Назустріч любові та умиротворенню
Здесь люди Богу муку поручали,
Здесь вечный след
Безвестных слез, несказанной печали
Забытых лет.
Старинный храм, - защита от бессилья,
Приют для битв,
Где ангел Божий смертным дарит крылья
Для их молитв.
Примерно такие же чувства были и у нас,
когда мы с нашими мамочками и детишками в паломнической поездке, проведенной нашей благотворительной организацией «Сияние радуги», посетили
Лебединский Свято-Николаевский женский монастырь в Черкасской области.
На нашем пути в монастырь возникло
много трудностей: дождь, который периодически превращался в ливень и размывал
дорогу; из-за дождя мы ехали дольше запланированного. За 6 часов пути родители
устали, а дети начали капризничать. Но когда мы подъезжали по круговой дороге к
монастырю, с обеих сторон которой густые леса, все замолчали в предвкушении
открывающейся картины.
Мы увидели впереди невысокие белые
стены, по центру которых был вход в монастырь. Это была колокольня высотой в 34
метра. И все понимали, что за ее стенами царит другая жизнь и обретаются другие
ценности.
Монахини Свято-Николаевского монастыря
приняли нас очень тепло и радушно. Это лучшая встреча, которую мне доводилось
видеть! Так как мы приехали вечером, под сильным дождем, нас сразу же накормили вкусным
горячим ужином и поселили в паломнические домики, которые монахини натопили
специально для наших восьмерых детей.
Когда пришли в храм на вечернюю службу,
были поражены его убранством и тишиной. Электрического света в храме нет, вся
служба читалась под мерцание свечей. А когда опустили центральное паникадило
вниз и монахини начали зажигать лампадки разных цветов свечами, все с
нетерпением ждали, когда же его поднимут вверх, что мы увидим? К тому времени
на улице стемнело, а паникадило, возвышаясь в самом верху купола, заиграло
цветными огнями лампад, под мирное чтение вечерних молитв. Все взрослые и
детвора застыли от красоты увиденного. Вечером после службы, к нам в домик
пришла монахиня, чтобы спросить, как мы устроились, тепло ли нам, удобно ли
нашим тяжелобольным детям на кроватях. Каждая подходила и спрашивала, не
простыли ли дети. После долгой и нелегкой дороги, теплые и мягкие кровати сразу
убаюкали наших малышей, и ночь пролетела быстро.
Воскресное утро началось рано, с чтения
акафиста святому преподобному Аввакуму и открытием раки для того, чтобы все
могли приложиться к святым его мощам. Когда началась Божественная Литургия,
наши малыши при помощи своих родителей обошли весь храм и поцеловали
практически все иконы. По окончании Литургии одна монахиня поведала нам историю
монастыря в его лучшие и не совсем годы, провела экскурсию по двум храмам:
летнему и зимнему, рассказала реальные
истории исцелений людей преподобным Аввакумом. С благословения игуменьи Николаи
пофотографировались на территории монастыря, чтобы сохранить надолго в памяти
прекрасную архитектуру старинной колокольни, двух великолепных храмов,
трапезной, корпусов келий, сада с пчелиными ульями, фруктовыми садами. Пока мы
фотографировались, две монахини пошли в свой сад и насобирали нам почти два
ящика красных яблочек, молодых орехов. И очень просили все взять, так как
«больным детям необходимы витамины». Последняя наша трапеза в монастыре
отличалась особо щедрым столом, который со всей душой накрыли послушницы.
Кстати, монастырь полностью обеспечивает себя всем необходимым сам. Здесь есть и
коровки, и курочки, а также собака и забавный рыжий кот! Они такие обласканные
и добрые! Каждому ребенку дали по маленькой бутылочке маслица святого
преподобного Аввакума.
Так, как заботились о наших детках в
стенах обители, возможно, и не каждые родители так заботятся о родных малышах.
Называли нас не иначе, как «родненькие». Когда этих детей окружает человеческое
безразличие и тяготы переносимых страданий от болезней, такое искренне к ним
отношение – бесценно!!!
Потом мы пошли к источнику, тропинка к
которому выложена срубами деревьев. Кто пожелал, смогли пообливаться святой
водичкой, попить и набрать с собой в дорогу. Уезжали мы домой в сопровождении
лучей солнца, улыбок монахинь, которые приглашали нас к себе в гости еще.
Для того, чтобы почувствовать себя
нужным и любимым со всеми недостатками, нужно хотя бы раз побывать в этом прекрасном
месте. Поэтому мы очень рекомендуем вам поехать в Лебединский
Свято-Николаевский женский монастырь, и вы увидите, что такое забота и любовь к
людям! В монастыре люди не делятся на «удобных» и «неудобных», а дети - на
«здоровых» и «нездоровых». Здесь любят и ждут всех так же, как и любящий наш
Господь. От всей души благодарим Бога за Лебединскую обитель! Монашечки, наши
дорогие, спасибо вам за те чувства и любовь, которые до сих пор живет в наших
сердцах!!! Отдельная благодарность от всех нас отцу Евгению Серому из
Свято-Пантелеймоновского храма города Днепропетровск, который духовно очень
обогатил нашу поездку. Спасибо, отец Евгений, что открыли для нас это место!!!
Желающие посетить такие же благодатные места, как Свято-Николаевский женский
монастырь и многие другие, обращайтесь к нам. Мы вас ждем!
По всем вопросам обращайтесь
Руководитель проекту «Клуб путешественников»
Бут Карина
+380 56 789 06 60
but@deti.dp.ua
www.pomogaem.com.ua
Здесь люди Богу муку поручали,
Здесь вечный след
Безвестных слез, несказанной печали
Забытых лет.
Старинный храм, - защита от бессилья,
Приют для битв,
Где ангел Божий смертным дарит крылья
Для их молитв
Приблизно такі ж почуття були і у нас,
коли ми з нашими мамами і дітьми в паломницькій поїздці, яку провела наша благодійна організація «Сяйво веселки», відвідали Лебединський
Свято-Миколаївський жіночий монастир у Черкаській області. На нашому шляху до монастиря виникло
багато труднощів: дощ, який періодично зривався у зливу і розмивав дорогу;
через нього ми їхали довше запланованого. За 6 годин шляху батьки втомилися, а
діти почали вередувати. Але коли ми під'їжджали до монастиря по круговій
дорозі, з обох сторін якої - густі ліси, всі замовкли в передчутті захопливої картини, що відкривалася
перед очима.
Ми побачили попереду невисокі білі
стіни, по центру яких був вхід до монастиря. Це була дзвіниця заввишки в 34
метри. І всі розуміли, що за її стінами панує інше життя і набуваються інші
цінності.
Черниці Свято-Миколаївського монастиря
прийняли нас дуже тепло і привітно. Це найкраща зустріч, яку мені доводилося
бачити! Так як ми приїхали ввечері, під час сильної зливи, нас відразу ж нагодували смачною гарячою вечерею і поселили в паломницькі
будиночки, які черниці натопили спеціально для наших вісьмох дітей.
Коли прийшли до храму на вечірню
службу, були вражені його оздобленням і тишею. Електричного світла в храмі
немає, вся служба читалася під мерехтіння свічок. А коли опустили центральне
панікадило вниз і черниці почали запалювати лампадки різних кольорів свічками,
всі з нетерпінням чекали, коли ж його піднімуть вгору, що ми побачимо? До того
часу на вулиці стемніло, а панікадило, піднесене до самого верху купола, заграло кольоровими вогнями лампад, під мирне
читання вечірніх молитов. Всі дорослі і дітвора застигли від краси побаченого.
Увечері після служби, до нас в будиночок прийшла черниця, щоб запитати, як ми
влаштувалися, чи тепло нам, чи зручно нашим важкохворим дітям на ліжках. Кожна підходила і питала, чи не застудилися
діти. Після довгої і нелегкої дороги, теплі і м'які ліжка відразу заколисали
наших малюків, і ніч пролетіла швидко.
Недільний ранок почався рано, з читання акафісту святому
преподобному Авакуму
і відкриттям раки для того, щоб всі могли прикластися до святих його мощей.
Коли почалася Божественна Літургія, наші малюки за допомогою своїх батьків
обійшли весь храм і поцілували практично всі ікони. Після закінчення Літургії
одна черниця повідала нам історію монастиря в його кращі і не зовсім часи,
провела екскурсію двома храмами: літнім та зимовим, розповіла реальні історії зцілень
людей преподобним Авакумом. З благословення ігумені Миколаї можна було
сфотографуватися на
території монастиря, щоб зберегти надовго в пам'яті прекрасну архітектуру
старовинної дзвіниці,
двох прекрасних храмів, трапезної, корпусів келій, саду з бджолиними вуликами,
фруктовими садами. Поки ми фотографувалися, дві черниці пішли в свій сад і
назбирали нам майже два ящики червоних яблучок, молодих горіхів. І дуже просили
взяти все, так як «хворим дітям необхідні вітаміни». Остання наша трапеза в
монастирі відрізнялася особливо щедрим столом, який з усією душею накрили
послушниці. До речі, монастир повністю забезпечує себе всім необхідним сам. Тут
є і корівки, і курочки, а також собака і чудирнацький рудий кіт! Вони такі
обласкані і добрі! Кожній дитині дали по маленькій пляшечці олійки святого преподобного Авакума.
Так, як дбали про наших діток в стінах
обителі, можливо, і не кожні батьки так піклуються про рідних малюків. Називали
нас не інакше, як «рідненькі». Коли цих дітей оточує людська байдужість і
тяготи страждань від хвороб, таке щире до них ставлення - безцінне!
Потім ми пішли до джерела, стежка до
якого викладена зрубами дерев. Хто побажав, змогли облитися святою водичкою, попити і набрати з собою в
дорогу. Їхали ми додому в супроводі променів сонця, усмішок черниць, які
запрошували нас до себе в гості ще.
Для того, щоб відчути себе потрібним і
улюбленим з усіма недоліками, потрібно хоча б раз побувати в цьому прекрасному
місці. Тому ми дуже рекомендуємо вам поїхати в Лебединський Свято-Миколаївський
жіночий монастир, і ви побачите, що таке турбота і любов до людей! У монастирі
люди не діляться на «зручних» і «незручних», а діти - на «здорових» і
«нездорових». Тут люблять і чекають усіх так само, як і люблячий наш Господь.
Від усієї душі дякуємо Богові за Лебединську обитель! Монашечки, наші дорогі, спасибі вам за ті почуття
і любов, які до цих пір живуть в наших серцях! Окрема подяка від всіх нас отцю Євгену
Сірому зі Свято-Пантелеймонівського храму міста Дніпропетровськ, який духовно
дуже збагатив нашу поїздку. Спасибі, отець Євген, що відкрили для нас це місце!
Всіх, бажаючих відвідати такі ж благодатні місця, як
Свято-Миколаївський жіночий монастир та
інші,
просимо звертатися до нас. Ми вас чекаємо!
З усіх питань звертайтеся
керівник проекту «Клуб мандрівників»
Бут Карина
+380 56 789 06 60
but@deti.dp.ua
www.pomogaem.com.ua
