Дива бувають там, де в них вірять
Свой сегодняшний рассказ о нашем
путешествии в Киев хотелось бы начать словами всеми известной детской
песенки:
«Ничего на свете лучше нету,
Чем бродить друзьям по белу свету.
Тем, кто дружен, не страшны тревоги.
Нам любые дороги дороги».
Мы очень долго ждали этой поездки. И
вот, наконец, этот день настал. Начались весенние каникулы, и мы с ребятами из
семьи Черевко отправились покорять столицу.
Тихим, теплым вечером, 22 марта 2013
года, мы покинули родной Днепропетровск, чтобы отправиться навстречу
необыкновенным и увлекательным приключениям. Что нас ждет впереди – никто не
знал, но всех объединяло общее чувство: ожидание чего-то неизведанного и
сказочного, а еще легкое, щемящее чувство тревоги: как встретит нас столица? Ведь
мы были наслышаны о бушующей непогоде и штормовом предупреждении. Но что может
остановить юных искателей приключений?
Так мы и заснули в поезде, под мерный
стук колес и убаюкивающий шум холодных капель дождя.
Утром, взглянув в окно и мягко потянувшись
в теплом вагоне, мы застыли от неожиданности. Нам говорили, что снега будет
много, но чтобы настолько. Киев встречал нас торжественно, и, словно заранее
готовясь к празднику нашего приезда, облачился в свои лучшие, белоснежные уборы.
Движение машин на Крещатике было практически остановлено, так что мы могли
спокойно перемещаться по городу, пробираясь, словно в сказке, по белым, снежным
тоннелям и прокладывая себе путь.
Мы остановились в прекрасном хостеле «Main Square Hostel»,
где нас радушно встретила гостеприимная хозяйка Кристина. Это удивительно
лучезарный и светлый человек. Она приняла нас, как родных, напоила чаем,
угостила целым пакетом различных вкусняшек, и разместила в теплые, уютные
комнаты. Подкрепившись, мы направились в водно-информационный центр. На самом
деле, дорога туда совсем не долгая, музей находится на пригорке, но из-за
обилия снега, мы добирались туда с большим трудом. Нет, мы вовсе не отчаялись,
столкнувшись с первыми сложностями, а начали играть в нашу первую игру –
«Подъем на Чуфут-Кале». Наконец, вершина была покорена, и у входа нас ожидал заместитель
музея. Он принял нас, как долгожданных и дорогих гостей, всех детишек обнял и
поцеловал. Экскурсия была очень интересной и познавательной. Нам рассказали о
том, что тело человека состоит больше чем наполовину из воды, поведали, как
происходит круговорот воды в природе; как очищают воду и как ее нужно экономить.
А больше всего ребят впечатлила весенняя гроза и водопады в мини-макете
крымских гор. Далее ребятам предложили сделать ручеек в песке, побывать внутри
огромного мыльного пузыря, покормить золотых рыбок и загадать свое самое
заветное желание, коснувшись одной из них в большом аквариуме с прозрачной водой.
Следующим островком в нашем
белоснежном море стал Художественный музей. Скоро мы станем хорошими
искусствоведами и сможем достаточно неплохо разбираться в живописи, ведь это
уже четвертый художественный музей, который мы посетили за последнее время,
после Полтавы, Петриковки и Одессы. Нашим экскурсоводом была замечательная
женщина, которая смогла настолько четко, доступно и лаконично рассказать детям
об истории музея и основных экспонатах, что дети были в восторге. Она поведала
об удивительных иконах 17-18 веков, рассказала о Георгии Победоносце, который
бесстрашно сражался со змием, о мученице Варваре, о святом Архистратиге
Михаиле, который является небесным покровителем города Киева. Ребята уже сами
подсказывают, как отличить портрет от натюрморта, пейзаж от марины. Настолько
приятно, когда люди любят свою работу и действительно находят свое призвание,
как эта удивительная женщина-экскурсовод.
Затем мы прогулялись по Крещатику,
сытно пообедали в «Пузатой хате», и под удивленные возгласы и взгляды
проходивших мимо нас людей, отправились в зоопарк. Мы изо всех сил спешили увидеть
все самое интересное и не желали терять ни минуты свободного времени. В
зоопарке большинство животных находилось в зимних вольерах, но пока мы к ним
добирались, дети решили пофантазировать и, при виде двух горбиков в снегу,
говорили, что это спит верблюд. По дороге нам встретилась замечательная
женщина, работник зоопарка, которая и провела нас по зимним вольерам наиболее
коротким путем. Она показала нам двух жирафов, при виде которых маленькая
Машенька была удивлена: «как же жирафчик летом выйдет из этого помещения, ведь
у него такая длинная шея?». В следующем вольере нас встречал слоненок с
длинными ресничками, который постоянно танцевал, словно этот танец был
предназначен для ребят. В террариуме мы видели анаконду, различных пауков,
тараканов, хамелеонов, а больше всего поразило то, что черепахи и крокодилы
мирно уживаются в одном бассейне. Очень повеселили нас шимпанзе, которые долго
крутились и гримасничали перед детьми, пытаясь привлечь их внимание. На
обратном пути мы снова решили поиграть, завалившись все вместе в снег, оставляя
за собой следы «ангелочков». Порой, все-таки нужно немного побыть детьми.
Вернувшись в хостел, мы собрались в
одной комнате, долго разговаривали, заплетали друг другу косички, ведь, не
смотря на усталость, расходиться не хотелось. Наш первый день завершился
чтением сказок и краткой вечерней молитвой. Мы не знали, что приготовит нам
следующий день, так как многие музеи из-за непогоды отказали нам в экскурсии,
но мы, нисколько не унывая, решили все наши заботы возложить на Божью волю и
спокойно уснули.
Воскресный день нас побаловал теплым
солнышком, замечательной погодой и необыкновенными чудесами. Первый музей,
который радушно согласился нас принять, был Экспериментаниум – удивительный
музей популярной науки и техники. Мы никогда не были в подобного рода музеях, и,
услышав, что придется подождать экскурсовода целых два часа, мы немного
расстроились, ведь внимание детей второго класса, не реально удержать более чем
на час. Экспериментаниум – это музей, где находится более 250 интерактивных
экспонатов, оптических иллюзий и головоломок, которые иллюстрируют законы
механики, магнетизма, оптики, акустики. А самое главное, что ко всем экспонатам
можно прикасаться руками. В этом удивительном месте дети и взрослые в
буквальном смысле могли «прикоснуться к науке». В общем, нам было мало четырех
часов пребывания в этом удивительном месте. Такой музей должен быть в каждом
городе, чтобы ребята могли изучать точные науки не только по учебникам, но и
экспериментальным путем. «День открытий» приятно дополнил вкуснейший торт, по
поводу дня рождения замечательной девочки Жени, которой исполнилось 9 лет.
И, наконец-то, долгожданная Лавра. Дети так
ждали встречи с ней, с восхищением разглядывая золотые купола, что переливались
в розоватых лучах заходящего солнца. Но двери в Ближние пещеры оказались уже закрытыми
и мы немного расстроились. Удивительным было то, что участники начали утешать
организаторов группы. И все же, мы до последнего не сдавались, ведь так
хотелось прикоснуться к святыням. Единственное, что нам оставалось – это
молитва, надежда на помощь Божией Матери и вера в чудо. И чудо произошло, ведь
чудеса бывают там, где в них верят. Господь послал нам удивительного батюшку,
который согласился помочь детям, и, пожертвовав своим временем, провел
замечательную экскурсию по пещерам, рассказывая лишь самое главное, что было
необходимо услышать детям: про монахов и первого игумена монастыря, про Нестора
Летописца, которому нужно молиться при сложностях в учебе и былинного богатыря
Илью Муромца. Так, пресвятая Богородица услышала молитвы детей, ведь она сама
Мама и помогает всем, кто с искренней детской верой обращается к ней в
молитвах. Выйдя из пещер, мы спросили,
как зовут батюшку: «Отец Георгий», - ответил он. И мое сердце дрогнуло, а на
глаза навернулись слезы – так звали небесного покровителя моего папочки. Дивны
дела Господни. Прощаясь с нами, батюшка посоветовал пройти в нижнюю часть
Лавры, где находится многовековой парк, остаток
леса, в древности окружавшего Печерскую обитель, и там набрать святой водички в
источниках преподобных Антония и Феодосия Печерских.Нашу встречу с о. Георгием дети подытожили такими словами: «Батюшка верующий,
он не мог поступить иначе». В иконной лавке всем деткам подарили по одной
иконке на выбор и именно здесь, возможно впервые, все ребята писали свои первые
осознанные записочки о здравии своих близких и родных людей. А еще, на
территории Лавры находится прекрасная чайная, где нас напоили монастырским чаем
и пряниками, настолько вкусными, такие бывают, наверное, только в монастырях.
На прощание дети решили прогуляться по
ночной столице и посмотреть уникальный памятник - Родине-матери, который
выглядит настолько величественно и даже издали впечатляет своими размерами.
Назад мы бежали бегом, чтобы хоть немного согреться. Идя по обочине дороги,
рядом с нами затормозил большой черный джип. Водитель, опустил стекло и
добродушно улыбаясь, предложил подвезти нас до метро, не смутившись тем, что
нас было 11 человек. Хоть в это и трудно поверить, но мы все до единого
поместились в машину. На то она и большая семья, когда все едины, и старшие
держали на руках малышей. Удивительный попутчик, узнав, что дети впервые в
Киеве, предложил провести экскурсию по
ночному городу. А в это время дети перешептывались в салоне машины: «Какой
добрый дядя», «Как нам повезло», а маленькая Аришка вдруг спросила: «А вдруг он
нас убьет?». По окончании экскурсии расставаться не хотелось, видно, ребята
тоже понравились этому человеку, и он решил сделать им еще один подарок - накормить
ребят в Макдональдсе. Этот человек настолько замечательный, что смог всего лишь
за полчаса оставить в детских душах неизгладимый след, показав пример доброты и
милосердия.
Свой рассказ хочется завершить замечательными
словами Елены Митяевой:
Всё
будет, как угодно Богу.
Споткнулся? Это не беда.
У каждого из нас своя дорога,
У каждого из нас своя мечта.
Всё будет, как угодно Богу.
Ведь, главное, всегда идти вперёд.
Зачем просить у неба слишком много,
Оно и так немало нам даёт.
Если
искренне, от всей полноты сердца верить – то чудеса возможны, нужно их просто
заметить в суете нашей бурлящей жизни, увидеть и поверить. Ведь каждое
мгновение в нашей жизни неповторимо, и все, что происходит с нами – уже чудо.
Мы надеемся, что хотя бы немного смогли передать вам ту внутреннюю радость, мир
и тишину, которые испытали мы в этой замечательной, сказочной поездке. Все
сложилось, как угодно Господу. И мы посмотрели действительно все самое лучшее,
что было в Киеве, и что было нам полезно.
Слава Богу за все!
Свою сьогодняшню розповідь про нашу
подорож до Києва хотілося б почати словами всіма відомої дитячої пісеньки:
«Нічого
на світі краще немає,
Чим
бродити друзям по білому світу.
Тим,
хто дружний, не страшні тривоги.
Нам
будь-які дороги дороги».
Ми дуже довго чекали цієї поїздки. І
ось, нарешті, цей день настав. Почалися весняні канікули, і ми з дітьми із сім'ї Черевко вирушили
підкорювати столицю.
Тихим, теплим вечором, 22 березня 2013
року, ми покинули рідний Дніпропетровськ, щоб відправитися назустріч
незвичайним і захоплюючим пригодам. Що нас чекає попереду - ніхто не знав, але
всіх об'єднувало загальне почуття: очікування чогось незвіданого і казкового, а
ще легке, щемливе почуття тривоги: як зустріне нас столиця? Адже ми начулися
про негоду і штормове попередження. Але що може зупинити юних шукачів
пригод?
Так ми і заснули в поїзді, під
розмірений стукіт коліс і заколисуючий шум холодних крапель дощу.
Вранці, глянувши у вікно і солодко потягнувшись в теплому вагоні,
ми застигли від несподіванки. Нам говорили, що снігу буде багато, але щоб
настільки. Київ зустрічав нас урочисто, і, немов заздалегідь готуючись до свята
нашого приїзду, убрався в свої кращі, білосніжні убори. Рух машин на Хрещатику
було практично зупинено,
так що ми могли спокійно переміщатися по місту, пробираючись, немов у казці, у білих, сніжних тунелях і прокладаючи собі шлях.
Ми зупинилися в прекрасному хостелі
«Main Square Hostel»,
де нас радо зустріла гостинна господиня Христина. Це дивно сонячна і світла людина. Вона прийняла
нас, як рідних, напоїла чаєм, пригостила цілим пакетом різних солодощів, і розмістила в теплі, затишні
кімнати. Підкріпившись, ми попрямували в водно-інформаційний центр. Насправді,
дорога туди зовсім не довга, музей знаходиться на пагорбі, але через велику
кількість снігу, ми добиралися туди з великим трудом. Ні, ми зовсім не
зневірились, зіткнувшись з першими труднощами, а почали грати в нашу першу гру
- «Підйом на Чуфут-Кале». Нарешті, вершина була підкорена, і біля входу нас
очікував заступник музею. Він прийняв нас, як довгоочікуваних і дорогих гостей,
всіх діточок обійняв і поцілував. Екскурсія була дуже цікавою та пізнавальною.
Нам розповіли про те, що тіло людини складається більше ніж наполовину з води,
повідали, як відбувається кругообіг води в природі; як очищують воду і як її треба економити. А
найбільше дітлахіввразила весняна гроза і водоспади у міні-макеті кримських гір. Далі дітям запропонували зробити струмочок
в піску, побувати усередині величезної мильної бульки, погодувати золотих рибок
і загадати своє найзаповітніше бажання, торкнувшись однієї з них у великому
акваріумі з прозорою водою.
Наступним острівцем в нашому
білосніжному морі став Художній музей. Скоро ми станемо хорошими
мистецтвознавцями і зможемо досить непогано розбиратися в живописі, адже це вже
четвертий художній музей, який ми відвідали за останній час, після Полтави,
Петриківки та Одеси. Нашим екскурсоводом була чудова жінка, яка змогла
настільки чітко, доступно і лаконічно розповісти дітям про історію музею та
основніекспонати,
що діти були в захваті. Вона повідала про дивовижні ікони 17-18 століть, розповіла про Георгія
Побідоносця, який безстрашно бився зі змієм, про мученицю Варвару, про святого Архістратига Михайла, який є небесним
покровителем міста Києва. Дітивже самі підказують, як відрізнити портрет від натюрморту, пейзаж від марини.
Настільки приємно, коли люди люблять свою роботу і дійсно знаходять своє
покликання, як ця дивовижна жінка-екскурсовод.
Потім ми прогулялися по Хрещатику,
ситно пообідали в «Пузатій хаті», і під здивовані вигуки і погляди перехожих, відправилися в зоопарк. Ми
щосили поспішали побачити все найцікавіше і не бажали втрачати ні хвилини
вільного часу. У зоопарку більшість тварин знаходилося в зимових вольєрах, але
поки ми до них добиралися, діти вирішили пофантазувати і, при вигляді двох горбів в снігу, говорили, що це спить
верблюд. По дорозі нам зустрілася чудова жінка, працівник зоопарку, яка й
провела нас по зимових вольєрах найбільш коротким шляхом. Вона показала нам
двох жирафів, при вигляді яких маленька Марійка була здивована: «як же жірафчік
влітку вийде з цього приміщення, адже у нього така довга шия?». У наступному
вольєрі нас зустрічалослоненя з довгими віями, якепостійно танцювало,
наче цей танець був призначений для діьлахів. У тераріумі ми бачили анаконду, різних павуків,
тарганів, хамелеонів, а найбільше вразило те, що черепахи і крокодили мирно
уживаються в одному басейні. Дуже повеселили нас шимпанзе, які довго крутилися
і корчили гримасиперед дітьми, намагаючись привернути їх увагу. На зворотному шляху ми знову
вирішили пограти, завалившись всі разом в сніг, залишаючи за собою сліди
«янголят». Часом, все-таки потрібно трохи побути дітьми.
Повернувшись в хостел, ми зібралися в
одній кімнаті, довго розмовляли, заплітали один одному коси, адже, не дивлячись
на втому, розходитися не хотілося. Наш перший день завершився читанням казок та
короткоювечірньою молитвою. Ми не знали, що приготує нам наступний день, так як багато
музеївчерез негоду відмовили нам в екскурсії, але ми, аніскільки не сумуючи, вирішили
всі наші турботи покласти на Божу волю і спокійно заснули.
Недільний день нас побалував теплим
сонечком, чудовою погодою та незвичайними чудесами. Перший музей, який радо
погодився нас прийняти, був Експеріментаніум - дивовижний музей популярної
науки і техніки. Ми ніколи не були в подібного роду музеях, і, почувши, що
доведеться почекати екскурсовода цілих дві години, ми трохи засмутилися, адже
увагу дітей другого класу, не реально утримати більш ніж на годину.
Експеріментаніум - це музей, де знаходиться більше 250 інтерактивних
експонатів, оптичних ілюзій і головоломок, які ілюструють закони механіки,
магнетизму, оптики, акустики. А найголовніше, що до всіх експонатів можна
торкатися руками. У цьому дивовижному місці діти і дорослі в буквальному сенсі
могли «доторкнутися до науки». Загалом, нам було мало чотирьох годин
перебування в цьому дивовижному місці. Такий музей має бути в кожному місті,
щоб дітимогли вивчати точні науки не тільки за підручниками, але й експериментальним
шляхом. «День відкриттів» приємно доповнив дуже смачний торт, з приводу дня
народження чудової дівчинки Жені, якій виповнилося 9 років.
І, нарешті, довгоочікувана Лавра. Діти
так чекали зустрічі з нею, із захопленням розглядали золоті куполи, що переливалися в
рожевих променях призахідного сонця. Але двері в Ближні печери виявилися вже
закритими і ми трохи засмутилися. Дивним було те, що учасники почали втішати
організаторів групи. І все ж, ми до останнього не здавалися, адже так хотілося
доторкнутися до святинь. Єдине, що нам залишалося - це молитва, надія на
допомогу Божої Матері і віра в диво. І диво сталося, адже дива бувають там, де в них вірять.
Господь послав нам чудовогобатюшку, який погодився допомогти дітям, і, пожертвувавши своїм часом, провів
чудову екскурсію по печерах, розповідаючи лише найголовніше, що було необхідно
почути дітям: про ченців і першого ігумена монастиря, про Нестора Літописця,
якому потрібно молитися при складнощах у навчанні та билинного богатиря Іллю Муромця.
Так, пресвята Богородиця почула молитви дітей, адже вона сама Мама і допомагає
всім, хто з щирою дитячою вірою звертається до неї в молитвах. Вийшовши з
печер, ми запитали, як звуть батюшку: «Отець Георгій», - відповів він. І моє
серце здригнулося, а на очі навернулися сльози - так звали небесного
покровителя мого тата. Дивні діла Господні. Прощаючись з нами, батюшка порадив
пройти в нижню частину Лаври, де знаходиться багатовіковий парк, залишок лісу,
в давнину оточував Печерську обитель, і там набрати святої водички в джерелах
преподобних Антонія і Феодосія Печерських. Нашу зустріч з о. Георгієм діти
підсумували такими словами: «Батюшка віруючий, він не міг вчинити інакше». У
іконній лавці всім діткам подарували по одній іконі на вибір і саме тут,
можливо вперше, всі дітиписали свої перші усвідомлені записочки про здоров'я своїх близьких і рідних
людей. А ще, на території Лаври знаходиться прекрасна чайна, де нас напоїли
монастирським чаєм і пряниками, настільки смачними, такі бувають, напевно, тільки
в монастирях.
На прощання діти вирішили прогулятися
по нічній столиці і подивитися унікальний пам'ятник - Батьківщині-матері, який
виглядає настільки велично і навіть здалека вражає своїми розмірами. Назад ми бігли бігом,
щоб хоч трохи зігрітися. Йдучи по узбіччю дороги, поруч з нами загальмував
великий чорний джип. Водій, опустив скло і добродушно посміхаючись,
запропонував підвезти нас до метро, не зніяковівши тим, що нас було 11
чоловік. Хоч у це й важко повірити, але ми всі до єдиного
помістилися в машину. На те вона і велика родина, коли всі єдині, і старші
тримали на руках малят. Дивовижний попутник, дізнавшись, що діти вперше в
Києві, запропонував провести екскурсію по нічному місту. А в цей час діти
перешіптувалися в салоні машини: «Який добрий дядько», «Як нам пощастило», а
маленька Арішка раптом запитала: «А раптом він нас уб'є?». По закінченні
екскурсії розлучатися не хотілося, видно, діти теж сподобалися цій людині, і
він вирішив зробити їм ще один подарунок - нагодувати дітлахів в Макдональдсі. Ця людина
настільки чудова,
що зміг всього лише за півгодини залишити в дитячих душах незгладимий слід,
показавши приклад доброти і милосердя.
Свою розповідь хочеться завершити
чудовими словами Олени Мітяєвої:
Все
буде, як завгодно Богові.
Спіткнувся?
Це не біда.
У
кожного з нас своя дорога,
У
кожного з нас своя мрія.
Все
буде, як завгодно Богові.
Адже,
головне, завжди йти вперед.
Навіщо
просити у неба занадто багато,
Воно
і так немало нам дає.
Якщо щиро, від усієї повноти серця
вірити - то диваможливі, потрібно їх просто помітити в суєті нашої вируючого життя, побачити і
повірити. Адже кожна мить в нашому житті неповторно, і все, що відбувається з
нами - вже диво. Ми сподіваємося, що хоча б трохи змогли передати вам ту
внутрішню радість, мир і тишу, що зазнали ми у цій чудовій, казкової поїздці.
Все склалося, як завгодно Господу. І ми подивилися дійсно все найкраще, що було
в Києві, і що було нам корисно. Слава Богу за все!
