Ми разом!
Меня
зовут Кутовая Светлана Ивановна. Живу я со своими тремя приемными детками в с.
Дубовики Васильковского района Днепропетровской области.
О
том, чтобы взять детей из детского дома я задумывалась давно, с 2002 года, и шла к этому целых десять лет. И со временем
поняла, что всему свое время. Свои дети уже выросли, и я начала понимать, что у
детей своя жизнь, да и приезжают они редко не потому, что не любят меня, а
просто у них свои семьи, свои проблемы, которые они должны решать, у них своя жизнь.
Конечно же, мы помогаем друг другу, чем можем, поддерживаем, но в доме я все
равно ощущала себя одиноко. И я заговорила о приемном ребенке. Длямоих детей это не было новостью. Единственное, чего мы
не могли предположить, кто станет для нас родным человечком, мальчик или
девочка.
Не
зря говорят, что если очень чего-то хочется и в это верить, то обязательно все
сбудется. Нет ничего невозможного.
Я
пришла в районную службу по делам детей, и честно говоря, меня, наверное, никто
кроме моих детей не понимал, зачем в таком возрасте искать себе проблемы. Ведь
проще сидеть на лавочке и обсуждать таких "чокнутых" как я. Но как
говорят "процесс пошел". Я прошла курсы для кандидатов в приемные
родители и родители–воспитатели.
Первой ко мне пришла Вика Караганова (2004 г.р.). Викуся жила в
моем селе. От нее в роддоме отказалась мама, девочка воспитывалась в приемной
семье с двух лет, а потом оказалась неудобным и ненужным ребенком. И снова в ее
жизни новая тетя, к которой нужно привыкать. Не буду говорить о том, что
воспитывать чужого ребенка было легко. За полтора года пребывания Вики со мной нами
было много пережито, да и много поменялось во мне. Теперь я понимала, что
плакать у телевизора, когда показывают социальную рекламу о брошенных и никому
не нужных детях проще, чем заниматься воспитанием таких детей. Было трудно нам обеим,
но время лечит, и потихоньку из колючего ежика Вика превратилась в домашнего
семейного ребенка.
Я видела, что
она нуждается в общении с ровесниками. Очень ей хотелось иметь братика и
сестричку. Да и меня не покидала навязчивая мысль о том, что в интернатах еще
так много детей. Меня это тревожило и беспокоило. И я приняла решение взять еще
ребят, которые нуждаются в устройстве в семью. Из-за недостаточной жилой площади
я могла взять только двух детей. Волею судьбы и с Божьей помощью в августе 2013
года в нашу маленькую семью пришли братик и сестричка Мария и Артур Шевцовы
(2003 г.р.и 2005 г.р.).
Все детишки
хотят развиваться творчески. Вика занимается танцами, хочет петь и лепить. Машенька
хорошо рисует, и готовится пойти в музыкальную школу. Мечтает окончить школу и
стать учителем.Артурчик будущий дизайнер. Ему нравится
шить куклам одежки и плести сестричкам косички. Он просто обаяшка,
с хорошими манерами. Буквально за
месяц он стал в школе любимцем всей женской половины.
Знаете, мы вместе
так счастливы. Единственное, о чем мечтаем - большой и светлый дом с огромными
окнами, где поместятся и пианино, и швейная машинка и много-много всяких
полезных штучек, которые украсят наш дом.
Мы верим, что и
эта мечта непременно сбудется!
Приемная мама
Кутовая
Светлана
www.pomogaem.com.ua
Мене звуть Кутова Світлана Іванівна. Живу я зі своїми трьома прийомними
дітками в с.Дубовики Васильківського району Дніпропетровської області.
Про те, щоб взяти дітей з дитячого будинку я замислювалася давно, з 2002
року, і йшла до цього цілих десять років. І з часом зрозуміла, що всьому свій
час. Свої діти вже виросли, і я почала розуміти, що у дітей своє життя, та й
приїжджають вони рідко не тому, що не люблять мене, а просто у них свої сім'ї,
свої проблеми, які вони повинні вирішувати, у них своє життя. Звичайно ж, ми допомагаємо
один одному, чим можемо, підтримуємо, але в будинку я все одно відчувала себе
самотньо. І я заговорила про прийомну дитину. Для моїх дітей це не було
новиною. Єдине, чого ми не могли припустити, хто стане для нас рідним - хлопчик
чи дівчинка.
Не дарма кажуть, якщо дуже чогось хочеться і в це вірити, то обов'язково
все збудеться. Немає нічого неможливого.
Я почесчекувала в районну службу у справах дітей. Звісно, мене мало хто
розумів, навіщо в такому віці шукати собі проблеми. Адже простіше сидіти на
лавочці і обговорювати таких "скажених" як я. Але як кажуть
"процес пішов". Я пройшла курси для кандидатів у прийомні батьки та
батьки-вихователі.
Першою до мене прийшла Віка Караганова ( 2004 р.н.). Вікуся жила в моєму
селі. Від неї в пологовому будинку відмовилася мама, дівчинка виховувалася в
прийомній сім'ї з двох років, а потім виявилася незручною і непотрібною
дитиною. І знову в її житті нова тітка, до якої потрібно звикати. Не буду
говорити про те, що виховувати чужу дитину було легко. За півтора роки
перебування разом було багато пережито, багато змінилося в мені. Тепер я
розуміла, що плакати біля телевізора, коли показують соціальну рекламу про покинутих
і нікому не потрібних дітей простіше, ніж займатися вихованням таких дітей.
Було важко нам обом, але час лікує, і потихеньку з колючого їжачка Віка
перетворилася на домашнього сімейну дитину.
Я бачила, що вона потребує спілкування з ровесниками. Дуже їй хотілося мати
братика і сестричку. Та й мене не покидала нав'язлива думка про те, що в
інтернатах ще так багато дітей. Мене це турбувало і непокоїло. І я прийняла
рішення взяти ще дітей, які потребують влаштування в сім'ю. Через недостатню
житлову площу я могла взяти тільки двох дітей. Волею долі і з Божою допомогою в
серпні 2013 року в нашу маленьку сім'ю прийшли братик і сестричка Марія і Артур
Шевцови (2003 р.н.і 2005 р.н.).
Всі дітлахи хочуть розвиватися творчо. Віка займається танцями, хоче
співати і ліпити. Машуня добре малює, і готується піти в музичну школу. Мріє
закінчити школу і стати вчителем. Артурчик майбутній дизайнер. Йому подобається
шити лялькам одяг та плести сестричкам косички. Буквально за місяць він став у
школі улюбленцем всієї жіночої половини.
Знаєте, ми разом такі щасливі. Єдине, про що мріємо - просторий і світлий
будинок з величезними вікнами, де помістяться і піаніно, і швейна машинка і
багато-багато всяких корисних штучок, які прикрасять наше житло.
Ми віримо, що і ця мрія неодмінно збудеться!
Приймальна мама
Кутова Світлана
www.pomogaem.com.ua
