Сім’я Шендрик: «Поділися щастям з тими, у кого його немає»

img

Наші родини

Сім’я Шендрик: «Поділися щастям з тими, у кого його немає»

Мене зовуть Шендрик Олена Миколаївна, мого чоловіка – Шендрик Олександр Анатолійович. Ми мешкаємо в місті Дніпродзержинську Дніпропетровської області.

 

Мрія кожної жінки – стати матір’ю, подарити материнське тепло, турботу, ласку самій дорогій на світі людині – дитині. Моя мрія збулась. Ми з чоловіком – це дві нерозлучні половинки одного цілого. Поява на світ нашої донечки Софійки в 2004 році була для нас самим великим щастям, яке ще більше зблизило і укріпило нашу сім’ю. Проте серце в грудях підказувало, що щастям можна поділитися з тими, у кого його немає.

 

Діти - це квіти життя. Але чомусь, коли мова йде про прийомних дітей, деякі люди реагують із певним зневагою. Адже чужих дітей не буває, вони всі однакові, просто деяким трішки не пощастило з батьками, але всі вони хочуть мати і маму, і тата, і дідуся, і бабусю, хочуть відчувати тепло, турботу, ласку.

 

Багато людей бояться взяти на себе таку відповідальність - виховувати прийомних дітей. В цілому діти такі ж, як і рідні, ні чим не відрізняються, ті ж проблеми і ті ж турботи, буває і з рідними не завжди все гладко.

 

Нам завжди було шкода дітей, які залишилися без батьків з якихось причин. Дивлячись фільми, передачі на цю тему, мимоволі навертаються сльози на очі. І ми пішли на свято в один з дитячих будинків. Чудові діти розповідали вірші, співали пісні, танцювали, серед них є дуже обдаровані діти. «Ну як не стати батьками он того хлопчика у білій сорочці з метеликом», - подумали ми. Вже дуже він нам сподобався, і тоді ми зважилися. Але хлопчик, його звали Стас, виявився із сюрпризом - у нього ще два брати і сестра віком від 9 до 14 років.

 

- Ну, нічого, - сказав наш тато. Ми ж хотіли мати велику родину! Будь ласка, мрія збулася!
Діти відразу погодилися і були дуже щасливі від того, що нарешті знайшли маму і тата.

 

З червня 2011 року ми стали однією родиною. Ми не можемо сказати, що було важко, перші три місяці пролетіли миттєво. Діти дуже дружні, згуртовані, люблячі, з першого дня називають нас мамою і татом, це так приємно.

 

Через півроку ми зважилися на другий крок і взяли ще трьох діточок, теж рідних між собою. Тепер ми називаємося дитячим будинком сімейного типу. Наша сім'я складається з 10 чоловік. Старший 16-річний син Євген - головний помічник у будинку, навіть на кухні, захоплюється футболом, бере участь у всіх спортивних заходах школи. 14-річний Владислав - дуже домашня дитина, любить пекти хліб, варити компот, мріє стати кухарем. 13-річна Анастасія - мамина права рука по господарству, допомагає молодшим з уроками, захоплюється танцями і співом. 12-річний Олександр, 8-річний Андрій та 9-річний Станіслав відвідують гурток бойового мистецтва і картингу, і вдома славні помічники, можуть посмажити картоплю, пекли самі печиво за рецептом з Інтернету. Анастасія захоплюється прикладним мистецтвом, малюванням. Софія з шести років вибрала собі надзвичайний музичний інструмент - бандуру, займається в музичній школі, бере участь в концертах і фестивалях. Ось така у нас чудова сім'я, якою ми пишаємося. У липні у нас велике свято - відразу шість іменинників, включаючи нашу бабусю, яку вони дуже люблять.

 

На сьогоднішній день ми ні краплі не шкодуємо про наш вчинок і сподіваємося, що нас ніхто за це не засуджує, надалі плануємо збільшити свою сім'ю... Ми вдячні тим людям, які допомагають дітям придбати сім'ю.

 

 

www.deti.dp.ua

 

Залиште свій коментар