Всі ми різні, але такі рідні!

Меня зовут Татьяна Петровна Шабля. Я
мама–воспитатель детского дома семейного типа, который был создан в августе
2007 года. Наша большая и дружная семья проживает в поселке Томаковка
Днепропетровской области, и состоит из двенадцати человек: мама, бабушка и
десять ребят, девять из которых приемные: Евгений, Юлия, Александра, Владимир,
Владислав, Карина, Ольга, Ирина, Роман, Татьяна. Все мы очень разные, но стали
друг другу самыми близькими и родными.
Очень много хочется рассказать. Начну с того, что же побудило меня создать
детский дом семейного типа. Когда я была совсем маленькой, на моих глазах,
помню, разворачивалась история нелюбви ребят со двора к бедной беззащитной
девочке из неблагополучной семи. Они, словно, стая коршунов парили над ней, не
упуская момента подразнить, поиздеваться, высмеять за то, что она грязная,
неумытая и ненужная даже своей маме. Мне было очень больно на это смотреть, но я
понимала, что не могу защитить в силу свого возраста. П окрайней мере пока… Так
эта картинка запечитлилась в моей памяти и не покидает до сих пор. Поэтому, став
взрослой и состоявшейся, я приняла решение во что бы то ни стало помочать таким
вот малышам, как та девочка из моего пришлого, которые лишены материнской
любви, ласки и заботы.
Живя в селе Чумаки Томаковского района, я пыталась найти бесхозные
заброшеные здания, которые могли бы стать домом для детишек. Не найдя ничего
подходящего я поехала в Томаковскую администрацию просить помочь реализовать
свои планы. И судьба улыбнулась мне. Я оказалась в нужном месте в нужное время.
Как раз в районе решался вопрос о создании детского дома семейного типа и нужны
были кандидаты в родители–воспитатели.
Вот так сбылась моя заветная мечта.
Самый маленький у нас пятилетний Вовочка Игнатенко. Это маленький непоседа,
очень сообразтельный, энергичный и подвижный. Вова наш всеобщий любимец.
Жене Сокирко в апреле исполнилось двенадцать лет, а Владиславу Ищенко - в
октябре. Они у нас пятиклассники. Хотя ребята из разных семей, они очень похожи
между собой. Кто их не знает, думают, они близнецы. Они всюду вместе: в школе,
на футболе, на волейболе, на танцевальном кружке. Любят кататься на
велосипедах. А Влад еще и музыкант! Учится играть на гитаре. Женя достиг
хороших успехов в школе - почти отличник. Любит читать, фантазировать.
Моя приемная дочурка Сашуня Мокиенко
(2000 г.р.) учится вместе с Владом и Женей в одном классе. Она тоже старается не
отставать от «близнецов» в спорте. У нее уже формируется спортивная осанка и
спортивный интерес, жажда к победе. Любит и езду на велосипеде, и волейбол, и
баскетбол, и футбол. В этом от мальчишек не отстает. Но вместе с тем, она очень
ласковый, добрый и чувственный ребенок, который переживает за других.
Есть у наших малышей и старший брат Роман Сердюков (1998 г.р.). Он тоже вместе
со своими друзьями ходит в тренажерный зал, занимается на турнике, а также
увлекается туризмом. Это мой помощник, который делает по дому всю мужскую
работу. Рома мечтает стать военным.
Оля Савина, которой в ноябре этого года исполнится восемьнадцать лет, мечтает
о карьере дизайнера. И не зря, ведь она у нас настоящая рукодельница. Любит работать с
бисером, вышывать лентами, увлекается декупажем. Еще Оленька лепит из глины, вышивает,
плетет макраме, вяжет, рисует, делает креативные поделки – наша Марья Искусница.
Ирочка Добрий (1998 г.р.) соответствует своей фамилии в прямом смысле. Она
жизнерадостная, неугомонная девочка-смешинка. Любит, чтобы все вокруг смеялись,
шутили, веселились. И в этом ее изюминка и неповторнось. Она хочет, чтобы вем
всегда было хорошо.
Танюша, моя кровная дочь, любит танцы и
спорт. Окончила на отлично класс хореографии
в музыкальной школе. Она хорошо поет, пишет стихи, помогает мне в постановках
танцев для конкурсных программ.
Кариша Мельник (1997 г.р.) очень внимательная, спокойная, уравновешенная
девочка. Моя помощница и опора. Всегда прислушивается к советам взрослых, старается
делать все правильно. В нужный момент может и маму заменить: еду прготовит, поможет
меньшим с уроками, позаботится обо всем, если мамы дома нет. Очень ответственно
относится к поручениям взрослых и старается их все выполнять.Ее
старшая родная сестра Юля уже взрослая, ей 20 лет. Учится в
Днепропетровской государственной финансовой академии. Когда приезжает домой, любит проводить время вместе,
так как очень скучает по нам. А мы по ней.
Традиционно по воскресеньям мы ходим в наш православный
Свято-Благовещенский храм. Не упускаем возможности отправиться в паломническую
поездку по святым местам Украины.
В свободное от работы и учебы время вместе занимаемся аэробикой,
волейболом, теннисом, туризмом. Каждое лето несколько дней живем в палаточном
городке в Крыму, ездим в Карпаты, чтобы покататься на лыжах. По вечерам играем в
«Лото», шашки, шахматы. Иногда вслух читаем интересные книги. А завершаем день
молитвой.
В воспитании моих непосед принимает
участие и моя мама, Шабля Нина Владимировна. В прошлом она работала учителем,
сейчас уже на пенсии, но у нее еще хватает сил дарить тепло и любовь моим
озорникам. Она действительно заменила ребятам бабушку, которая так нужна
каждому из них. Тогда она поддержала мою идею о создании детского дома
семейного типа, а сейчас это моя надежа и опора. Без ее поддержки, и, на первый
вигляд, незаметной помощи мне бы ничего не удалось.
Я обычная женщина, неравнодушная к
чужому горю. Спасибо Господу за то, что дал возможность и силы дарить детям
любовь, заботу и ласку, которых у меня в
избытке. Я радуюсь достижениям и успехам своих детей, и мне это очень помогает,
вдохновляет и мотивирует на нове свершения и победы.
Мама–воспитатель
Шабля
Татьяна Петровна
www.pomogae.com.ua

Мене звуть Тетяна Петрівна Шабля. Я мама-вихователь дитячого будинку
сімейного типу, який був створений в серпні 2007 року. Наша велика і дружна
сім'я проживає в селищі Томаківка Дніпропетровської області, і складається з
дванадцяти чоловік: мама, бабуся і десять дітей: Євген, Юлія, Олександра, Володимир,
Владислав, Карина, Ольга, Ірина, Роман, Тетяна. Таня - моя кровна дочка, а
дев'ятеро - прийомні. Всі ми дуже різні, але стали один одному самими близьким
та рідними.
Дуже
багато хочеться розповісти. Почну з того, що ж спонукало мене створити дитячий
будинок сімейного типу.
Коли я була зовсім маленькою, на моїх очах, пам'ятаю, розгорталася історія
нелюбові дітей з двору до бідної беззахисної дівчинки з неблагополучної семи.
Вони, немов, зграя шулік парили над нею, не упускаючи моменту подражнити, познущатися,
висміяти за те, що вона брудна, невмивана і непотрібна навіть своїй мамі. Мені
було дуже боляче на це дивитися, але я розуміла, що не можу її захистити через
малий вік. Принаймні зараз. Так ця картинка закарбувалася в моїй пам'яті і не
покидає й досі. Тому, ставши дорослою, я прийняла рішення допомагати ось таким
малюкам, як та дівчинка з мого минулого, які позбавлені материнської любові,
ласки та турботи.
Живучи в селі Чумаки Томаківського району, я намагалася знайти покинутій
будівлі, які могли б стати в подальшому домом для дітей. Не знайшовши нічого путнього
я поїхала в Томаківську адміністрацію просити допомогти реалізувати свої плани.
І доля мені посміхнулася. Я опинилася в потрібному місці в потрібний час. Якраз
в районі вирішувалося питання про створення дитячого будинку сімейного типу і
потрібні були кандидати в батьки-вихователі. Ось так збулася моя заповітна
мрія.
Найменший у нас п'ятирічний Вовочка Ігнатенко. Це непосидюча дуже кмітлива,
енергійна та рухлива дитина. Вова наш загальний улюбленець.
Євгену
Сокирко у квітні виповнилося дванадцять років, а Владиславу Іщенко - в жовтні.
Вони у нас п'ятикласники. Хоча хлопці з різних сімей, вони дуже схожі між
собою. Хто їх не знає, думають, вони близнюки. Вони усюди разом: у школі, на
футболі, на волейболі, на танцювальному гуртку. Люблять кататися на
велосипедах. А Влад ще й музикант! Вчиться грати на гітарі. Женя досяг гарних
успіхів у школі - майже відмінник. Любить читати, фантазувати.
Моя прийомна донька Сашуня Мокієнко (2000 р.н.) навчається разом з Владом і
Женею в одному класі. Вона теж намагається не відставати від «близнюків» у
спорті. У неї вже формується спортивна постава і спортивний інтерес, жага до
перемоги. Любить і їзду на велосипеді, і волейбол, і баскетбол, і футбол. У цьому
від хлопчаків не відстає. Але разом з тим, вона дуже ласкава, добра і чуттєва
дитина, яка переживає за інших.
Є у наших
малюків і старший брат Роман Сердюков (1998 р.н.). Він теж разом зі своїми
друзями ходить в тренажерний зал, займається на турніку, а також захоплюється
туризмом. Це мій помічник, який робить по дому всю чоловічу роботу. Рома мріє
стати військовим.
Оля Савіна, якій в листопаді цього року виповниться вісімнадцять років мріє
про кар'єру дизайнера. І не даремно, адже вона у нас справжня майстриня. Любить
працювати з бісером, вишивать стрічками, захоплюється декупажем. Ще Оля ліпить
з глини, вишиває, плете макраме, в'яже, малює, робить креативні поробки.
Ірочка Добрий (1998 р.н.) життєрадісна, невгамовна дівчинка - смішинка.
Любить, щоб усі навколо сміялися, жартували, веселилися. І в цьому її родзинка
та неповторність. Вона хоче, щоб всім завжди було добре.
Танюша,
моя кровна донечка, любить танці і спорт. Закінчила на відмінно клас
хореографії у музичній школі. Вона добре співає, пише вірші, допомагає мені в
постановках танців для конкурсних програм.
Карина Мельник (1997 р.н.) дуже уважна, спокійна, врівноважена дівчинка.
Вона моя помічниця і опора. Завжди прислухається до порад дорослих, намагається
робити все правильно. У потрібний момент може й маму замінити: їжу приготує,
допоможе меншим з уроками, подбає про все, якщо мами вдома немає. Дуже
відповідально ставиться до доручень дорослих і намагається їх все виконувати.
Її старша рідна сестра Юля вже доросла, їй 20 років. Навчається в Дніпропетровській
державній фінансовій академії. Коли приїжджає додому, любить проводити час
разом, так як дуже сумує за нас. А ми за нею.
Традиційно щонеділі ми ходимо в наш православний Свято- Благовіщенський
храм. Не пропускаємо можливості також відправитися в паломницьку поїздку по
святих місцях України.
У вільний від роботи та навчання час разом займаємося аеробікою,
волейболом, тенісом, туризмом. Щоліта кілька днів живемо у наметовому містечку
в Криму, їздимо в Карпати, щоб покататися на лижах. Вечорами граємо в «Лото»,
шашки, шахи. Іноді вголос читаємо цікаві книги. А завершуємо день молитвою.
У вихованні моїх непосид бере участь і моя мама, Шабля Ніна Володимирівна.
У минулому вона працювала вчителем, зараз вже на пенсії, але у неї ще вистачає
сил дарувати тепло і любов моїм бешкетникам. Вона дійсно замінила дітям бабусю,
яка так потрібна кожному з них. Тоді вона підтримала мою ідею про створення
дитячого будинку сімейного типу, а зараз це моя надія і опора. Без її
підтримки, і, на перший погляд, непомітної допомоги мені б нічого не вдалося.
Я звичайна жінка, небайдужа до чужого горя. Дякую Господу за те, що дав
можливість і сили дарувати дітям любов, турботу і ласку, яких у мене в
надлишку. Я радію досягненням і успіхам своїх дітей, і мені це дуже допомагає,
надихає і мотивує на нові звершення і перемоги.
Мама -
вихователь
Шабля
Тетяна Петрівна
www.pomogae.com.ua