"Ми розлучаємося, щоб зустрітися знову..."
Наконец-то, наши ребята вернулись из долгожданного похода по Карпатах, который состоялся в конце июня.
И одна из участниц с нетерпением поспешила поделиться своими впечатлениями:
«Этот поход для меня начался хорошо.
На встрече перед поездкой нас предупредили, что будет очень сложно, и это не
вдохновляло. Но в день отправления все пришли с чудесным настроением, не глядя
даже на столь ранее время и огромное желание еще поспать. Ребята, видимо, уже
морально подготовились к предстоящим сложностям.
В поезде нужно было ехать целые сутки.
Через час ребята очень проголодались, да
так увлеклись, что пришлось их останавливать, чтобы уберечь наши запасы еды.
Ивано-Франковск не спешил баловать нас
хорошей погодой и теплым солнышком: весь день моросил дождь, и ноги абсолютно у
всех были мокрые. Вечером все согрелись возле костра, покушали горячего супа и
немного просушили обувь. Ребята настолько замерзли, что желание поскорее
согреться превозмогало все остальные мысли, доходило даже до того, что от
сильного пламени огня плавились ботинки.
На второй день нам предстояло пройти самую длинную дистанцию за
весь поход и забраться на огромную вершину (1083 м).
Дорога была сложной, поэтому обедать пришлось поздно. Сначала было предложение
поставить лагерь в том месте, где мы обедали, но, поразмыслив, мы решили идти
дальше. И, должна сказать, не зря – следующее место-стоянка оказалось просто чудесным. Это смягчало даже боль в ногах,
которая, под конец пути, не давала возможности нормально ходить.
Утром третьего дня руководитель группы
с некоторыми ребятами пошли в село за продуктами. Шел дождь, и завтракать особо
никому не хотелось, поэтому из двух сваренных кастрюль гречки мы съели только
одну. Кашу было некуда девать, поэтому наши ребята, страдающие от недостатка
сахара в чае, пошли к нашим соседям менять гречку на сахар. Но добрые люди
отдали нам сахар просто так, не взяв каши. И снова перед нами возник вопрос –
куда отдать завтрак? Мы решили накормить лошадей, которые гуляли неподалеку от
лагеря.
Дальше у нас было свободное время, но мы
не скучали, а играли в различные увлекательные игры.
Последний день в Карпатах выдался очень
интересным и сложным одновременно. С утра нас обрадовали, что осталось пройти
достаточно короткую дистанцию, протяжностью всего в 8 км. Но через некоторое
время мы поняли, что это будет непросто. Мы шли без тропы, потом просто полезли
вдоль горной реки. Это очень сложно. Сначала все старались остаться сухими, но
потом, когда ноги были уже насквозь мокрыми, решили идти напролом, через реку.
Из всего похода этот этап мне запомнился больше всего. Пройдя одну реку, мы
нашли тропу и дальше двигались уже по ней. И вдруг мы вышли к необычайно
красивому водоему, где все с огромным удовольствием искупались перед отъездом.
Вечером мы наслаждались закатом, пели песни у костра. Эта ночь была просто
чудесной.
Поход выдался незабываемым. В группе
мы все подружились, поддерживали друг друга в сложных ситуациях, никто никого
не оставлял в беде. Начало казаться, что вместе мы будем вечно и не расстанемся
уже никогда.
Так незаметно подошло время
отправляться в обратный путь. Никто не хотел покидать Карпаты, но, к сожалению,
выхода не было.
Хочется сказать ОГРОМНОЕ СПАСИБО
нашему руководителю группы, Яну, который всегда шутил и никому не позволял
грустить. Спасибо, что подарили мне незабываемые моменты моей жизни».
Помочь детям увидеть мир может
каждый, оказав посильную поддержку проекту «Клуб путешественника». Вы можете
передать туристическое снаряжение, продукты питания, необходимые в походе
(крупы, консервы), либо сделать
посильное пожертвование удобным
для вас способом.
По всем вопросам обращайтесь
Бут Карина
+38 098-400-37-84, (056) 732-48-07
Проект «Клуб путешественников»
but@deti.dp.ua
www.pomogaem.com.ua
Нарешті, наші діти повернулися з довгоочікуваного
походу по Карпатах, що відбувся
наприкінці червня.
І одна з учасниць з нетерпінням поспішила поділитися своїми враженнями:
«Цей похід для мене
почався добре. На зустрічі перед поїздкою нас попередили, що буде дуже складно,
і це не надихало. Але в день відправлення всі прийшли з чудовим настроєм, не
дивлячись, навіть на ранній час і величезне бажання ще поспати. Діти, мабуть, вже морально підготувалися
до майбутніх складнощів.
У поїзді треба було
їхати цілу добу. Через годину малеча дуже зголодніла, і так захопилася, що довелося їх зупиняти, щоб
уберегти наші запаси їжі.
Івано-Франківськ не
поспішав балувати нас гарною погодою і теплим сонечком: весь день моросив дощ,
і ноги абсолютно у всіх були мокрі. Увечері всі зігрілися біля багаття, поїли
гарячого супу і трохи просушили
взуття. Дітлахи
настільки замерзли, що бажання скоріше зігрітися пересилювало всі інші думки, доходило навіть
до того, що від сильного полум'я вогню плавилися черевики.
На другий день нам
належало пройти найдовшу дистанцію за весь похід і забратися на величезну
вершину (1083 м). Дорога була складною, тому обідати довелося пізно. Спочатку
була пропозиція поставити табір в тому місці, де ми обідали, але, поміркувавши,
ми вирішили йти далі. І, повинна сказати, не даремно - наступне місце-стоянка
виявилося просто чудовим. Це пом'якшувало навіть біль в ногах, який, під кінець
шляху, не давав можливості нормально ходити.
Вранці третього дня
керівник групи з деякими дітьми пішли в село за продуктами. Йшов дощ, і снідати
особливо нікому не хотілося, тому з двох зварених каструль гречки ми з'їли
тільки одну. Кашу було нікуди дівати, тому наші хлопці, які страждають від
нестачі цукру в чаї, пішли до наших сусідів міняти гречку на цукор. Але добрі
люди віддали нам цукор просто так, не взявши каші. І знову перед нами виникло
питання - кому
віддати сніданок? Ми вирішили нагодувати коней, які гуляли неподалік від
табору.
Далі у нас був
вільний час, але ми не нудьгували, а грали в різні захоплюючі ігри.
Останній день у
Карпатах видався дуже цікавим і складним одночасно. Ранок нас зустрів приємною
звісткою, що
залишилося пройти коротку дистанцію, протяжністю всього 8 км. Але через деякий
час ми зрозуміли, що це буде непросто. Ми йшли без стежки, потім просто полізли
уздовж гірської річки. Це дуже складно. Спочатку всі намагалися залишитися
сухими, але потім, коли ноги були вже наскрізь мокрими, вирішили йти напролом,
через річку. З усього походу цей етап мені запам'ятався найбільше. Пройшовши
одну річку, ми знайшли стежку і далі рухалися вже по ній. І раптом ми вийшли до
незвичайно красивого
водойму,
де всі
з величезним задоволенням викупалися перед від'їздом. Увечері ми
насолоджувалися заходом, співали пісні біля багаття. Ця ніч була просто
чудовою.
Похід видався
незабутнім. У групі ми всі подружилися, підтримували один одного в складних
ситуаціях, ніхто нікого не залишав у біді. Почало здаватися, що разом ми будемо
вічно і не розлучимося вже ніколи.
Так непомітно підійшов
час відправлятися додому.
Ніхто не хотів залишати Карпати, але, на жаль, виходу не було.
Хочеться сказати
величезне спасибі нашому керівнику групи, Яну, який завжди жартував і нікому не
дозволяв сумувати. Спасибі, що подарували мені незабутні моменти мого життя».
Допомогти дітям
побачити світ може кожен, надавши посильну підтримку проекту «Клуб
мандрівника». Ви можете передати туристичне спорядження, продукти харчування,
необхідні в поході (крупи, консерви), або зробити посильне пожертвування http://pomogaem.com.ua/pozhertovat_ukr.htmlзручним для вас способом.
З усіх питань
звертайтеся
Бут Карина
+38
098-400-37-84, (056) 732-48-07
Проект «Клуб мандрівників»
but@deti.dp.ua
www.pomogaem.com.ua
