Меня зовут Давиборан Наталья Леонтьевна, моего мужа - Олег Григорьевич. Мы проживаем в селе Цибульковка Царичанского района. Наша семья образовалась 11 января 2001 года. Мой первый муж умер. Я вышла замуж за Олега, имея от первого брака двоих детей: Рустама, 1987 года рождения, который сейчас женат, имеет дочь, проживает в Ровенской области, и Эльмиру, 1999 года рождения, проживает с нами.
У Олега от предыдущего брака детей не было. Мы очень любим детей, вскоре у нас родился сын Ричард. Позже в 2007 году родился Давид. Мы решили посвятить свою жизнь детям, смотрели разные программы по телевизору о брошенных детях, и очень хотелось им всем помочь.
В 2004 году, случайно, посещая доктора с Ричардом, нам сообщили, что в больнице уже два месяца находится брошенная девочка, мы с ней познакомились, её звали Илона, 1993 года рождения. Нам она сразу же понравилась, мы навещали её в больнице, у нас установились хорошие отношения, но вскоре её устроили в детский дом, в какой мы не знали. У нас «сердце кровью обливалось» при мысли, что она воспитывается в госучреждении. Нам пришлось постараться, чтобы найти её, оформить все необходимые документы. И только 15 августа 2007 года мы взяли её в семью под опеку. Сейчас Илона учится на третьем курсе педагогического колледжа в городе Днепропетровске на учителя начальных классов. У неё талант к рисованию, она сама научилась рисовать Петриковской росписью.
С нашей дочерью Эльмирой в один класс ходил мальчик Рома, 1999 года рождения, у которого маму приговорили к 3 годам лишения свободы. Так как родственникам он не был нужен, они над ним издевались, мы решили взять его в свою семью. 23 апреля 2009 года, одновременно с Ромой мы взяли под опеку ещё и десятилетнюю Карину, которая находилась в это время в приюте для детей «Надия».
7 апреля 2011 года наша семья пополнилась ещё на четверых родных детей, 9-летнего Сергея, 7-летнюю Наталью, 5-летнего Григория, и совсем маленького годовалого Александра.
Все дети между собой дружат. Они весёлые, жизнерадостные, старательные, друг другу помогают. Мы гордимся своими детьми.
Эльмира, Рома и Карина учатся в 7 классе. Дети очень активные, любят делать разные поделки.
Ричард учится в 5 классе. Любит математику, английский язык, играет на фортепиано.
Серёжа учится в 3 классе, получил медаль на олимпийских играх, занял второе место в соревнованиях по бегу.
Наташа в этом году пошла в 1 класс, в учёбе проявляет старание.
Гриша и Давид любят играть, учить стихи, разукрашивать.
Самый младшенький Саша уже выговаривает несколько слов. Он радует нас каждый день чем-то новым в своём развитии.
Мы воспитываем детей личным примером, они видят, что мы ведём трезвый образ жизни, не курим. Учим детей быть добрыми к окружающим. Воспитываясь в семье, дети учатся жить в коллективе, строить в будущем свои семьи.
Сейчас мы воспитываем 10 детей, но на этом останавливаться не собираемся. Хотим увеличить свой дом, достроить второй этаж, и по возможности, помочь ещё каким-то детям.
Мене звуть Давиборан Наталія Леонтіївна, мого чоловіка - Олег Григорович. Ми проживаємо в селі Цибульківка Царичанського району. Наша сім’я утворилася 11 січня 2001 року. Мій перший чоловік помер. Я вийшла заміж за Олега, маючи від першого шлюбу двох дітей: Рустама, 1987 року народження, який зараз одружений, має дочку, проживає в Рівненській області, та Ельміру, 1999 року народження, проживає з нами.
В Олега від попереднього шлюбу дітей не було. Ми дуже любимо дітей, в нас народився син Річард. Пізніше в 2007 році - Давид. Ми вирішили присвятити своє життя дітям, дивилися різні програми по телевізору про покинутих дітей, і дуже хотілося їм усім допомогти.
В 2004 році, випадково, відвідуючи лікаря з Річардом, нас повідомили, що в лікарні вже два місяці перебуває залишена батьками дівчинка, ми з нею познайомилися. Ілона 1993 року народження. Нам вона відразу ж сподобалася, ми відвідували її в лікарні, у нас установилися гарні відносини, але незабаром її влаштували в дитячий будинок, у який саме, ми не знали. «Серце кров'ю обливалося» при думці, що вона виховується в держустанові. Нам довелося докласти чималих зусиль, щоб знайти її, оформити всі необхідні документи. І тільки 15 серпня 2007 року ми забрали її в сім’ю під опіку. Зараз Ілона вчиться на третьому курсі педагогічного коледжу в місті Дніпропетровську на вчителя початкових класів. У неї талант до малювання, вона сама навчилася малювати Петриковской розписом.
З нашою дочкою Ельмірою в один клас ходив хлопчик Рома, 1999 року народження, у маму якого присудили до 3 років позбавлення волі. На жаль, родичам він не був потрібний, вони над ним знущалися, отже, ми вирішили взяти його у свою родину. 23 квітня 2009 року, одночасно з Ромою, ми взяли під опіку ще й десятилітню Каріну, яка перебувала в цей час у притулку для дітей «Надія».
7 квітня 2011 року наша сім’я поповнилася ще на четверо рідних дітей, 9-літнього Сергія, 7-літню Наталю, 5-літнього Григорія, і зовсім маленького однорічного Олександра.
Усі діти між собою дружать. Вони веселі, життєрадісні, старанні, один одному допомагають. Ми пишаємося своїми дітьми.
Ельміра, Рома та Каріна вчаться в 7 класі. Діти дуже активні, люблять робити різноманітні речі своїми руками.
Річард вчиться в 5 класі. Любить математику, англійську мову, відіграє на фортепіано.
Сергійко вчиться в 3 класі, одержав медаль на олімпійських іграх, посів друге місце в змаганнях з бігу.
Наташа цього року пішла в 1 клас, у навчанні проявляє старання.
Грицик і Давид люблять грати, вчити вірші, розмальовувати.
Наймолодший Сашко вже вимовляє кілька слів. Він радує нас щодня своїми маленькими досягненнями.
Ми виховуємо дітей на особистому прикладі, вони бачать, що ми ведемо тверезий спосіб життя, не куримо. Вчимо дітей бути добрими до навколишніх. Виховуючись у родині, діти вчаться як потрібно будувати в сім’ю.
Зараз ми виховуємо 10 дітей, але на цьому зупинятися не збираємося. Прагнемо збільшити свій будинок, добудувати другий поверх, і по можливості, допомогти ще деяким дітям.
Мене звуть Давиборан Наталія Леонтіївна, мого чоловіка - Олег Григорович. Ми проживаємо в селі Цибульківка Царичанського району. Наша сім’я утворилася 11 січня 2001 року. Мій перший чоловік помер. Я вийшла заміж за Олега, маючи від першого шлюбу двох дітей: Рустама, 1987 року народження, який зараз одружений, має дочку, проживає в Рівненській області, та Ельміру, 1999 року народження, проживає з нами.