать кипяток… Это погремушки, наверное, хотите – возьмите себе… » И мне:

- Вот видите, почти одиннадцать, а работа тут продолжается. Так вот, этот самый молодой человек, Богдан, остался фактически у нас и работает ночным координатором, он здесь постоянно ночует.

- А вы работаете посменно?

- Да, нас трое, координаторов, мы здесь по 12-15 часов подряд. Еще здесь круглосуточная охрана. Мы никогда не оставляем лагерь без присмотра.

- Сейчас вы работаете здесь, а чем занимались раньше?

- Надеюсь, что не только раньше, но и сейчас! (Смеется). Моя работа позволяет иметь такую дополнительную занятость. У меня своя тренинговая компания, школа ораторского искусства. Я хорошо знакома с батюшкой, отцом Андреем, он меня сюда и пригласил… Да, сейчас возьму ключ от кухни!

Мы желаем друг другу доброй ночи и прощаемся.

Все фото здесь.

 

И я думаю о тех многих вещах, о которых знать не знала полгода назад. Как гудят истребители – не знала, теперь знаю. Каково это, когда в стране война… Камуфляж на улицах, разговоры о Донецке: на улице, в маршрутке, в магазине. Билборды с призывом вступать в ряды Нацгвардии. Бомбежки, обстрелы – Бог миловал, до нас это не дошло. Но в Днепр едут люди, которым это знакомо. Которые недосыпают месяцами – от грохота стрельбы. А я теперь знаю, сколько людей в Днепре готовы бескорыстно помочь. Их тысячи: тех, кто перечисляют деньги для беженцев, закупают продукты, отдают вещи, мебель… И сотни тех, кто готов работать безвозмездно, чтобы что-то сделать для переселенцев. Работать в отпуск, в свободное время.

Пару дней назад проекту предложил свою помощь руководитель молодежной организации «Демократический альянс». Нам как раз нужно было организовать помощь переселенцам, которых мы недавно разместили в Днепродзержинске. Волонтер тут же нашелся. Он познакомился с руководителем «ДемАльянса» и вступил в организацию, собственно, на прошлой неделе – и тут же пришел нам на помощь. Перевез вещи, продукты в Днепродзержинск для этих семей, помог перенести, перезвонил и сообщил нам, что он всегда на телефоне и готов к новым подвигам.

Это удивительно, когда твои попытки помочь, вылечить, спасти – не глас вопиющего в пустыне, когда знаешь, что с тобой – полгорода людей, чьи души настроены на милосердие.

 

С уважением,

Команда БФ «ПОМОГАЕМ»

- Розкажіть, будь ласка, про роботу центру.

- Звичайно, звичайно. Що ж саме вам розповісти?

- Давайте почнемо з того, скільки людей у ​​вас зараз?

- Зараз у центрі живе 77 людей. З них, між іншим, 6 малюків до року.

- Звідки вони? Як і раніше, Краматорськ?

- Так, Краматорськ і Слов'янськ. Краматорськ ще нічого, а зі Слов'янська зараз їдуть дуже налякані люди, автобус з труднощами проходить зелені коридори. Вони їдуть відразу сюди, у Волоську середню школу, яка зараз стала притулком для біженців. Ми з'ясовуємо, чи є у них рідні або друзі в Україні, готові їх прийняти. Якщо так - допомагаємо виїхати, купуємо їм квитки.

- Завтра буде ще одна група?

- Ні, в п'ятницю, десь 40-50 людей...

У трубці чується дитячий плач. «Богдан, забери його!» - просить Юля. - «Куди ж я його заберу?», - відповідає чоловічий голос. - «Потрібно знайти матусю... Одну хвилину, я передзвоню».

Юля передзвонює незабаром і розповідає про розпорядок дня.

- Селити ми намагаємося в кімнати так, щоб матусі з немовлятами були в одній кімнаті, дітей старшого - теж разом, літніх людей знову ж в окрему кімнату. Чоловіків, хоч їх майже немає, теж намагаємося влаштовувати окремо.

Прокидаємося хто в скільки, зазвичай в 7-8 ранку. За розкладом сніданок, повноцінний, наприклад, макарони з котлетою. На обід теж: перше, друге, салат, компот, все серйозно (сміється). У нас є постачальники продуктів... Потім кожен своєю справою займається, мами можуть щось попрати, прибрати, вибрати щось на складі або просто сходити на річку. Є пральня. Є два склади: на одному різноманітні речі - люди віддають своє для переселенців. На другому нове, найнеобхідніше: комплекти постільної білизни, підгузки, дитяче харчування в коробках. Там ми ведемо дуже суворий облік.

- Ви говорили про постачальників продуктів. Ви у когось закуповуєте їх або це благодійна допомога?

- Ні-ні, звичайно, не закуповуємо. Все, що ми маємо, - допомога добровольців. На початку проекту хтось мав необережність розмістити мій телефон в інтернеті, так мені приходило до півтора сотень дзвінків і повідомлень з одним питанням: чим я можу допомогти?

Ну, ось, о 10 ранку приїжджають психологи, дорослі і дитячі. Спілкуються, займаються з дітьми. Ліплять, малюють, розважають діток. У першій половині дня проходить молебень у каплиці, можна сходити, поспілкуватися зі священником.

А після обіду приїжджає Ян зі своєю командою. Діти чекають - не дочекаються клоуна Ліхтарика. Взагалі дуже багато хто намагається якось допомогти діткам. Приїжджала розважати нас жінка з поні. Був депутат, обіцяв звозити всіх безкоштовно в цирк. А зараз організовують екскурсію до Петриківки. Ми, власне, такого і не планували, і не очікували, такого напливу волонтерської допомоги.

Вдень у нас бувають соцпрацівники, представники соціальних служб, пенсійних фондів. Розмовляють з людьми, з'ясовують, кому яка допомога потрібна, куди за нею звернутис . Регулярно бувають у нас лікарі, дитячі педіатри з Космічної і дорослі з Мечникова.

О 5 годині загальний збір.

- Що на ньому обговорюєте?

- Правила проживання, всілякі робочі моменти обов'язково за день накопичуються, новини... Без цього ніяк. Потім вечеря. До вечері люди роз'їжджаються на нові місця. Ми повністю їх споряджаємо: знаходимо волонтерів з машиною, даємо продовольчий пайок в дорогу, комплект речей: засоби гігієни, постільну білизну, для малюків всякі пляшечки - соски, дитяче харчування, потрібний одяг, гроші на перші пару днів.

- Подовгу живуть у вас люди?

- По-різному. Хтось десять днів, хтось день, а на наступний їде далі, до рідних або друзів. У середньому до п'яти днів.

- Як відгукуються люди про центр?

- Кажуть: ми не очікували. Не віриться, що все це організував благодійний фонд, без держави... Виявляється, є добрі люди.

- Розкажіть, вам особисто запам'яталася якась конкретна сім'я?

- Так, звичайно. Приїхав парубок зі Слов'янська. Виявилося, на розвідку, з'ясувати, як воно тут. А в Слов'янську у нього сім'я, та частина родини під Слов'янськом. І так йому у нас сподобалося, що почав нам допомагати. А ми стали займатися евакуацією його сім'ї. Це було непросто. Раймістечко під Слов'янськом якраз оголосили закритою зоною. Я особисто дзвонила, зістиковувала, щоб вивезли їх. В результаті евакуювали таки всіх: і бабусю з дідусем, і його братів, і сестер неповнолітніх, їх четверо. І ось зараз їх, нарешті, поселили в Дніпропетровську, в трикімнатній квартирі на проспекті Кірова.

Юля знову відволікається, голосно питає: «Хто там?» Вислухавши, відповідає комусь: «Богдан пішов купатися в дев'яту кімнату. Так, я йду шукати окріп... Це брязкальця, напевно, хочете - візьміть собі... ». І мені:

- От бачите, майже одинадцята, а робота тут триває. Так от, цей самий молодий чоловік, Богдан, залишився фактично у нас і працює нічним координатором, він тут постійно ночує.

- А ви працюєте позмінно?

- Так, нас троє, координаторів, ми тут по 12-15 годин поспіль. Ще тут цілодобова охорона. Ми ніколи не залишаємо табір без нагляду.

- Зараз ви працюєте тут, а чим займалися раніше?

- Сподіваюся, що не тільки раніше, але і зараз! (Сміється). Моя робота дозволяє мати таку додаткову зайнятість. У мене своя тренінгова компанія, школа ораторського мистецтва. Я добре знайома зі священником, отцем Андрієм, він мене сюди і запросив... Так, зараз візьму ключ від кухні!

Ми бажаємо один одному доброї ночі і прощаємося.

Всі фото тут.

І я думаю про багато речей, про які знати не знала півроку тому. Як гудуть винищувачі - не знала, тепер знаю. Яке це, коли в країні війна... Камуфляж на вулицях, розмови про Донецьк: на вулиці, в маршрутці, в магазині. Білборди із закликом вступати до лав Нацгвардії. Бомбардування, обстріли - Бог милував, до нас це не дійшло. Але в Дніпропетровьск їдуть люди, яким це знайомо. Які недосипають місяцями - від гуркоту стрільби. А я тепер знаю, скільки людей в Дніпрі готові безкорисливо допомогти. Їх тисячі: тих, хто перераховує гроші для біженців, закуповує продукти, віддає речі, меблі... І сотні тих, хто готовий працювати безкоштовно, щоб щось зробити для переселенців. Працювати у відпустку, у вільний час.

Пару днів тому проекту запропонував свою допомогу керівник молодіжної організації «Демократичний альянс». Нам якраз треба було організувати допомогу переселенцям, яких ми нещодавно розмістили в Дніпродзержинську. Волонтер тут же знайшовся. Він познайомився з керівником «ДемАльянсу» і вступив в організацію, власне, минулого тижня - і тут же прийшов нам на допомогу. Перевіз речі, продукти в Дніпродзержинськ для цих сімей, допоміг перенести, передзвонив і повідомив нам, що він завжди на телефоні і готовий до нових подвигів.

Це дивно, коли твої спроби допомогти, вилікувати, врятувати - не голос волаючого в пустелі, коли знаєш, що з тобою - півміста людей, чиї душі налаштовані на милосердя.

З повагою,

команда БФ «ПОМАГАЄМ»