Як ми побороли бездітність

Як ми побороли бездітність

Я, Оглы Раиса Васильевна, и мой муж, Оглы Антон Анатольевич, живем в Кривом Роге Днепропетровской области. Мы выросли в многодетных семьях. У мужа было пятеро детей, а у меня - одиннадцать. Я, как старшая дочь, помогала родителям нянчить младших. Так мы и жили, зная каждый свои обязанности.

 

Время шло, дети подрастали, мне исполнилось 17 и я вышла замуж. Оказалось, что у нас с мужем единое представление о семье – нам хотелось много детей. Но у Господа относительно нас были свои планы. Мы прожили много лет вместе, но так и не обзавелись малышами. Подумать только, сколько должно было пройти лет, чтоб мы поняли наше призвание - стать любящими родителями для брошенных детей.

Первым в нашей семье появился трехмесячный Ванечка. Он был очень слабенький, худенький, дистрофия Ш степени. В три месяца весил 3 кг (с одеялом). Мы его усыновили. Сейчас нашему Ванечке уже 18 лет. Когда Ванюшке было три года, нам позвонили знакомые и сказали, что есть детки, у которых умерли все родственники, что они остались круглыми сиротами. Нам предложили, чтобы мы их взяли к себе. Конечно же, мы согласились. Так у нас появилась дочь Аленка и еще сынок Олежка Джурелюки, которых мы взяли под свою опеку. Алене тогда было 11 лет, а Олежке 4. Мы навещали их маму в больнице, когда дети были еще в приюте, а после ее смерти они стали жить у нас. Алена выросла, вышла замуж. Четыреста гостей пришли на свадьбу, чтобы поздравить с радостным событием нашу доченьку.

У Алены уже своя семья, двое деток. Приходят к дедушке с бабушкой в гости. Олежка тоже уже живет отдельно в своем доме недалеко от нас.

Был у нас еще сыночек Коля Богдан, который жил в нашей семье два года с 2004 по 2006. Сейчас он живет отдельно, ему уже 20 лет. Мы продолжаем общаться, встречаться, помогаем ему советом, когда ему трудно.

После Колечки в 2012 году мы взяли еще двух девочек Настю Кривцову (1997 г.р.) и Яночку Шаповалову, которой тогда было двенадцать лет. Сейчас Яне 19, она учится в училище, живет в общежитии. Будет кассиром.

Потом в нашей семье появилось еще шестеро ребят и в январе 2012 года нам присвоили статус детский дом семейного типа на базе приемной семьи. Сейчас мы воспитываем семерых приемных детей: Настю Кривцову (1997 г.р.),, Вову Вовка (1998 г.р.), Данила Вовка (2001 г.р.), Дашу Вовк (2002 г.р.), Майера и Антошку Комаровых, они близнецы, им в апреле исполнилось по десять лет и Вадика Латкина (2004 г.р.). Наш Ванечка пока тоже живет вместе с нами.

 

Все ребята учатся в школе, ходят на танцы, кружки моделирования. Девочки занимаются рукоделием: шитьем и вязанием. Дома все помогают по хозяйству. Любим вместе готовить кушать, особенно лепить вареники. Летом вся малышня оздоравливается на Азовское море в Скадовске, Бердянске. В свободное время дома играют в футбол, ловят рыбу, катаются на роликах, смотрят телевизор, играют в компьютер, слушают музыку.

Все ребята, у кого есть биологические родители, регулярно с ними общаются, даже в гости к нам иногда приходят, проведывают. Мы несколько раз возили деток к родственникам, которые живут в Кривом Роге. Ребята рады, и это самое главное!

Возможно, совсем скоро двоих наших детей заберут родственники под опеку. Мама Вадика общается по телефону и высылает посылочки, в каждом письме просит прощение, что не может быть рядом, просит чтобы слушал нас. Мы, конечно же, не запрещаем общение с родными, просим у Бога для них здоровья. Хочется видеть их радостными, умными, добрыми, честными, трудолюбивыми, внимательными и заботливыми. Чтоб не обижались на своих биологических мам и пап. Молимся мы и за их родителей, чтоб Господь помог им осознать свои ошибки, покаяться и жить в радости.

Да благословит всех деток Господь, а нам даст мудрости, силы и терпения воспитать еще не одного и не двух малышей.

 

 

С уважением,

мама–воспитатель

Оглы Раиса Васильевна

www.pomogaem.com.ua

Час йшов, діти підростали, мені виповнилося 17 і я вийшла заміж. Виявилося, що у нас з чоловіком єдине уявлення про сім'ю - нам хотілося багато дітей. Але у Господа щодо нас були свої плани. Ми прожили багато років разом, але так і не обзавелися малюками. Подумати тільки, скільки мало пройти років, щоб ми зрозуміли наше покликання - стати люблячими батьками для покинутих дітей.

Першим в нашій родині з'явився тримісячний Іванко. Він був дуже слабенький, худенький, дистрофія Ш ступеня. У три місяці важив 3 кг (з ковдрою). Ми його всиновили. Зараз нашому Іванку вже 18 років. Коли йому було три, нам подзвонили знайомі і сказали, що є дітки, у яких померли всі родичі, що вони залишилися круглими сиротами. Нам запропонували, щоб ми їх взяли до себе. Звичайно ж, ми погодилися. Так у нас з'явилася дочка Оленка і ще синок Олежка Джурелюкі, яких ми взяли під свою опіку. Альоні тоді було 11 років, а Олежику 4. Ми відвідували їх маму в лікарні, коли діти були ще в притулку, а після її смерті вони стали жити у нас. Альона виросла, вийшла заміж. Чотириста гостей прийшли на весілля, щоб привітати з радісною подією нашу донечку.

У Олени вже своя сім'я, двоє діток. Приходять до дідуся з бабусею в гості. Олежка теж вже живе окремо у своєму будинку недалеко від нас.

Був у нас ще синочок Коля Богдан, який жив у нашій родині два роки з 2004 по 2006. Зараз він мешкає окремо, йому вже 20 років. Ми продовжуємо спілкуватися, зустрічатися, допомагаємо йому порадою, коли важко.

Після Колянчика в 2012 році ми взяли ще двох дівчаток Настю Кривцову (1997 р.н.) і Яночку Шаповалову, якій тоді було 12. Зараз Яні 19, вона навчається в училищі, живе в гуртожитку. Буде касиром.

Потім у нашій сім'ї з'явилося ще шестеро дітей і в січні 2012 року нам присвоїли статус дитячого будинку сімейного типу на базі прийомної сім'ї. Зараз ми виховуємо сімох прийомних дітей: Настю Кривцову (1997 р.н.), Вову Вовка (1998 р.н.), Данила Вовка (2001 р.н.), Дашу Вовк (2002 р.н.), Майера і Антошку Комарових, вони близнюки, їм у квітні виповнилося по десять років і Вадика Латкіна (2004 р.н.). Наш Іванко поки теж живе разом з нами.

Всі діти вчаться в школі, ходять на танці, гуртки моделювання. Дівчатка займаються рукоділлям: шиттям і в'язанням. Вдома всі допомагають по господарству. Любимо разом готувати їсти, особливо ліпити вареники. Влітку вся малеча оздоровлюється на Азовському морі у Скадовську, Бердянську. У вільний час вдома грають у футбол, ловлять рибу, катаються на роликах, дивляться телевізор, грають в комп'ютер, слухають музику.

Всі дтлахи, у кого є біологічні батьки, регулярно з ними спілкуються, навіть у гості до нас іноді приходять, провідують. Ми кілька разів возили діток до родичів, які живуть у Кривому Розі. Діти раді, і це найголовніше!

Можливо, зовсім скоро двох наших дітей заберуть родичі під опіку. Мама Вадика спілкується по телефону і висилає посилочки, в кожному листі просить прощення, що не може бути поруч, просить щоб слухав нас. Ми, звичайно ж, не забороняємо спілкування з рідними, просимо у Бога для них здоров'я. Хочеться бачити їх радісними, розумними, добрими, чесними, працьовитими, уважними і турботливими. Щоб не ображалися на своїх біологічних мам і тат. Молимося ми і за їх батьків, щоб Господь допоміг їм усвідомити свої помилки, покаятися і жити в радості.

Нехай Господь благословить всіх діток, а нам дасть мудрості, сили і терпіння виховати ще не одного і не двох малюків.

З повагою,

мама-вихователь

Огли Раїса Василівна