Дитячий будинок сімейного типу Ольховських: «Рідними не народжуються, рідними стають»

img

Наші родини

Дитячий будинок сімейного типу Ольховських: «Рідними не народжуються, рідними стають»

Мене зовуть Ольховська Тетяна Володимирівна, мого чоловіка - Ольховський Володимир Миколайович, наша велика дружна сім’я мешкає в селі Жовте Апостолівського району Дніпропетровської області.

Своє подружнє життя ми розпочали 15 років тому. Так склалося, що Бог не дав нам діточок. В 2008 році після довгих роздумів та вагань, ми вирішили звернутися за допомогою у службу у справах дітей для отримання інформації по влаштуванню дітей в сімейні форми виховання. Після довгих обговорень ми вирішили створити прийомну сім’ю та взяти на виховання двох діток. Незабаром нам запропонували познайомитись з дітками в Апостолівському притулку для дітей.

При першій зустрічі з дітьми наші серця затремтіли. Зустрівшись поглядами з дітками, ми відчули, що вони наші рідні. На той час Юрасику було 5років, а Юлечці 3 рочки. Взявши їх у свою родину, ми зрозуміли, яке це щастя бути матір’ю та батьком. З перших днів спільного проживання вони нас почали називати мамою та татом. Таке було враження, що вони тут і народились. Нам, навіть, казали, що вони схожі на нас. За довгі роки ми були такі щасливі почути слова «мама» й «тато», почути їх сміх та відчути подяку та радість маленьких сердець. Відтоді ми відчули, нарешті, що таке щастя в родині.

В 2010році в період виборів наша донечка запитала у нас, чи не можна попросити у президента коштів на сестричку. З таким проханням ми знову звернулися до служби. І незабаром так склалася доля, що нам «лелека» підкинула двох чарівних сестричок: дворічну Вікусю та чотирирічну Євгенку. При зустрічі з ними описати те відчуття, яке ми пережили, неможливо. Так наша родина стала ще багатшою і щасливішою. Дітки швидко адаптувалися.

А потім ми взяли в свою сім’ю дванадцятирічну чарівну Діаночку. Так наша родина стала дитячим будинком сімейного типу, великою дружною сім’єю. З поповненням нашої сім’ї почали створювати всі необхідні умови для проживання, виховання та відпочинку дітей. Для кожної дитини створили свій куточок.

Рідними не народжуються, рідними стають. В цьому ми переконалися, дивлячись на наших щасливих діток.

Влаштувавшись в нашу сім’ю, діти перший раз зустрічали Новий Рік, дізнались що є таке свято як День народження, що його святкують з подарунками.

Спочатку були невеликі проблеми зі здоров’ям, можна сказати що у всіх дітей. З часом все владналося, крім найменшої, у неї вроджений порок серця. Кожні півроку ми проходимо обстеження в Обласному кардіологічному центрі. Вже, навіть, на 2012 рік було призначене планове оперативне лікування, але наші молитви були почуті. Яка це була радість, це радість зі сльозами на очах, коли ми почули, що все минуло і не потрібно робити операцію… Плакали всі, хто знаходився в кабінеті, окрім маленької. Вона не розуміла, чого всі плачуть. Жахливий діагноз зник, це подарунок долі, сталося чудо.

Наша родина дуже дружня, в ній панує любов та тепло. Хоч в кожної дитини свій характер, але до всіх ми знаходимо підхід. Вони радіють зустрічі з нами, приходячи зі школи, наввипередки несучи щоденники, показують оцінки. Діти дуже люблять допомагати нам: працювати разом на подвір’ї, городі, допомагати на кухні, особливо місити тісто. Не важливо що вони зроблять, головне, що в них є це бажання працювати, адже вони ще маленькі.

Дітлахи настільки творчі, що вечорами вони не нудьгують: влаштовують дискотеки, вечори показу мод, зачісок. У цих розвагах вони розкривають себе з різних сторін. Також люблять малювати, захоплюються плетінням з бісеру, особливо це добре виходить у Діаночки. У школі організувався конкурс «Міс школи», в якому вона перемогла. Взагалі діточки наші дуже старанні і добрі .

В 2011 році районна влада нас визначила кращою сім’єю року. На святкуванні Дня села наше подвір’я визначили найкращим.

Якось до нас завітала гостя, яка проживала до нас в цьому будинку. Зайшовши, вона затаїла подих (це було видно з її погляду), а потім сказала: «Ваша домівка схожа на сімейне «гніздечко», в якій відчувається любов, тепло та затишок»…

Ми б дуже хотіли, щоб побільше людей відчувало те щастя, те тепло, ту любов, що відчуваємо ми тепер, взявши в свою родину діточок. Яке це щастя бачити в дитячих очах радість і любов – це відчуття неможливо передати в словах.


 

www.pomogaem.com.ua

Залиште свій коментар