В Пермском крае батюшка за 17 лет вырастил в созданном им церковном приюте больше полутора сотен детей. Православный священник Борис Кицко создал собственный приют при Свято-Лазаревском монастыре в городе Верещагино для оставленных родителями детей. За последние годы Борис "поставил на ноги" 160 детей. История этой большой семьи началась 17 лет назад, когда в доме православного священника Бориса Кицко появилась первая приемная девочка. Малышку 25-ти дней от роду отцу Борису принесла молодая мать. Тихонько зашла в храм после службы и передала копошащийся сверток. - А как не взять ребенка, когда приходит девушка и говорит, что ей нечего есть и негде жить, и просит взять крошечную девочку? - вспоминает батюшка. - На семейном совете было решено, что девочка — это Божье благословение, а где четверо своих ребят, там пятый не помеха. Тогда никто и подумать не мог, чем обернется подобное пополнение в православной семье. Один за другим в доме у отца Бориса Кицко стали появляться приемыши. Были найденыши с улицы, инвалиды, которых не брали в детские дома, и даже дети, которых привозили родители, не справившиеся с воспитанием маленьких хулиганов. - 6 своих ребят и 16 усыновил, хотя батюшка не делит их на родных и чужих. Старался помогать всем. Так возникла идея создать при храме семейный приют для нуждающихся, - рассказывает говорит служитель обители иеромонах Александр. - Но оказалось не так просто. Из-за чиновничьей бюрократии батюшка долго не мог добиться получения статуса воспитательного учреждения, поэтому детей приходилось брать под опеку. Еще для 40 малышей священник стал опекуном. Так, и без того большая семья священника увеличилась почти в три раза, прежде чем храм получил официальное разрешение на организацию приюта для нуждающихся детей. Под жилье для воспитанников приспособили бывшее складское помещение, переданное церкви много лет назад, оборудовали всем необходимым для жизни. - У каждого из ребят есть свои обязанности, но никто не принуждает заниматься нелюбимым делом. Все посещают школу, а после ухаживают за домашним подворьем, - рассказывает отец Борис. - У нас живут лошади, верблюды, коровы, овцы, козы, гуси, яки, выдры и лиса. Сейчас общественное отношение в городе к приюту существенно поменялось, за все годы работы здесь воспиталось более 160 ребят, двое из которых предпочли продолжить дело отца Бориса и стали священниками. Доброе дело поддержал митрополит Мефодий, епископ Пермский и Соликамский, вся работа в приюте ведется с его благословения. - Не должно быть чужого горя, мимо которого ты можешь пройти, - поясняет отец Борис. - Что же я буду за священник, христианин, если я не помогу нуждающемуся.
У Пермському краї батюшка за 17 років виростив у створеному ним церковному притулку більше півтора сотень дітей. Православний священик Борис Кіцко створив власний притулок при Свято-Лазаревському монастирі в місті Верещагино для залишених батьками дітей. За останні роки Борис "поставив на ноги" 160 дітей. Історія цієї великої родини почалася 17 років тому, коли в будинку православного священика Бориса Кіцко з'явилася перша прийомна дівчинка. Маленьку 25-ти днів від народження дитинку отцю Борису принесла молода мати. Тихенько зайшла в храм після служби і передала згорток. - А як не взяти дитину, коли приходить дівчина і каже, що їй нічого їсти і ніде жити, і просить взяти крихітну дівчинку? - Згадує батюшка. - На сімейній раді було вирішено, що дівчинка - це Боже благословення, а де четверо своїх дітей, там п'яте дитя не перешкода. Тоді ніхто й подумати не міг, чим обернеться подібне поповнення в православній родині. Одне за одним в будинку у священника стали з'являтися приймаки. Були знайдені на вулиці, інваліди, яких не брали в дитячі будинки, і навіть діти, яких привозили батьки, які не впоралися з вихованням маленьких хуліганів. - 6 своїх дітей та 16 усиновлених, хоча батюшка не ділить їх на рідних і чужих. Намагався допомагати всім. Так виникла ідея створити при храмі сімейний притулок для нужденних, - розповідає говорить служитель обителі ієромонах Олександр. - Але виявилося не так просто. Через чиновницьку бюрократію батюшка довго не міг домогтися отримання статусу виховного закладу, тому дітей доводилося брати під опіку. Ще для 40 малюків священик став опікуном. І без того велика родина священика збільшилася майже в три рази, перш ніж храм отримав офіційний дозвіл на організацію притулку для потребуючих дітей. Під житло для вихованців пристосували колишнє складське приміщення, що передали церкві багато років тому, обладнали всім необхідним для життя. - У кожної дитини є свої обов'язки, але ніхто не примушує займатися нелюбою справою. Всі відвідують школу, а після доглядають за домашнім господарством, - розповідає отець Борис. - У нас живуть коні, верблюди, корови, вівці, кози, гуси, яки, видри і лисиця. Зараз суспільне відношення в місті до притулку істотно помінялося, за всі роки роботи тут виховалося більше 160 дітей, двоє з яких вважали за краще продовжити справу батька Бориса і стали священиками. Добру справу підтримав митрополит Мефодій, єпископ Пермський і Солікамський, вся робота в притулку ведеться з його благословення. - Не повинно бути чужого горя, повз якого ти можеш пройти, - пояснює отець Борис. - Що ж я буду за священик, християнин, якщо я не допоможу нужденному.
Джерело: Невсівдома