Всі ми різні, але такі рідні!

img

Наші родини 2 109

Всі ми різні, але такі рідні!

 
Меня зовут Татьяна Петровна Шабля. Я мама–воспитатель детского дома семейного типа, который был создан в августе 2007 года. Наша большая и дружная семья проживает в поселке Томаковка Днепропетровской области, и состоит из двенадцати человек: мама, бабушка и десять ребят, девять из которых приемные: Евгений, Юлия, Александра, Владимир, Владислав, Карина, Ольга, Ирина, Роман, Татьяна. Все мы очень разные, но стали друг другу самыми близькими и родными.

 

 

Очень много хочется рассказать. Начну с того, что же побудило меня создать детский дом семейного типа. Когда я была совсем маленькой, на моих глазах, помню, разворачивалась история нелюбви ребят со двора к бедной беззащитной девочке из неблагополучной семи. Они, словно, стая коршунов парили над ней, не упуская момента подразнить, поиздеваться, высмеять за то, что она грязная, неумытая и ненужная даже своей маме. Мне было очень больно на это смотреть, но я понимала, что не могу защитить в силу свого возраста. П окрайней мере пока… Так эта картинка запечитлилась в моей памяти и не покидает до сих пор. Поэтому, став взрослой и состоявшейся, я приняла решение во что бы то ни стало помочать таким вот малышам, как та девочка из моего пришлого, которые лишены материнской любви, ласки и заботы.

Живя в селе Чумаки Томаковского района, я пыталась найти бесхозные заброшеные здания, которые могли бы стать домом для детишек. Не найдя ничего подходящего я поехала в Томаковскую администрацию просить помочь реализовать свои планы. И судьба улыбнулась мне. Я оказалась в нужном месте в нужное время. Как раз в районе решался вопрос о создании детского дома семейного типа и нужны были кандидаты в родители–воспитатели. Вот так сбылась моя заветная мечта.

Самый маленький у нас пятилетний Вовочка Игнатенко. Это маленький непоседа, очень сообразтельный, энергичный и подвижный. Вова наш всеобщий любимец.

Жене Сокирко в апреле исполнилось двенадцать лет, а Владиславу Ищенко - в октябре. Они у нас пятиклассники. Хотя ребята из разных семей, они очень похожи между собой. Кто их не знает, думают, они близнецы. Они всюду вместе: в школе, на футболе, на волейболе, на танцевальном кружке. Любят кататься на велосипедах. А Влад еще и музыкант! Учится играть на гитаре. Женя достиг хороших успехов в школе - почти отличник. Любит читать, фантазировать.

Все мы разные, но такие родные! 

Все мы разные, но такие родные!  Все мы разные, но такие родные! 
Все мы разные, но такие родные!  Все мы разные, но такие родные!  Все мы разные, но такие родные! 
Все мы разные, но такие родные!  Все мы разные, но такие родные!   Все мы разные, но такие родные!

 

Моя приемная дочурка Сашуня Мокиенко (2000 г.р.) учится вместе с Владом и Женей в одном классе. Она тоже старается не отставать от «близнецов» в спорте. У нее уже формируется спортивная осанка и спортивный интерес, жажда к победе. Любит и езду на велосипеде, и волейбол, и баскетбол, и футбол. В этом от мальчишек не отстает. Но вместе с тем, она очень ласковый, добрый и чувственный ребенок, который переживает за других.

Есть у наших малышей и старший брат Роман Сердюков (1998 г.р.). Он тоже вместе со своими друзьями ходит в тренажерный зал, занимается на турнике, а также увлекается туризмом. Это мой помощник, который делает по дому всю мужскую работу. Рома мечтает стать военным.

Оля Савина, которой в ноябре этого года исполнится восемьнадцать лет, мечтает о карьере дизайнера. И не зря, ведь она у нас настоящая рукодельница. Любит работать с бисером, вышывать лентами, увлекается декупажем. Еще Оленька лепит из глины, вышивает, плетет макраме, вяжет, рисует, делает креативные поделки – наша Марья Искусница.

Ирочка Добрий (1998 г.р.) соответствует своей фамилии в прямом смысле. Она жизнерадостная, неугомонная девочка-смешинка. Любит, чтобы все вокруг смеялись, шутили, веселились. И в этом ее изюминка и неповторнось. Она хочет, чтобы вем всегда было хорошо.

Танюша, моя кровная дочь, любит танцы и спорт. Окончила на отлично класс хореографии в музыкальной школе. Она хорошо поет, пишет стихи, помогает мне в постановках танцев для конкурсных программ.

Кариша Мельник (1997 г.р.) очень внимательная, спокойная, уравновешенная девочка. Моя помощница и опора. Всегда прислушивается к советам взрослых, старается делать все правильно. В нужный момент может и маму заменить: еду прготовит, поможет меньшим с уроками, позаботится обо всем, если мамы дома нет. Очень ответственно относится к поручениям взрослых и старается их все выполнять.Ее старшая родная сестра Юля уже взрослая, ей 20 лет. Учится в Днепропетровской государственной финансовой академии. Когда приезжает домой, любит проводить время вместе, так как очень скучает по нам. А мы по ней.

Традиционно по воскресеньям мы ходим в наш православный Свято-Благовещенский храм. Не упускаем возможности отправиться в паломническую поездку по святым местам Украины.

В свободное от работы и учебы время вместе занимаемся аэробикой, волейболом, теннисом, туризмом. Каждое лето несколько дней живем в палаточном городке в Крыму, ездим в Карпаты, чтобы покататься на лыжах. По вечерам играем в «Лото», шашки, шахматы. Иногда вслух читаем интересные книги. А завершаем день молитвой.


 

В воспитании моих непосед принимает участие и моя мама, Шабля Нина Владимировна. В прошлом она работала учителем, сейчас уже на пенсии, но у нее еще хватает сил дарить тепло и любовь моим озорникам. Она действительно заменила ребятам бабушку, которая так нужна каждому из них. Тогда она поддержала мою идею о создании детского дома семейного типа, а сейчас это моя надежа и опора. Без ее поддержки, и, на первый вигляд, незаметной помощи мне бы ничего не удалось.

Я обычная женщина, неравнодушная к чужому горю. Спасибо Господу за то, что дал возможность и силы дарить детям любовь, заботу и ласку, которых у меня в избытке. Я радуюсь достижениям и успехам своих детей, и мне это очень помогает, вдохновляет и мотивирует на нове свершения и победы.

 


Мама–воспитатель

Шабля Татьяна Петровна

www.pomogae.com.ua


 
Мене звуть Тетяна Петрівна Шабля. Я мама-вихователь дитячого будинку сімейного типу, який був створений в серпні 2007 року. Наша велика і дружна сім'я проживає в селищі Томаківка Дніпропетровської області, і складається з дванадцяти чоловік: мама, бабуся і десять дітей: Євген, Юлія, Олександра, Володимир, Владислав, Карина, Ольга, Ірина, Роман, Тетяна. Таня - моя кровна дочка, а дев'ятеро - прийомні. Всі ми дуже різні, але стали один одному самими близьким та рідними.

 

 

Дуже багато хочеться розповісти. Почну з того, що ж спонукало мене створити дитячий будинок сімейного типу.

Коли я була зовсім маленькою, на моїх очах, пам'ятаю, розгорталася історія нелюбові дітей з двору до бідної беззахисної дівчинки з неблагополучної семи. Вони, немов, зграя шулік парили над нею, не упускаючи моменту подражнити, познущатися, висміяти за те, що вона брудна, невмивана і непотрібна навіть своїй мамі. Мені було дуже боляче на це дивитися, але я розуміла, що не можу її захистити через малий вік. Принаймні зараз. Так ця картинка закарбувалася в моїй пам'яті і не покидає й досі. Тому, ставши дорослою, я прийняла рішення допомагати ось таким малюкам, як та дівчинка з мого минулого, які позбавлені материнської любові, ласки та турботи.

Живучи в селі Чумаки Томаківського району, я намагалася знайти покинутій будівлі, які могли б стати в подальшому домом для дітей. Не знайшовши нічого путнього я поїхала в Томаківську адміністрацію просити допомогти реалізувати свої плани. І доля мені посміхнулася. Я опинилася в потрібному місці в потрібний час. Якраз в районі вирішувалося питання про створення дитячого будинку сімейного типу і потрібні були кандидати в батьки-вихователі. Ось так збулася моя заповітна мрія.

Найменший у нас п'ятирічний Вовочка Ігнатенко. Це непосидюча дуже кмітлива, енергійна та рухлива дитина. Вова наш загальний улюбленець.

Євгену Сокирко у квітні виповнилося дванадцять років, а Владиславу Іщенко - в жовтні. Вони у нас п'ятикласники. Хоча хлопці з різних сімей, вони дуже схожі між собою. Хто їх не знає, думають, вони близнюки. Вони усюди разом: у школі, на футболі, на волейболі, на танцювальному гуртку. Люблять кататися на велосипедах. А Влад ще й музикант! Вчиться грати на гітарі. Женя досяг гарних успіхів у школі - майже відмінник. Любить читати, фантазувати.


Все мы разные, но такие родные! 

Все мы разные, но такие родные!  Все мы разные, но такие родные! 
Все мы разные, но такие родные!  Все мы разные, но такие родные!  Все мы разные, но такие родные! 
Все мы разные, но такие родные!  Все мы разные, но такие родные!   Все мы разные, но такие родные!

 

Моя прийомна донька Сашуня Мокієнко (2000 р.н.) навчається разом з Владом і Женею в одному класі. Вона теж намагається не відставати від «близнюків» у спорті. У неї вже формується спортивна постава і спортивний інтерес, жага до перемоги. Любить і їзду на велосипеді, і волейбол, і баскетбол, і футбол. У цьому від хлопчаків не відстає. Але разом з тим, вона дуже ласкава, добра і чуттєва дитина, яка переживає за інших.

Є у наших малюків і старший брат Роман Сердюков (1998 р.н.). Він теж разом зі своїми друзями ходить в тренажерний зал, займається на турніку, а також захоплюється туризмом. Це мій помічник, який робить по дому всю чоловічу роботу. Рома мріє стати військовим.

Оля Савіна, якій в листопаді цього року виповниться вісімнадцять років мріє про кар'єру дизайнера. І не даремно, адже вона у нас справжня майстриня. Любить працювати з бісером, вишивать стрічками, захоплюється декупажем. Ще Оля ліпить з глини, вишиває, плете макраме, в'яже, малює, робить креативні поробки.

Ірочка Добрий (1998 р.н.) життєрадісна, невгамовна дівчинка - смішинка. Любить, щоб усі навколо сміялися, жартували, веселилися. І в цьому її родзинка та неповторність. Вона хоче, щоб всім завжди було добре.

Танюша, моя кровна донечка, любить танці і спорт. Закінчила на відмінно клас хореографії у музичній школі. Вона добре співає, пише вірші, допомагає мені в постановках танців для конкурсних програм.

Карина Мельник (1997 р.н.) дуже уважна, спокійна, врівноважена дівчинка. Вона моя помічниця і опора. Завжди прислухається до порад дорослих, намагається робити все правильно. У потрібний момент може й маму замінити: їжу приготує, допоможе меншим з уроками, подбає про все, якщо мами вдома немає. Дуже відповідально ставиться до доручень дорослих і намагається їх все виконувати. Її старша рідна сестра Юля вже доросла, їй 20 років. Навчається в Дніпропетровській державній фінансовій академії. Коли приїжджає додому, любить проводити час разом, так як дуже сумує за нас. А ми за нею.

Традиційно щонеділі ми ходимо в наш православний Свято- Благовіщенський храм. Не пропускаємо можливості також відправитися в паломницьку поїздку по святих місцях України.

У вільний від роботи та навчання час разом займаємося аеробікою, волейболом, тенісом, туризмом. Щоліта кілька днів живемо у наметовому містечку в Криму, їздимо в Карпати, щоб покататися на лижах. Вечорами граємо в «Лото», шашки, шахи. Іноді вголос читаємо цікаві книги. А завершуємо день молитвою.


 

У вихованні моїх непосид бере участь і моя мама, Шабля Ніна Володимирівна. У минулому вона працювала вчителем, зараз вже на пенсії, але у неї ще вистачає сил дарувати тепло і любов моїм бешкетникам. Вона дійсно замінила дітям бабусю, яка так потрібна кожному з них. Тоді вона підтримала мою ідею про створення дитячого будинку сімейного типу, а зараз це моя надія і опора. Без її підтримки, і, на перший погляд, непомітної допомоги мені б нічого не вдалося.

Я звичайна жінка, небайдужа до чужого горя. Дякую Господу за те, що дав можливість і сили дарувати дітям любов, турботу і ласку, яких у мене в надлишку. Я радію досягненням і успіхам своїх дітей, і мені це дуже допомагає, надихає і мотивує на нові звершення і перемоги.

 


Мама - вихователь

Шабля Тетяна Петрівна

www.pomogae.com.ua

Залиште свій коментар