Центр для переселенців. Минуло два тижні.

Центр для переселенців. Минуло два тижні.

Лагерь для переселенцев живет своей жизнью. Здесь, словно в муравейнике, работа кипит: ежедневно прибывают новые группы, дальше мы оперативно расселяем людей по семьям, квартирам, пансионатам. На сегодняшний день в Центре 46 жильцов, за прошедшие сутки расселили 38 человек. В Краматорске опять был обстрел: люди боятся идти под пулями к автобусам, сидят в подвалах. Кроме того, на Востоке разошелся слух о фильтрационных лагерях для беженцев… Моя знакомая по интернету – россиянка – прислала мне в подтверждение существования лагерей ссылку, где министр обороны говорит о том, что переселенцев будут проверять на предмет содействия террористам. Как же можно при желании извратить любые слова… Самое печальное, что извращают их для того, чтобы поселить в душах страх и ненависть. Хочется показать жителям Донбасса видео из нашего центра и спросить, насколько он похож на концлагерь.

Днепропетровск делает все для того, чтобы помочь приезжим с Востока Украины. Работает координационный центр «Допомога Дніпра». Приезжих регистрируют как переселенцев, чтобы в дальнейшем социальная служба или пенсионный фонд в любом городе могли найти информацию о человеке в электронной базе и сразу начислить необходимые выплаты.

Наш центр в Волосском тоже не жалуется на отсутствие помощи и волонтеров. Психологи из окрестных школ и детсадов вышли из отпусков на работу, чтобы помочь беженцам. Их влияние трудно переоценить: многие обитатели центра еще долгое время после переезда находятся в состоянии стресса. Соцработник трудится не покладая рук: выясняет положение вновь прибывших, советует, в какие госслужбы обращаться, координирует расселение.

И все не верят своим глазам, глядя на поток благотворительной помощи: люди везут продукты, одежду, средства гигиены, мебель, холодильники, даже то, чего нет в списках (например, телевизор), перечисляют деньги. Центр обеспечен уже на неделю вперед, а склады все наполняются и наполняются. Люди предлагают свои пустующие квартиры или селят семьи прямо к себе. Но предоставление жилья по прежнему является актуальной помощью. Весь список нужд.

 

 

 

Слово сотрудникам центра для переселенцев. 

Психолог Марианна Лапина:

«Я была там в последний раз во вторник и собираюсь завтра. Во вторник все разъезжались, нервничали, паниковали: куда едут, что поесть в дороге. Нужно было всех собрать, успокоить.

Вообще, как психолог, могу сказать, что некоторые люди очень травмированы, в особенности те, у кого пострадали дома и квартиры. Если не разрушен дом, так вылетели стекла…

Одна семья жила прямо возле блокпоста: мужчина, две женщины, дочка-инвалид. 3 дня они безвылазно сидели в погребе. Я поговорила немного с мужчиной, беседа меня потрясла. Когда мужчина сдерживает слезы – это страшно. Говорят: звук разрывающихся снарядов не покидает их, звучит все время в голове.

Я заметила, что люди в сильном стрессе говорят о том, что с ними было, отрывисто и скупо, краткими фразами, не больше трех слов. Мужчина, которому потребовалась помощь психиатра, впоследствии уехавший в Киев, тоже так говорил. Он сидел в СИЗО, арестованный ополченцами.

К психологам они сами, конечно, не обращаются. Это неудивительно, стоит вспомнить пирамиду Маслоу. Люди заняты обеспечением базовых потребностей. Их разговоры обычно только об этом. Прежде всего, они не чувствуют себя в безопасности. Задача психологов – акцентировать именно на этом, сказать: «Смотрите, здесь не стреляют, здесь кормят, есть крыша над головой и постель, вы в безопасности».

О войне они говорят очень мало. Когда спрашиваем, кто стреляет, отвечают: «Уже непонятно». Есть пророссийски настроенные люди, но они обычно об этом не говорят, помалкивают.

Большинство переселенцев довольны приемом. Есть, конечно, и такие, которые считают, что им все всё должны. Процент таких людей есть в любой группе, от этого никуда не деться.

Запомнилась мне семья, которая уехала сейчас в Днепродзержинск: бабушка, дедушка после инсульта, мама и маленькая девочка. Я звонила им потом узнать, как добрались, как устроились. Бабушка все сокрушалась, что пришлось все бросить и уезжать: «У меня там все есть свое, все-таки что-то скопили за жизнь, а тут я сплю на чужой постели… Мы здесь, как в прыймах».

Самое тяжелое, что переселенцы чувствуют абсолютную беспомощность, совершенно не могут влиять на свою жизнь. Конечно, принять это очень сложно».

Все фото здесь

Соцработник Оксана Михайловна:

«Я встретила сегодня восьмерых из Краматорска. Много очень пожилых людей. Их довольно проблематично устроить: беспомощные старички, два месяца не получавшие пенсии. Обычно их принимают пансионаты, где можно обеспечить питание и хоть какой-то уход.

Людям нравится, как у нас в центре все устроено: душевые, туалеты, кровати, детская площадка, но недовольны тем, что государство помогает им только с жильем, не оплачивает питание, не говоря уже о сложностях трудоустройства.

Очевиден результат работы психологов: людям действительно становится лучше. Ян, наш Доктор Клоун, тоже очень здорово действует на детей, они совершенно забывают с ним, что приехали из зоны, где идут боевые действия.

Вообще, ужасно, что дети, малыши 2-х-3-х лет различают, когда летит самолет, а когда вертолет. Так не должно быть. О войне у всех переселенцев разные версии. Люди растеряны и не могут понять, что происходит, кому это нужно.

Запомнились первые переселенцы в моей жизни: мама с пятью детками. Она поразила всех своим спокойствием и умением справиться с ситуацией. Но, конечно, так могут далеко не все.

Я, соцработник, консультирую людей по социальным вопросам. Я все время на телефоне, обзваниваю центры социальных служб в других областях, прошу, чтобы они вышли по адресу, проверили, какая нужна помощь и помогли. Пока все откликаются, даже без официальных писем. Это очень радует. Как только переехала та мама с 5-ю детьми, на следующий день местные соцработники уже вышли к ней.

Не ожидала я такой реакции людей, которые предлагают свое жилье. Люди совершенно разного статуса, материального достатка – все неравнодушны. Спасибо им!».

 

С уважением,

команда БФ «ПОМОГАЕМ»

Дніпропетровськ робить все для того, щоб допомогти приїжджим зі Сходу України. Працює координаційний центр «Допомога Дніпра». Приїжджих реєструють як переселенців, щоб надалі соціальна служба або пенсійний фонд в будь-якому місті могли знайти інформацію про людину в електронній базі і відразу нарахувати необхідні виплати.

Наш центр у Волоському теж не скаржиться на відсутність допомоги та волонтерів. Психологи з навколишніх шкіл і дитсадків вийшли з відпусток на роботу, щоб допомогти біженцям. Їх вплив важко переоцінити: багато мешканців центру ще довгий час після переїзду знаходяться в стані стресу. Соцпрацівник трудиться не покладаючи рук: з'ясовує становище новоприбулих, радить, в які держслужби звертатися, координує розселення.

І всі не вірять своїм очам, дивлячись на потік благодійної допомоги: люди везуть продукти, одяг, засоби гігієни, меблі, холодильники, навіть те, чого немає в списках (наприклад, телевізор), перераховують гроші. Центр забезпечений вже на тиждень вперед, а склади все наповнюється і наповнюється. Люди пропонують свої порожні квартири або селять сім'ї прямо до себе. Але надання житла досі є актуальною допомогою. Увесь список потреб. 

Слово співробітникам центру для переселенців. 

«Я була там востаннє у вівторок і збираюся завтра. У вівторок всі роз'їжджалися, нервували, панікували: куди їдуть, що поїсти в дорозі. Потрібно було всіх зібрати, заспокоїти.

Взагалі, як психолог, можу сказати, що деякі люди дуже травмовані, особливо ті, у кого постраждали будинки і квартири. Якщо не зруйнований будинок, так вилетіло скло...

Одна сім'я жила прямо біля блокпоста: чоловік, дві жінки, донька-інвалід. 3 дні вони безвилазно сиділи в підвалі. Я поговорила трохи з чоловіком, бесіда мене вразила. Коли чоловік стримує сльози - це страшно. Кажуть: звук снарядів, що розриваються, не покидає їх, звучить весь час в голові.

Я помітила, що люди в сильному стресі говорять про те, що з ними було, уривчасто і скупо, короткими фразами. Чоловік, якому була потрібна допомога психіатра, згодом виїхав до Києва, теж так говорив. Він сидів у СІЗО, заарештований ополченцями .

До психологів вони самі, звичайно, не звертаються. Це не дивно, варто згадати піраміду Маслоу. Люди зайняті забезпеченням базових потреб. Їх розмови зазвичай тільки про це. Насамперед, вони не відчувають себе в безпеці. Завдання психологів - акцентувати саме на цьому, сказати: «Дивіться, тут не стріляють, тут годують, є дах над головою і ліжко, ви в безпеці».

Про війну вони говорять дуже мало. Коли запитуємо, хто стріляє, відповідають: «Вже незрозуміло». Є проросійськи налаштовані люди, але вони зазвичай про це не говорять, мовчать.

Більшість переселенців задоволені прийомом. Є, звичайно, і такі, які вважають, що їм все всі винні. Відсоток таких людей є в будь-якій групі, від цього нікуди не дітися.

Запам'яталася мені родина, яка виїхала зараз в Дніпродзержинськ: бабуся, дідусь після інсульту, мама і маленька дівчинка. Я дзвонила їм потім дізнатися, як дісталися, як влаштувалися. Бабуся все бідкалася, що довелося все кинути і їхати: «У мене там все є своє, все-таки щось назбирали за життя, а тут я сплю на чужому ліжку... Ми тут, як у приймах».

Найважче, що переселенці почувають абсолютну безпорадність, абсолютно не можуть впливати на своє життя. Звичайно, прийняти це дуже складно».

Соцпрацівник Оксана Михайлівна:

«Я зустріла сьогодні вісьмох з Краматорська. Багато дуже літніх людей. Їх досить проблематично влаштувати: безпорадні старички, два місяці не отримували пенсії. Зазвичай їх беруть пансіонати, де можна забезпечити харчування та хоч якийсь догляд.

Людям подобається, як у нас в центрі все влаштовано: душові, туалети, ліжка, дитячий майданчик, але незадоволені тим, що держава допомагає їм тільки з житлом, не оплачує харчування, не кажучи вже про складнощі працевлаштування.

Очевидний результат роботи психологів: людям дійсно стає краще. Ян, наш Доктор Клоун, теж дуже позитивно діє на дітей, вони зовсім забувають з ним, що приїхали із зони, де йдуть бойові дії.

Взагалі, жахливо, що діти, малюки 2 -х - 3 -х років розрізняють, коли летить літак, а коли вертоліт. Так не повинно бути. Про війну у всіх переселенців різні версії. Люди розгублені і не можуть зрозуміти, що відбувається, кому це потрібно.

Запам'яталися перші переселенці в моєму житті: мама з п'ятьма дітками. Вона вразила всіх своїм спокоєм і вмінням впоратися з ситуацією. Але, звичайно, так можуть далеко не всі.

Я, соцпрацівник, консультую людей з соціальних питань. Я весь час на телефоні, обзвонюю центри соціальних служб в інших областях, прошу, щоб вони виїхали за адресою, перевірили, яка потрібна допомога і допомогли. Поки всі відгукуються, навіть без офіційних листів. Це дуже радує. Як тільки переїхала та мама з 5-ма дітьми, наступного дня місцеві соцпрацівники вже виїхали до неї.

Не очікувала я такої реакції людей, які пропонують своє житло. Люди абсолютно різного статусу, матеріального достатку - всі небайдужі. Спасибі їм!».

З повагою,

команда БФ «ПОМАГАЄМ»