Прийомна сім'я Колесникових: «Прийняти дитину такою, якою вона є»

Прийомна сім'я Колесникових: «Прийняти дитину такою, якою вона є»

Мы – Колесниковы, меня зовут Наталия Ивановна, а мужа моего - Николай Николаевич. Наша приемная семья родилась в феврале 2011 года. Живем в Синельниковском районе в селе Новогнидое, что на Днепропетровщине. У нас двое кровных детей: сын Виталий и доченька Виктория, которые уже давно повзрослели, упорхнули из родительского гнезда и создали свои семьи. А еще дети подарили нам долгожданный подарок - внука Родиона. Даже не представляю, во что бы превратилась наша жизнь, если б не дети.

 

В феврале 2011 года в нашу семью пришли Юля Мирошниченко(1997 г.р.), Оля Тимофеева (1995 г.р.). Через полгода в нашу семью была устроена Аня Дерябина (2005 г.р.). Вот так мы и живем дружной семьей больше двух лет. Оля учится в Днепропетровском технологическом колледже. О ней положительно отзываются преподаватели, что, конечно же, очень приятно нам как родителям. Аня и Юля еще школьницы и пока не определились с выбором профессии. У них все впереди, а мы в свою очередь говорим им о важности выбора профессии, которая в будущем даст им возможность быть самостоятельными и независимыми людьми. Мы уверены, что они сделают правильный выбор. В ближайшем будущем мы планируем принять к себе еще одну девочку, с которой у нас уже налажен контакт.

Конечно же, нельзя сказать, что у нас все получилось в один день, в одну секунду сразу стать семьей. Ведь мы все должны были привыкнуть друг к другу, узнать друг о друге. Воспитание детей – это нелегкое дело, и требует определенных усилий, знаний и терпения. Но самое главное для детей, которые остались без семьи, это, конечно же, любовь, понимание и уважение. Ведь эти дети учатся жить по-новому в новой семье. Ведь в каждой семье есть определенные правила, традиции, обычаи, а ребятам нужно привыкнуть к ним и принять. Одно из правил приемного родительства – это принять ребенка таким, какой он есть, с его прошлым. Принимая ребенка в семью необходимо понимать и осознавать, что дети пережили в своей жизни потери, предательство, унижения и голод, а некоторые подвергались насилию. Конечно же, принимая решение о создании нами приемной семьи, мы спрашивали у себя, готовы ли мы переживать вместе с детьми их душевную боль. А когда девчонки перешагнули порог нашего дома, мы поняли, что можем стать им близкими и родными людьми, которые готовы всегда помочь и поддержать. Очень хочется дарить им свою любовь, сеять и приумножать в их душах добро. Мечтаем, чтобы наши девочки были самыми счастливыми, а мы им в этом обязательно поможем.

 

Приемная мама

 

Колесникова Наталия Ивановна

www.pomogaem.com.ua

У лютому 2011 року в нашу сім'ю прийшли Юля Мирошниченко (1997 р.н.), Оля Тимофєєва (1995 р.н.). Через півроку в нашу сім'ю була влаштована Аня Дерябіна (2005 р.н.). Ось так ми і живемо дружною сім'єю більше двох років. Оля навчається в Дніпропетровському технологічному коледжі. Про неї позитивно відгукуються викладачі, що, звичайно ж, дуже приємно нам як батькам. Аня і Юля ще школярки і поки не визначилися з вибором професії. У них все попереду, а ми у свою чергу говоримо їм про важливість вибору професії, яка в майбутньому дасть їм можливість бути самостійними і незалежними людьми. Ми впевнені, що вони зроблять правильний вибір. У найближчому майбутньому ми плануємо прийняти до себе ще одну дівчинку, з якою у нас вже налагоджений контакт.

Звичайно ж, не можна сказати, що у нас все вийшло в один день, в одну секунду відразу стати сім'єю. Адже ми всі повинні були звикнути один до одного, дізнатися один про одного. Виховання дітей - це нелегка справа, і вимагає певних зусиль, знань і терпіння. Але найголовніше для дітей, які залишилися без сім'ї, це, звичайно ж, любов, розуміння і повага. Адже ці діти вчаться жити по-новому в новій сім'ї. В кожній сім'ї є певні правила, традиції, звичаї, а дытлахам потрібно звикнути до них і прийняти. Одне з правил батьківства - це прийняти дитину такою, якою вона є, з її минулим. Приймаючи дитину в сім'ю необхідно розуміти і усвідомлювати, що діти пережили у своєму житті втрати, зрада, приниження і голод, а деякі піддавалися насильству. Звичайно ж, приймаючи рішення про створення нами прийомної сім'ї, ми запитували у себе, чи готові ми переживати разом з дітьми їх душевний біль. А коли дівчата переступили поріг нашого дому, ми зрозуміли, що можемо стати їм близькими і рідними людьми, які готові завжди допомогти і підтримати. Дуже хочеться дарувати їм свою любов, сіяти і примножувати в їхніх душах добро. Мріємо, щоб наші дівчатка були найщасливішими, а ми їм у цьому обов'язково допоможемо.

Прийомна мама

Колесникова Наталія Іванівна

www.pomogaem.com.ua