Уляна Гукасова: "Жінка може все"
Источник: ЖЖ
Какие женщины становятся легендами? Женщины-политики, женщины-космонавты, певицы, писательницы, актрисы, шпионки, спортсменки, мученицы или просто выдающиеся красавицы... Но какая из них может стать музой для обычной женщины, жены и мамы? Особенно теперь, когда ценность женщины безо всяких приставок, просто женщины, сводится обществом к уничижительному сокращению "д/х" (домохозяйка)? Для меня и тысяч других мам такой музой оказалась украинская художница, мама пятерых детей Ульяна Гукасова.
Кто-то приходит в ее дневник за информацией о воспитании приемного ребенка: Ульяна и ее муж Артем усыновили троих детей и хотят еще. Кто-то очарован художественными работами Ульяны, кто-то интересуется ее опытом домашнего обучения или вегетарианскими рецептами. Но все это лишь маленькие кусочки мозаики. А главное здесь - необъятная полнота жизни во всех самых достоверных ее радостях и горестях - для каждого, кто захочет к ней прикоснуться.
О том, как девочка Ульяна стала прекрасной Миртой Гроффман, она сама рассказала в интервью "Летидору".
- Обычно в интервью не возникает проблем с формальным определением героя: автор такой-то интересной работы, специалист в таком-то деле… В случае с вами, Ульяна, мне приходит на ум клише "человек-оркестр", хотя по правде тут больше подходит "человек-песня". Помогите мне, пожалуйста - кто вы?
- Я женщина. Женщина наделена огромной силой, но чтобы научиться жить с ней в гармонии, нужно понимать суть предназначения женщины и принимать его. Когда это происходит - женщина может всё. Может рожать детей, может творить, может просто быть, и уже одним этим увеличивать количество любви в этом мире. А это, пожалуй, главная жизненная задача каждого человека - увеличить количество любви своей жизнью. Напитать этот мир счастьем.
Я не сразу пришла к такому понимаю себя и своей жизни. Но каждый этап моего пути был ознаменован дорогими, мудрыми людьми, которые помогали мне обрести себя. Помогали прожить, принять, отпустить, понять, которые любили и любят меня просто так, всепокрывающе. Эта любовь дает мне вдохновение и счастье. А когда любви и счастья в достатке, и они постоянно прибывают, то ими хочется делиться. Это единственно возможный энергообмен между миром и человеком - обмен любовью и счастьем.
Потому на вопрос "кто я?" я отвечу - я девочка, я женщина, я мать, я сестра, я подруга и в каждом проявлении я счастлива. Вот и получается, что я просто счастливый человек.
- Как ваши родители, семья повлияли на ваше становление и картину мира?
- Сегодня утром я слушала песню из кинофильма "Гардемарины вперед" и подумала, что все мое детство я любила книги и фильмы, в которых воспевались благородство, дружба, бескорыстие, преданность и жертвенность… и как много в меня вложили эти источники. Я даже не подозревала, что столь многое во мне родом из детства.
Про моих родителей, бабушку, деда могу рассказывать бесконечно, потому что все они просто неимоверно интересные люди, оказавшие влияние на меня - каждый по-своему и в разный период жизни. Но каждая крупинка их заботы, любви и жизни, рассказанной мне во всех подробностях, стала частью моего становления, взросления.
Пожалуй, самое главное, что дали мне родители - это чувство тыла, безусловного принятия и любви. Моя мамочка всегда была доброй феей, волшебницей - бесконечные затеи, придумки, игры, рассказы, радость и утешение. Моя самая близкая подруга. Папа читал мне в детстве цитаты из китайских философов и в 9 лет дал прочитать одну из моих любимых книг о жизни Сократа. По-моему, этим все сказанно!
Мои родители всегда поддерживали меня во всех моих идеях. В 10 лет я решила стать вегетарианкой - и они согласились. В 30 мы усыновили первого ребенка - и они тоже поддержали меня с мужем. И так всегда было и будет, я очень им благодарна и люблю их бесконечно.
- Взрослые вокруг меня всё время говорят "у нас в детстве все было совсем по-другому". Глядя на ваших детей, вам тоже так кажется?
- Наверное, всем так кажется - небо было более синим, звезды ярче и люди добрее. Потому что детство - это самый яркий и искренний, незамутненный период жизни, ничто не выдерживает сравнения с ним.
Если уйти от лирики и просто оценить, сравнить детство моих детей и мое - я не вижу большой разницы. Я стараюсь быть такой же волшебницей для них, как моя мама для меня. Мы читаем те же книги и смотрим те же фильмы, которые и я любила смотреть и читать с мамой. Такое же солнце, дождь, смех и радость, как и в моем детстве.
Но конечно есть и отличия. В первую очередь то, что мои дети живут в большой семье, и эта семья не застыла, а дальше растет и развивается. Это огромное отличие. Мне кажется важным, что все мои дети знают, что такое приход в семью нового ребенка, будь то роды или ребенок, забранный из детского дома. Это формирует их представление о семье, о том, что такое любовь, щедрость, принятие.
Мой муж проводит огромное количество времени с детьми, они много путешествуют, гуляют - это тоже большое отличие от моего детства, в котором я папу видела только по выходным и вечером, уставшего и очень взрослого.
Мы с мужем работаем дома, все время рядом с детьми, дети не ходят в садики и школы, это дает возможность совсем по-другому строить каждый день. Все это не такое, как в моем детстве… но и дети другие, совсем другие... скорость восприятия, жизни, информационной нагрузки у них выше.
Так что все как всегда - виток произошел, мы с мужем принесли многое из нашего счастливого детства в свою семью, но и сами создали новое, соответствующее нашему пониманию мира. Даст Бог, наши дети поступят так же. Это и есть принцип преемственности, созидания и развития рода.
- Многие люди, став родителями, обнаруживают, что всё еще не повзрослели. Им приходится задним числом прорабатывать нерешенные конфликты поколений и прощать обиды, чтобы научиться понимать, принимать и любить своих детей. Вы помните, когда впервые почувствовали себя по-настоящему взрослым человеком?
- Я всегда ощущала себя взрослым человеком, даже будучи еще по возрасту ребенком.
Когда-то я ходила на кружок психологии, всего пару раз, но успела услышать что-то о том, что в каждом человеке есть как бы три состояния: ребенок - сын или дочь, взрослый - мать или отец, и непосредственно состояние мужчины или женщины. И вот эта формула была мне сразу понятна и применима к самоидентификации. Я есть одновременно во всех этих состояниях. Не всегда они в балансе и гармонии, чаще всего страдал в моей жизни именно ребенок.
Я долго была одним ребенком в семье, до 14 лет, когда родилась моя сестра. И родители, как и большинство родителей одного ребенка, тянули меня в развитии к себе. То есть я ощущала всегда себя старше своего возраста, более умной и развитой. Может, в чем-то это и интересно, но сейчас я вижу, что это создало ущемление моему внутреннему ребенку.
Наблюдая сейчас за своими детьми, которые растут в компании друг друга, я вижу, что они не повзрослеют рано, что их внутренние дети развиваются гармонично, все идет постепенно, не опережая потребности каждого из них.
Я не могу сказать, что у меня есть нерешенные обиды, конфликты и проблемы… Я старалась всегда все решать по мере накопления. Но вы правы, бывает, что вижу реакции на поступки детей родом оттуда - из детства - невольно копирую папу, маму. Но я умею это отслеживать, а значит, изменять.
- В своем дневнике вы много пишете о том, как все естественно образуется в вашей жизни, отношениях с людьми и с самой собой. Как вы относитесь к распространенной сейчас литературе с советами для родителей, различными психологическим теориями и указаниями о том, "как правильно растить детей"? Есть ли у вас подобные источники знаний и опыта, учителя?
- Самое главное понимание в моей жизни произошло, когда я истинно глубоко прочувствовала и приняла знание о том, что все люди абсолютно разные. Это только звучит так просто - "все люди разные", - да оно понятно конечно. Но я убедилась, что все равно мы все, каждый из нас, упорно продолжаем проецировать свое восприятие мира на остальных. Ведь мы очень часто говорим "я бы на твоем месте…", "мне кажется, что …", советуем, ищем чужого опыта. Это все попытка найти некий универсальный метод, следуя которому, ты будешь защищен.
Я думаю, что такой метод есть - это любовь, во всех уровнях ее проявления. Если жить через любовь, то все вокруг будет учителем, будет давать нужную информацию в нужный момент. Со мной происходит именно так. Я могу отследить все моменты моей жизни, когда приходили учителя - люди, книги, мысли, образы, музыка… Все, что давало пищу уму, благодаря чему находились ответы на вопросы, и возникали эти вопросы. Поэтому на ваш вопрос могу ответить так: да, у меня всегда есть источник знаний - Бог, открытость миру, опыту, своему пути, людям.
Источник опыта и учителя - это люди, окружающие меня, их жизни, их любовь ко мне. Благодаря этому общению, их силе и поддержке, благодаря тому, что и они принимают от меня мою заботу, мой опыт, происходит мощный энергообмен, приходит мудрость и житейская, и духовная.
Если говорить об источниках, которые питают нас с мужем сегодня, то последнее время мы очень любим слушать аудиолекции на сайте audioveda.ru - это ведические лекции о семье, о детях, о знании, о жизни. Но вообще, еще раз скажу, что мудрость одна, ее источник- Бог. Эта мудрость - это любовь, и каждый черпает эту живительную влагу по-своему, все мы разные, и потому способы насыщения у нас разные.
- В ЖЖ вы делитесь с незнакомыми людьми сокровенным, рассказываете о своей каждодневной жизни, описываете такие интимные переживания, как роды, смерть близкого… Для читателей это бесценно, но вы сами чувствуете ли себя защищенной от недоброго взгляда и слова, которые постоянно возникают в анонимной интернет-среде? Какую роль играет для вас ваш дневник?
- Я всегда ощущала и ощущаю себя защищенной. Всегда была открыта, и никогда не ощущала от этого угрозы. Бог меня хранит очень сильно, я это знаю, я уверена в этом. Я знаю, что все, что я пишу в своем дневнике - это правда, искренность и мой личный опыт, мысли, наблюдения. Это я и есть, только визуализированная в письменном виде. Чего же мне бояться? Я же не боюсь общаться с людьми в реальности.
Я отдаю любовь, радость, психическую энергию, мне интересны все люди вокруг. И по отношению к себе я ощущаю все то же самое - любовь, заботу, радость, искренний интерес. И потом, у нас не анонимная среда - все-таки, за те почти 5 лет, которые я веду свой дневник, у нас сформировался в ЖЖ свой большой женский круг, где мы все в одной теме, все растем, развиваемся, тянемся друг за другом в попытке реализовать свои возможности, найти и возродить в себе свою женскую сущность, гармонично растить свои семьи, и конечно делиться опытом, поддерживать друг друга, творить добро и увеличивать любовь и счастье в мире. Этот наш женский круг для меня невероятно важен. Я - часть этой мощной энергетической цепочки по отдаче и принятию силы любви и мудрости жизни.
Кроме того, мой дневник - это способ зафиксировать важные мысли, опыт, переживания. Способ, не навязывая никому ничего, все же делиться чем-то, что я поняла, прожила, узнала. Также очень важно для меня, что я получаю отклик на свое творчество, на свое развитие. Люди хвалят меня, искренне восхищаются, и я не стесняюсь признаваться, что это огромное поощрение для меня, стимул и мотивация для движения.
Сейчас для меня мой блог и люди в моем женском круге - это фактически часть семьи, тыла. Может, это смешно звучит, но это та самая группа поддержки, которая вдохновляет меня на все свершения. Мне это важно. И я благодарна мужу, который нашел этот ресурс и создал мне мой дневник почти 5 лет назад, когда я жила в чужом городе в изоляции от друзей и родителей, с маленьким первенцем на руках, и очень страдала от недостатка общения и соприкосновения с жизнями других людей.
- Вы всегда мечтали о большой семье, или как-то осознанно-рационально к этому пришли?
- Я лучше всего себя ощущаю, когда меня окружает много людей, любимых, настоящих, живых! Я вообще люблю, чтобы вокруг меня кипела и бурлила жизнь. Поэтому, как только мы с мужем стали жить вместе, я начала программу расширения нашей семьи. Вначале это был кот, потом собака, потом дети. Еще у меня есть сестра 18 лет и брат 12 лет. Сейчас, после смерти моей мамы, они воспринимаются совсем как мои дети...
Так что семья у меня большая и будет увеличиваться с каждым годом, и это мое счастье. И да, я мечтала об этом всегда, еще когда была одним ребенком и страстно хотела, чтобы мои любимые подружки стали моими сестрами.
Но конечно и рационально я могу объяснить, почему большая многодетная семья - это очень хорошо и правильно. Только нужно ли это? Ведь для того, чтобы захотеть много детей, надо не умом это понимать, а просто ощутить радость и счастье, которые живут в большой семье.. ощутить и настолько проникнуться этим, что все существо начинает хотеть того же. Я прониклась таким ощущением, глядя на семью замечательной Яны Зиниград, например.
В свою очередь, я все время надеюсь, что люди, читающие мой журнал и имеющие возможность быть соучастниками нашей жизни, также могут ощутить это счастье многочадия, счастье семьи и рода... и захотеть так же выстроить свою жизнь, как служение людям, миру, детям, как постоянное творчество и развитие, стремление к увеличению любви и счастья для всех.
- Почему, как вы думаете, многие семьи сегодня не решаются растить больше одного-двух детей, а общество возводит это в норму - на "многодетных" навешивают ярлык и чуть ли не показывают пальцем?
- Я не могу ответить на этот вопрос. Дело в том что факторов очень много. Эту тему можно обсуждать бесконечно. Я предпочитаю не тратить время и силы на объяснения этого. Я просто делаю то, что могу и хочу - увеличиваю свою семью, делюсь радостью и позитивным опытом со всем миром, и живу в счастье.
Есть гениальная песенка об улыбке: "Поделись улыбкою своей, и она к тебе не раз еще вернется…" Это правда - чем ты делишься, то к тебе и возвращается. Если ты делишься радостью, улыбкой и счастьем, то оно возвращается добрым отношением, симпатией, заботой. Я это ощущаю на своей семье. Очень редко когда я вижу негатив к себе или детям.
Детей всегда учу и настраиваю на то, что все люди разные и реакции у всех разные на всё. Думать обо всех реакциях окружающих людей невозможно, можно только блюсти себя самого. Улыбка - лучший ответ на все. Искренняя и добрая. Эта улыбка возможна, только когда есть внутреннее принятие и любовь, сострадание, милосердие и щедрость души.
Хочу добавить о жертвенности и бескорыстном служении. Если человек идет по пути служения и жертвования своей жизни через любовь, то он получает огромное количество помощи для реализации этого, в том числе и через большую семью. Это тоже служение миру - воспитание и рождение детей.
В нашем мире сейчас так все перемешано и перепутано, что мужчины не умеют быть мужчинами, женщины женщинами. От детей хотят, чтобы они становились взрослыми уже с пеленок, а взрослые наоборот инфантильны. Поэтому создавать семью, рожать детей, принимать детей, жить с ними и служить семье и детям, людям, миру - все это сложно, это требует огромной работы. На эту работу нужно много силы и энергии, веры Богу, желания, вдохновения. Чем больше будет источников, где черпать вдохновение, знание и мудрость о жизни, тем больше будет увеличиваться потребность людей в создании не просто союза двух взрослых с целью получения удовольствия, а создания семьи, рода, с целью служения Богу, миру, и опять повторюсь, в конечном счете - увеличения любви в мире.
- Что для вас было самым сложным в процессе усыновления - какие-то формальности, ваши личные переживания, отношение окружающих?
- Мне лично было сложнее всего набраться терпения и не торопить события. Я вообще нетерпеливая, хочу всегда все и сразу! Для того, чтобы собрать документы, найти ребенка, пройти все процедуры, и наконец привезти ребенка домой и сделать выдох перед адаптацией, надо много терпения, терпимости и принятия. Я училась и учусь этому, это сложно для меня.
- Что бы вы сказали людям, которые раздумывают и сомневаются насчет усыновления ребенка?
- Я в открытом доступе даю свой опыт, у меня в ЖЖ "день открытых дверей" для интересующихся вопросами усыновления, и многих других тоже. Если есть вопрос - его можно задать, я отвечу. Периодически я провожу онлайн-встречи, где просто говорю на эту тему. Так что информации к размышлению более чем достаточно - и у меня, и вообще в Интернете.
Всё просто: если есть раздумья - надо раздумывать. Сомнения говорят о том, что желание иметь ребенка пока меньше этих сомнений. Когда желание иметь ребенка будет всепоглощающим, то места для раздумий и сомнений просто не останется. Это если в общем. А про частности еще раз хочу сказать - спрашивайте, я отвечу.

- Что для вас самое радостное в материнстве, а что - самое трудное?
- Делить радость на "самую" и "не самую" не могу. Могу просто зарисовку радости показать: Наташа делает мне массаж или играет на фортепиано, Витя перевоплащается в мушкетера, Никита с Давидом из коробки сооружают машину, Карина обнимает мою ногу и пытается незаметно расстегнуть цепочку на щиколотке, муж вырезает из дерева очередной кинжал, Давид говорит "мммамммаммааа" и целует меня, брат приходит обнять перед сном, сестра укачивает Давида на руках и рассказывает сказку детям, моя мамочка, которой я пела колыбельную и носила на руках последние месяцы перед смертью, тоже была моим ребенком, моя бабушка и дед - мои дети, читают свои стихи, рассказы - всё это радость моего материнства..
Самое трудное - терпение, с этим у меня везде проблема. Я нетерпеливая, быстрая и реактивная. Тем моим деткам, которые по сути своей медлительны, достается от турбулентности вокруг меня. Но лучшие учителя - это дети, так что я учусь быть терпеливой и учусь жить сейчас и уже, а не в будущем, мечтами и планами.
- Если бы в сутках появилось еще несколько часов, чем бы вы занялись?
- Не знаю… Мне хватает тех, что есть - на то, чтобы быть счастливой и делиться этим счастьем.
Если и вы хотите взять ребёнка в семью, на нашем сайте вы найдете все, что поможет вам определиться и принять решение.
Школа родителей
pomogaem.com.ua
Джерело: ЖЖ
Які жінки стають легендами? Жінки-політики, жінки-космонавти, співачки, письменниці, актриси, шпигунки, спортсменки, мучениці або просто видатні красуні... Але яка з них може стати музою для звичайної жінки, дружини і мами? Особливо тепер, коли цінність жінки без жодних приставок, просто жінки, зводиться суспільством до зневажливого скорочення "д/г"? Для мене й тисячі інших мам такою музою стала українська художниця, мама п'ятьох дітей Уляна Гукасова.
Хтось приходить до її щоденника за інформацією про виховання прийомної дитини: Уляна та її чоловік Артем усиновили трьох дітей і хочуть ще. Хтось зачарований художніми роботами Уляни, хтось цікавиться її досвідом домашнього навчання або вегетаріанськими рецептами. Але все це лише маленькі шматочки мозаїки. А головне тут - неосяжна повнота життя у всіх найбільш достовірних його радощах і прикрощах - для кожного, хто захоче до нього доторкнутися.
Про те, як дівчинка Уляна стала прекрасною Міртою Гроффман, вона сама розповіла в інтерв'ю "Летідору".
- Зазвичай у інтерв'ю не виникає проблем із формальним визначенням героя: автор якоїсь цікавої роботи, фахівець у певній справі... У випадку з Вами, Уляно, мені спадає на думку кліше "людина-оркестр", хоча, відверто кажучи, тут більше підходить "людина-пісня". Допоможіть мені, будь ласка - хто ви?
- Я жінка. Жінка наділена величезною силою, але щоб навчитися жити з нею в гармонії, потрібно розуміти суть призначення жінки і приймати її. Коли це відбувається - жінка може все. Може народжувати дітей, може творити, може просто бути, і вже одним цим збільшувати кількість любові в цьому світі. А це, мабуть, головна життєва задача кожної людини - збільшити кількість любові своїм життям. Наситити цей світ щастям.
Я не відразу прийшла до такого розуміння себе і свого життя. Але кожен етап мого шляху був відзначений дорогими, мудрими людьми, які допомагали мені знайти себе. Допомагали прожити, прийняти, відпустити, зрозуміти, які любили і люблять мене просто так, всепокриваюче.
Ця любов дає мені натхнення і щастя. А коли любові й щастя в достатку, і вони постійно прибувають, то ними хочеться ділитися. Це єдиний можливий енергообмін між світом і людиною - обмін любов'ю і щастям.
Тому на питання "хто я?" я відповім - я дівчинка, я жінка, я мати, я сестра, я подруга і в кожному прояві я щаслива. Ось і виходить, що я просто щаслива людина.
- Як ваші батьки, сім'я вплинули на ваше становлення і картину світу?
- Сьогодні вранці я слухала пісню з кінофільму "Гардемарини, вперед" і подумала, що все моє дитинство я любила книги і фільми, в яких оспівувалися благородство, дружба, безкорисливість, відданість і жертовність... і як багато в мене вклали ці джерела. Я навіть не підозрювала, що настільки багато в мені родом з дитинства.
Про моїх батьків, бабусю, діда можу розповідати нескінченно, тому що всі вони просто неймовірно цікаві люди, які на мене вплинули - кожен по-своєму і в різний період життя. Але кожна крихітка їх турботи, любові й життя, розказана мені в усіх подробицях, стала частиною мого становлення, дорослішання.
Мабуть, найголовніше, що дали мені батьки - це почуття тилу, безумовного прийняття і любові. Моя матуся завжди була доброю феєю, чарівницею - нескінченні витівки, вигадки, ігри, оповідання, радість і втіха. Моя найближча подруга. Папа читав мені в дитинстві цитати з китайських філософів і у 9 років дав прочитати одну з моїх улюблених книг про життя Сократа. По-моєму, цим все сказано!
Мої батьки завжди підтримували мене у всіх моїх ідеях. У 10 років я вирішила стати вегетаріанкою - і вони погодилися. В 30 ми усиновили першу дитину - і вони теж підтримали мене з чоловіком. І так завжди було і буде, я дуже їм вдячна і люблю їх безмежно.
- Дорослі навколо мене весь час говорять "у нас в дитинстві все було зовсім по-іншому". Дивлячись на ваших дітей, вам теж так здається?
- Напевно, всім так здається - небо було більш синім, зірки яскравіші і люди добріші. Тому що дитинство - це найяскравіший і найщиріший період життя, ніщо не витримує порівняння з ним.
Якщо піти від лірики й просто оцінити, порівняти дитинство моїх дітей і моє - я не бачу великої різниці. Я намагаюся бути такою ж чарівницею для них, як моя мама для мене. Ми читаємо ті ж книги і дивимося ті самі фільми, які і я любила дивитися й читати з мамою. Таке ж сонце, дощ, сміх і радість, як і в моєму дитинстві.
Але звичайно є й відмінності. В першу чергу те, що мої діти живуть у великій родині, і ця родина не застигла, а далі зростає і розвивається. Це величезна відмінність. Мені здається важливим, що всі мої діти знають, що таке прихід у родину нової дитини, будь то пологи або дитина, забрана з дитячого будинку. Це формує їхнє уявлення про сім'ю, про те, що таке любов, щедрість, прийняття.
Мій чоловік проводить величезну кількість часу з дітьми, вони багато подорожують, гуляють - це теж дуже відрізняється від мого дитинства, в якому я бачила тата тільки по вихідних і ввечері, втомленого і дуже дорослого.
Ми з чоловіком працюємо вдома, весь час поруч із дітьми, вони не ходять у садочки і школи, це дає можливість зовсім по-іншому будувати кожен день. Все це не таке, як у моєму дитинстві... але й діти інші, зовсім інші... швидкість сприйняття, життя, інформаційного навантаження у них вище.
Так що все як завжди - виток стався, ми з чоловіком принесли багато чого з нашого щасливого дитинства в свою сім'ю, але й самі створили нове, відповідне до нашого розуміння світу. Дасть Бог, наші діти вчинять так само. Це і є принцип наступності, творення і розвитку роду.
- Багато людей, ставши батьками, виявляють, що досі не подорослішали. Їм доводиться заднім числом опрацьовувати невирішені конфлікти поколінь і прощати образи, щоб навчитися розуміти, приймати і любити своїх дітей. Ви пам'ятаєте, коли вперше відчули себе по-справжньому дорослою людиною?
- Я завжди відчувала себе дорослою людиною, навіть коли була ще за віком дитиною.
Колись я ходила на гурток психології, всього пару разів, але встигла почути щось про те, що в кожній людині є три стани: дитина - син або дочка, дорослий - мати чи батько, і безпосередньо стан чоловіка або жінки. І ось ця формула була мені відразу зрозуміла і застосовна до самоідентифікації. Я існую одночасно у всіх цих станах. Не завжди вони в балансі і гармонії, найчастіше в моєму житті страждала саме дитина.
Я довго була однією дитиною в сім'ї, до 14 років, коли народилася моя сестра. І батьки тягнули мене у розвитку до себе. Тобто я відчувала завжди себе старше свого віку, більш розумною і розвиненою. Може, в чомусь це і цікаво, але зараз я бачу, що це створило утиск моїй внутрішній дитині.
Спостерігаючи зараз за своїми дітьми, які ростуть у компанії один одного, я бачу, що вони не подорослішають рано, що їх внутрішні діти розвиваються гармонійно, все йде поступово, не випереджаючи потреби кожного з них.
Я не можу сказати, що в мене є невирішені образи, конфлікти і проблеми... Я намагалася завжди все вирішувати по мірі накопичення. Але ви маєте рацію, буває, що бачу реакції на вчинки дітей родом звідти - з дитинства - мимоволі копіюю тата, маму. Але я вмію це відслідковувати, а значить, змінювати.
- У своєму щоденнику ви багато пишете про те, як все природньо утворюється у вашому житті, стосунки з людьми і з самою собою. Як ви ставитеся до поширеної зараз літератури з порадами для батьків, різними психологічними теоріями і вказівками про те, "як правильно виховувати дітей"? Чи є у вас подібні джерела знань і досвіду, вчителі?
- Найголовніше розуміння в моєму житті сталося, коли я істино глибоко відчула та прийняла знання про те, що всі люди абсолютно різні. Це тільки звучить так просто - "всі люди різні", - так воно зрозуміло звичайно. Але я переконалася, що все одно ми всі, кожен із нас, наполегливо продовжуємо проектувати своє сприйняття світу на інших. Адже ми дуже часто говоримо "я б на твоєму місці...", "мені здається, що...", радимо, шукаємо чужого досвіду. Це все спроба знайти якийсь універсальний метод, завдяки якому, ти будеш захищений.
Я думаю, що такий метод є - це любов, у всіх рівнях її прояву. Якщо жити через любов, то все навколо буде вчителем, буде давати потрібну інформацію в потрібний момент. Зі мною відбувається саме так. Я можу відстежити всі моменти мого життя, коли приходили вчителі - люди, книги, думки, образи, музика... Все, що давало їжу розуму, завдяки чому знаходилися відповіді на питання, і виникали ці питання. Тому на ваше запитання можу відповісти так: так, у мене завжди є джерело знань - Бог, відкритість світу, досвіду, своєму шляху, людям.
Джерело досвіду і вчителі - це люди, що оточують мене, їх життя, їх любов до мене. Завдяки цьому спілкуванню, їх силі і підтримці, завдяки тому, що і вони приймають від мене мою турботу, мій досвід, відбувається потужний енергообмін, приходить мудрість і життєва, і духовна.
Якщо говорити про джерела, які живлять нас з чоловіком сьогодні, то останнім часом ми дуже любимо слухати аудіолекції на сайті audioveda.ru - це ведичні лекції про сім'ю, про дітей, про знання, про життя. Але взагалі, ще раз скажу, що мудрість одна, її джерело-Бог. Ця мудрість - це любов, і кожен черпає цю цілющу вологу по-своєму, всі ми різні, і тому способи насичення у нас різні.
- В ЖЖ ви ділитеся з незнайомими людьми потаємним, розповідаєте про своє щоденне життя, описуєте такі інтимні переживання, як пологи, смерть близьких... Для читачів це безцінне, але ви самі відчуваєте себе захищеною від недоброго погляду і слова, які постійно виникають в анонімному інтернет-середовищі? Яку роль відіграє для вас ваш щоденник?
- Я завжди відчувала і відчуваю себе захищеною. Завжди була відкрита, і ніколи не відчувала від цього загрози. Бог мене береже дуже сильно, я це знаю, я впевнена в цьому. Я знаю, що все, що я пишу в своєму щоденнику - це правда, щирість і мій особистий досвід, думки, спостереження. Це я і є, тільки візуалізована в письмовому вигляді. Чого ж мені боятися? Я ж не боюся спілкуватися з людьми в реальності.
Я віддаю любов, радість, психічну енергію, мені цікаві всі люди навколо. І по відношенню до себе я відчуваю все те ж саме - любов, турботу, радість, щирий інтерес. І потім, у нас не анонімне середовище - все-таки, за ті майже 5 років, які я веду свій щоденник, у нас сформувалося в ЖЖ своє велике жіноче коло, де ми всі в одній темі, все ростемо, розвиваємося, тягнемося один за одним у спробі реалізувати свої можливості, знайти і відродити в собі свою жіночу сутність, гармонійно ростити свої сім'ї, і звичайно ділитися досвідом, підтримувати один одного, творити добро і збільшувати любов та щастя в світі. Це наше жіноче коло для мене неймовірно важливе. Я - частина цього потужного енергетичного ланцюжка по віддачі та прийняття сили любові й мудрості життя.
Крім того, мій щоденник - це спосіб зафіксувати важливі думки, досвід, переживання. Спосіб, не нав'язуючи нікому нічого, все ж ділитися чимось, що я зрозуміла, прожила, впізнала. Також дуже важливо для мене, що я отримую відгук на свою творчість, на свій розвиток. Люди хвалять мене, щиро захоплюються, і я не соромлюся визнавати, що це величезне заохочення для мене, стимул і мотивація для руху.
Зараз для мене мій блог і люди в моєму жіночому колі - це фактично частина родини, тилу. Може, це смішно звучить, але це та сама група підтримки, яка надихає мене на всі звершення. Мені це важливо. І я вдячна чоловікові, який знайшов цей ресурс і створив мені мій щоденник майже 5 років тому, коли я жила в чужому місті в ізоляції від друзів і батьків, з маленьким первістком на руках, і дуже страждала від нестачі спілкування і зіткнення з життями інших людей.
- Ви завжди мріяли про велику родину, або якось усвідомлено-раціонально до цього прийшли?
- Я краще за все відчуваю себе, коли мене оточує багато людей, коханих, справжніх, живих! Я взагалі люблю, щоб навколо мене кипіло і вирувало життя. Тому, як тільки ми з чоловіком стали жити разом, я розпочала програму розширення нашої родини. Спочатку це був кіт, потім собака, потім діти. Ще у мене є сестра 18 років і брат 12 років. Зараз, після смерті моєї мами, вони сприймаються зовсім як мої діти... Так що сім'я у мене велика і буде збільшуватися з кожним роком, і це моє щастя. І так, я мріяла про це завжди, ще коли була однією дитиною і пристрасно хотіла, щоб мої улюблені подружки стали моїми сестрами.
Але звичайно і раціонально я можу пояснити, чому велика багатодітна сім'я - це дуже добре і правильно. Тільки чи потрібно це? Адже для того, щоб захотіти багато дітей, треба не розумом це розуміти, а просто відчути радість і щастя, які живуть у великій родині... відчути і настільки перейнятися цим, що вся істота починає хотіти того ж. Я перейнялася таким відчуттям, дивлячись на сім'ю чудової Яни Зініград, наприклад.
У свою чергу, я весь час сподіваюся, що люди, які читають мій журнал і мають можливість бути співучасниками нашого життя, також можуть відчути це щастя багатодітності, щастя сім'ї і родини... і захотіти так само вибудувати своє життя, як служіння людям, миру, дітям, як постійна творчість і розвиток, прагнення до збільшення любові і щастя для всіх.
- Чому, як ви думаєте, багато сімей сьогодні не зважуються ростити більше одного-двох дітей, а суспільство зводить це в норму - на "багатодітних" навішують ярлик і мало не показують пальцем?
- Я не можу відповісти на це питання. Справа в тому, що факторів дуже багато. Цю тему можна обговорювати нескінченно. Я вважаю за краще не витрачати час і сили на пояснення цього. Я просто роблю те, що можу і хочу - збільшую свою сім'ю, ділюся радістю і позитивним досвідом з усім світом, і живу в щасті.
Є геніальна пісенька про усмішку: "Поділися своєю усмішкою, і вона до тебе вернеться не раз ще..." Це правда - чим ти ділишся, саме те до тебе й повертається. Якщо ти ділишся радістю, посмішкою і щастям, то воно повертається добрим ставленням, симпатією, турботою. Я це відчуваю на своїй сім'ї. Дуже рідко коли я бачу негатив до себе або дітей.
Дітей завжди вчу і налаштовую на те, що всі люди різні і реакції у всіх різні на все. Думати про всі реакції оточуючих людей неможливо, можна тільки берегти себе самого. Усмішка - краща відповідь на все. Щира і добра. Ця посмішка можлива, тільки коли є внутрішнє прийняття і любов, співчуття, милосердя і щедрість душі.
Хочу додати про жертовність і безкорисливе служіння. Якщо людина йде по шляху служіння і жертовності своїм життям через любов, то вона отримує величезну кількість допомоги для реалізації цього, в тому числі і через велику сім'ю. Це теж служіння світу - виховання і народження дітей.
У нашому світі зараз так все перемішано і переплутано, що чоловіки не вміють бути чоловіками, жінки жінками. Від дітей хочуть, щоб вони ставали дорослими вже з пелюшок, а дорослі навпаки інфантильні. Тому створювати сім'ю, народжувати дітей, приймати дітей, жити з ними і служити родині і дітям, людям, миру - все це складно, це вимагає величезної роботи. На цю роботу потрібно багато сили й енергії, віри Богу, бажання, натхнення. Чим більше буде джерел, де черпати натхнення, знання і мудрість про життя, тим більше буде потреба людей у створенні не просто союзу двох дорослих з метою отримання задоволення, а створення сім'ї, роду, з метою служіння Богові, миру, і знову повторюся, в решті-решт - збільшення любові у світі.
- Що для Вас було найскладнішим у процесі усиновлення - якісь формальності, ваші особисті переживання, ставлення оточуючих?
- Мені особисто було найскладніше набратися терпіння і не квапити події. Я взагалі нетерпляча, хочу завжди все й одразу! Для того, щоб зібрати документи, знайти дитину, пройти всі процедури, і нарешті привезти дитину додому і зробити видих перед адаптацією, треба багато терпіння, терпимості й прийняття. Я вчилася і вчуся цьому, це складно для мене.
- Що б ви сказали людям, які роздумують і сумніваються щодо усиновлення дитини?
- Я у відкритому доступі даю свій досвід, у мене в ЖЖ "день відкритих дверей" для тих, хто цікавиться питаннями усиновлення, і багатьма іншими теж. Якщо є питання - його можна задати, я відповім. Періодично я проводжу онлайн-зустрічі, де просто говорю на цю тему. Так що інформації для роздумів більш ніж достатньо - і в мене, і взагалі в Інтернеті.
Все просто: якщо є роздуми - треба роздумувати. Сумніви говорять про те, що бажання мати дитину поки менше цих сумнівів. Коли бажання мати дитину буде всепоглинаючим, то місця для роздумів і сумнівів просто не залишиться. Це якщо взагалі. А про зокрема ще раз хочу сказати - запитуйте, я відповім.
- Що для вас найрадісніше в материнстві, а що - найважче?
- Ділити радість на рівні не можу. Можу просто замальовку радості показати: Наташа робить мені масаж або грає на фортепіано, Вітя перевтілюється в мушкетера, Микита з Давидом споруджують машину з коробки, Карина обіймає мою ногу і намагається непомітно розстебнути ланцюжок на щиколотці, чоловік вирізає з дерева черговий ножик, Давид говорить "мммамммаммааа" і цілує мене, брат приходить обійняти перед сном, сестра заколисує Давида на руках і розповідає казку дітям, моя матуся, якій я співала колискову і носила на руках останні місяці перед смертю, теж була моєю дитиною, моя бабуся і дід - мої діти, читають свої вірші, оповідання - все це радість мого материнства.. Найважче - терпіння, із цим у мене скрізь проблема. Я нетерпляча, швидка і реактивна. Тим моїм діткам, які по суті своїй повільні, дістається від турбулентності навколо мене. Але кращі вчителі - це діти, так що я вчуся бути терплячою і вчуся жити зараз і вже, а не в майбутньому, мріями і планами.
- Якби в добі з'явилося ще кілька годин, чим би ви зайнялися?
- Не знаю ... Мені вистачає тих, що є - на те, щоб бути щасливою і ділитися цим щастям..