Прийомна сім'я Рашкевич: «Разом все ми подолаємо!»
Мене звуть Рашкевич Світлана Василівна, мого чоловіка - Рашкевич Володимир Володимирович, живемо ми в місті Дніпропетровськ.
Почалася історія нашої родини з того, що ми вирішили взяти у сім’ю дівчинку. У 1994 році мрія здійснилася і трирічна Віка стала нашою донечкою. Росла вона слухняною, була обдарованою, вчилася грати на різних музичних інструментах.
В 2006 році ми вирішили взяти ще одну дівчинку. Познайомилися з десятирічною Кариною, а у неї, як виявилося, була сестричка, тринадцятирічна Катруся. Недовго думаючи, ми взяли обох. Так була створена наша прийомна сім'я. Дівчата швидко адаптувалися і стали для нас рідними.
У 2010 році в службі у справах дітей нам запропонували взяти в сім'ю дванадцятирічну Юлю. Коли дівчинка була в санаторії, трапилася трагедія, померла її мама. Повертатися з відпочинку їй доводилося не в рідний дім, а в дитячий... Юля дуже не хотіла туди потрапити, і, звичайно ж, ми її прийняли. Де три улюблені донечки, там і четвертії раді.
А в кінці 2011 року ми взяли в свою сім'ю ще й п'яту, Наташу. Поки що у нас проходить «притирання». Наташа талановита та обдарована: вишиває і співає. Ми впевнені, все у нас з нею буде добре...
Не відстають і інші наші дівчата. Карина - кандидат у майстри спорту з акробатики. Юля ходить на вокал. Її ансамбль зайняв 1-е місце в районному конкурсі та 2-е - в міському. Катруся - студентка Національної металургійної академії - буде менеджером зовнішньоекономічної діяльності.
Сестрички між собою дружать, підтримують одна одну, діляться секретами. Ми пишаємося своїми дітьми.
І все було б у нас чудово, але, як кажуть, світ не без добрих людей. Три роки тому Віка випадково дізналася про усиновлення від однокласниці. Це стало трагедією для дівчинки, якій було тоді 17 років. Тепер розуміємо, що потрібно було самим їй розповісти, але тоді не зважилися, здавалося, ніхто про це не дізнається... Віка розшукала свою кровну матір. І та зрадила її вдруге, не захотіла визнавати її, навіть не глянула на неї, заперечувала все, опустивши очі в підлогу.
У той час нашій родині довелося нелегко. Зараз все вже позаду і потихеньку налагоджується, хоча ми розуміємо, що для дівчинки це трагедія на все життя. Віка навчається на 4-му курсі інституту фізкультури, займається тхеквондо, грає на різних музичних інструментах. Для нас вона була, є і буде рідною донечкою, і вона це розуміє.
Нещодавно познайомилися в дитячому будинку ще з однією дівчинкою, чотирнадцятирічною Настусею. Дуже хочемо взяти і її, але поки нам не дають дозвіл на створення дитячого будинку сімейного типу. А так хочеться, щоб ще в однієї дівчинки були мама і тато, ще одне дитяче сердечко відігрілось батьківським теплом. Сподіваємося, що у нашої сім'ї все найкраще попереду.