Українська благодійність в полоні недовіри

img

Розумна благодійність 4 558

Українська благодійність в полоні недовіри

Согласно результатам опроса британской благотворительной организации Charities Aid Foundation в 2012 году деятельность благотворительных фондов поддерживали 21% украинцев, но только для 6% основным мотивом было доверие к фонду.

 

Недоверие – настоящая беда украинской благотворительности. Удивляться не приходится: люди потеряли веру в нее в лихие 90-е, когда множество «фондов» занимались отмывкой денег; не реабилитированы НГО и сейчас, когда то в одном, то в другом регионе появляется информация о фиктивных благотворительных организациях и «черных» волонтерах, собирающих деньги себе в карман. Вот такое печальное прошлое и сложное настоящее отбивает у украинцев желание заниматься волонтерством или другими видами благотворительности.

Перечитываю комментарии к статье о скандале с днепропетровским «фондом» «Колыбель жизни». Через одну встречаются реплики типа: «Не давайте деньги никому, кроме как родителям лично в руки!» или «Вся так называемая благотворительность очень давно в руках мошенников». Мне, как волонтеру организации, оказавшей помощь сотням деток, очень печально это читать. На фоне этих комментариев теряется сообщение мамы ребенка, фотографией которого воспользовалась злосчастная «Колыбель жизни»: «Данный фонд бросил огромное пятно на все волонтерство в Украине, и это очень плохо. Ведь без волонтерской помощи таким семьям, как наша, не обойтись».

Не обойтись потому, что фонд соберет деньги однозначно быстрее, чем мама больного ребенка. У фонда немало способов найти нужную сумму: копилки, установленные в магазинах, уличные акции, личные просьбы, обращенные к конкретным бизнесменам и спонсорам. У родителей обычно нет времени на всю эту деятельность, к тому же волонтеры сделают все профессиональнее.

Для жертвователей тоже есть веские причины перечислять деньги на благотворительность на счет благотворительной организации, а не нуждающихся. Фонд проверит за вас документы тех, кто просит о помощи, свяжется с лечащим врачом больного, исключив попытку обмана.

Благотворительный фонд распределит благотворительную помощь и средства между подопечными соответственно актуальности просьбы. То есть не допустит ситуации, когда Диме, к примеру, нужно ехать в реабилитационный центр завтра, а Пете через три месяца, но для Пети деньги собраны, а для Димы – увы, нет.

Если нужны медицинские препараты, аптека может сделать для фонда значительную скидку.

Благотворительные организации чаще всего передают деньги непосредственно больнице, реабилитационному центру и т.д., и это предупреждает родительское злоупотребление средствами (которое, пусть раз на миллион, но случается). Кроме того, фонд убережет родительский бюджет и кошельки жертвователей от сборов на сомнительное лечение нетрадиционной медициной.

Собственно, нужно только выбрать благотворительный фонд с хорошей репутацией, которому можно довериться.

Но большинство наших сограждан не интересуют эти нюансы и они продолжают "ставить крест недоверия" на всей благотворительности в Украине. С того момента, как они видят частный случай обмана в какой-то области, они становятся в позицию жесткой обороны по отношению ко всей этой сфере. И это не удивительно: обжегшись на молоке, дуешь на воду. Я глубоко сочувствую тем, кто так болезненно воспринимает мошенничество. Да, нас слишком много обманывали и обворовывали. Украинцам трудно представить, что кто-то может быть посредником между дающими и нуждающимися, не отсыпая ничего украдкой себе в карман.

И все же заявлять: «Везде воры, никому не верю!» - несправедливо. Если бы не украинские благотворительные организации, огромное количество наших детей не получили бы необходимого лечения.

К сожалению, из 15000 официально зарегистриванных благотворительных организаций реально работают около 2 тысяч и это, несомненно, бросает тень на украинскую благотворительность. Об этом в интервью журналу «Український тиждень» заявила директор Украинского форума благотворителей Анна Гулевская-Черныш. По количеству НКО (на бумаге) мы опережаем Европу. Во всем Евросоюзе – 110 тысяч благотворительных организаций, то есть одна организация приходится на 4.5 тысяч человек. В Украине – одна на 3 тысячи. Откуда же взялось такое количество фондов в стране, где так слабо развита благотворительность организаций? В последнее время в стране регистрируется около 2 тысяч НГО ежегодно, и этим мы обязаны многочисленным кандидатам: в депутаты, мэры и т.д., которые пытаются с помощью благотворительности завоевать голоса избирателей. Помню, несколько лет тому назад мою бабушку и других пенсионеров из их района одарили перед выборами сухим пайком: принесли на дом набор круп и консервов, килограмма по 3 каждому. Не знаю, какое влияние такие «подарки» оказывают на электорат, но благотворительностью это назвать трудно. Кстати, многие из этих организаций уклоняются от уплаты налогов.

Конечно, и эти «фонды на час» и случаи мошенничества в сфере благотворительности явно не увеличивают кредит доверия к НКО. Государство тоже не спешит поддерживать тех, кто занимается благотворительностью: в Украине благотворительная помощь до сих пор облагается налогами, а это нонсенс для большинства стран мира. По словам руководителя программы "Адресная помощь", реализуемой Фондом Р. Ахметова "Развитие Украины", Виктории Мыколаюк, только в 2012 г. в рамках программы было уплачено налогов на сумму 3.5 млн грн. Нетрудно набрать в поисковике, например, «трансплантация костного мозга стоимость» и выяснить, что за эти деньги можно было бы прооперировать в США или Израиле четверых больных лейкозом в тяжелой стадии. Пересадка костного мозга – одна из наиболее дорогостоящих операций, средства на нее собираются годами. Эти 3.5 миллиона бескорыстно отданы милосердными людьми как благотворительную помощь нуждающимся, которых теоретически должно поддерживать государство. Но государство лишило их этой помощи, вместо того, чтобы предоставить ее.

Неудивительно, что даже многие действующие благотворительные организация не стремятся к прозрачности, желая помочь как можно большему количеству людей.

Еще одна важная проблема, которая, к сожалению, касается не только самостоятельно работающих волонтеров, но и некоммерческих организаций, состоит в том, работа благотворительных организаций в нашей стране в основном направлена на удовлетворение базовых потребностей людей «здесь и сейчас». То есть собрать деньги на лечение больного за рубежом, а не добиться того, чтобы соответствующее оборудование и специалисты позволили проводить такие операции в Украине. Помочь продуктами и волонтерской помощью одинокому инвалиду, а не сделать так, чтобы денежное пособие по инвалидности, наконец, повысили, и каждому человеку с особыми потребностями выделили ответственного социального работника. Филантропия влияния, которая становится в мире все популярнее, предусматривает устранение причин проблемы, а не работу с последствиями.

Я вижу скептические усмешки людей, которые читают: «сделать так, чтобы повысили денежное пособие…» Очень хорошо представляю, потому что сама усмехаюсь так же. Мы прочно усвоили, что не хозяева в своей стране и повлиять на ситуацию в нашей стране с социальной сферой, медициной, образованием нам не под силу, нечего даже и пытаться. Нужно признать: да, украинцам несоразмерно труднее всерьез изменить что-то в Украине, чем американцам в Америке. И все же отсутствие связи между тем, каких законов мы хотим и какие имеем, обусловлено отчасти и нашим неверием в собственные возможности.

Филантропия влияния требует бОльших временных и материальных затрат, профессиональных знаний и пристального изучения темы. Но оно того стоит. Чтобы родители тяжелобольного ребенка знали: медики сделают для него все возможное, независимо от того, соберет ли фонд вовремя необходимую сумму. Чтобы не нужно было помогать детдомам – ведь все сироты растут в семьях. Наш благотворительный фонд «ПОМОГАЕМ» сейчас собирает деньги для того, чтобы приобрести специальный автобус (в рамках проекта адаптация инвалидов), в который люди на инвалидных колясках могут попасть без посторонней помощи. В Днепропетровске нет сейчас ни одного такого автобуса, общественный транспорт не приспособлен для людей с особыми потребностями, и их передвижение по городу ограниченно. А вот в США, например, власти отказались закупать какой-либо другой общественный транспорт, кроме низкополого. 

Конечно, ни в Америке, ни в Европе, благотворительность не ограничивается филантропией влияния. И в обществе всегда будет потребность в точечной помощи тем, кого государство по каким-то причинам не взяло под защиту. Но благотворительным фондам в Украине очень нужно научиться помогать, хотя бы частично, удочкой, а не рыбой. Некоторые организации уже осваивают этот подход, как фонд «Развитие Украины». Закупая современное оборудование в больницу, они следят потом за тем, чтобы оно не простаивало зря, а использовалось по назначению. Стремясь уменьшить заболеваемость туберкулезом в области, они пытаются изменить всю систему туберкулезных диспансеров, чтобы она работала на излечение больных, а не на собственную выживаемость. 

За «Развитием Украины» следуют и некоторые другие украинские благотворительные организации. «ПОМОГАЕМ», вслед за фондом Р. Ахметова и запорожским фондом «Счастливый ребенок» создало электронную базу данных детей-сирот «Медиапаспорт». Сейчас мы каждый месяц отправляем нескольких детей, больных ДЦП, на реабилитацию в другие области, но планируем построить реабилитационный центр и в нашем городе.

Самое большое наше желание – чтобы в Украине стало больше людей, которые искренне хотят оказывать помощь нуждающимся. Чтобы люди, прежде чем сказать волонтерам: «Не верю!» - проверяли, есть ли причины для недоверия. Ведь это просто, стоит только захотеть – мы покажем все документы, дадим телефоны подопечных, отчитаемся о каждой копейке. Только бы вы доверились. Для начала даже не нам, а собственному желанию помочь…

 

Ольга ЛЕВЧЕНКО

www.pomogaem.com.ua

Згідно з результатами опитування британської благодійної організації CharitiesAidFoundation в 2012 діяльність благодійних фондів підтримували 21% українців, але тільки для 6% основним мотивом була довіра до фонду.

Недовіра - справжня біда української благодійності. Дивуватися не доводиться: люди втратили віру в неї в лихі 90-ті, коли безліч «фондів» займалися відмиванням грошей, не реабілітовані НГО і зараз, коли то в одному, то в іншому регіоні з'являється інформація про фіктивні благодійні організації і «чорних» волонтерах, які збирають гроші собі в кишеню.

Перечитую коментарі до статті про скандал з дніпропетровським «фондом» «Колиска життя». Через одну зустрічаються репліки типу: «Не давайте гроші нікому, крім як батькам особисто в руки!» Або «Вся так звана благодійність дуже давно в руках шахраїв». Мені, як волонтеру організації, що допомогла сотням діток, дуже сумно це читати. На тлі цих коментарів втрачається повідомлення мами дитини, фотографією якого скористалася злощасна «Колиска життя»: «Даний фонд кинув величезну пляму на все волонтерство в Україні, і це дуже погано. Адже без волонтерської допомоги таким сім'ям, як наша, не обійтися».

Не обійтися тому, що фонд збере гроші однозначно швидше, ніж мама хворої дитини. У фонду чимало способів знайти потрібну суму: скарбнички, встановлені в магазинах, вуличні акції, особисті прохання, звернені до конкретних бізнесменів і спонсорам. У батьків зазвичай немає часу на всю цю діяльність, до того ж волонтери зроблять все професійніше.

Для жертводавців теж є вагомі причини перераховувати кошти на рахунок благодійної організації, а не нужденних. Фонд перевірить за вас документи тих, хто просить про допомогу, зв'яжеться з лікуючим лікарем хворого, виключивши спроби обману.

Благодійна оргпнізація розподілить кошти між підопічними відповідно до актуальності прохання. Тобто не допустить ситуації, коли Дмитрові, наприклад, потрібно їхати в реабілітаційний центр завтра, а Петрові через три місяці, але для Петі гроші зібрані, а для Діми - на жаль, немає.

Якщо потрібні медичні препарати, аптека може зробити для фонду значну знижку.

Благодійні організації найчастіше передають гроші безпосередньо лікарні, реабілітаційному центру і т.д., і це попереджає батьківське зловживання коштами (яке, нехай раз на мільйон, але трапляється). Крім того, фонд вбереже батьківський бюджет і гаманці жертводавців від зборів на сумнівне лікування нетрадиційною медициною.

Власне, потрібно тільки вибрати благодійний фонд з доброю репутацією, якій можна довіритися.

Але більшість наших співгромадян не цікавлять ці нюанси. З того моменту, як вони бачать окремий випадок обману в якійсь області, вони стають у позицію жорсткої оборони по відношенню до всієї цієї сфери. І це не дивно: обпікшись на молоці, дмеш на воду. Я глибоко співчуваю тим, хто так болісно сприймає шахрайство. Так, нас занадто багато обманювали і обкрадали. Українцям важко уявити, що хтось може бути посередником між тим, хто дає і нужденними, що вони не «відсипають» нічого крадькома собі в кишеню.

І все ж заявляти: «Скрізь злодії, нікому не вірю!» - несправедливо. Якби не українські благодійні організації, величезна кількість наших дітей не отримали б необхідного лікування.

На жаль, з 15 000 офіційно зареєстрованих благодійних організацій реально працюють близько 2 тисяч. Про це в інтерв'ю журналу «Український тиждень» заявила директор Українського форуму благодійників Анна Гулевська-Черниш. За кількістю НКО ми випереджаємо Європу. У всьому Євросоюзі - 110 тисяч благодійних організацій, тобто одна організація припадає на 4.5 тисяч осіб. В Україні - одна на 3 тисячі. Звідки ж взялася така кількість фондів у країні, де так слабо розвинена благодійність організацій? Останнім часом в країні реєструється близько 2 тисяч НКО щорічно, і цим ми зобов'язані численним кандидатам: у депутати, мери і т.д., які намагаються за допомогою благодійності завоювати голоси виборців. Пам'ятаю, кілька років тому мою бабусю та інших пенсіонерів з їх району обдарували перед виборами сухим пайком: принесли додому набір круп та консервів, кілограма по 3 кожному. Не знаю, який вплив такі «подарунки» роблять на електорат, але благодійністю це назвати важко. До речі, багато хто з цих організацій ухиляються від сплати податків.

Звичайно, і ці «фонди на годину» і випадки шахрайства в сфері благодійності явно не збільшують кредит довіри до НКО. Держава теж не поспішає їх підтримувати: в Україні благодійна діяльність досі обкладається податками, а це нонсенс для більшості країн світу. За словами керівника програми "Адресна допомога", яка реалізується Фондом Р. Ахметова "Розвиток України", Вікторії Миколаюк, тільки в 2012 р. в рамках програми було сплачено податків на суму 3.5 млн грн. Неважко набрати в пошуковику, наприклад, «трансплантація кісткового мозку вартість» і з'ясувати, що за ці гроші можна було б прооперувати в США чи Ізраїлі чотирьох хворих лейкозом у важкій стадії. Пересадка кісткового мозку - одна з найбільш дорогих операцій, кошти на неї збираються роками. Ці 3.5 мільйона безкорисливо віддані милосердними людьми на допомогу нужденним, яких теоретично повинна підтримувати держава. Але держава позбавила їх цієї допомоги, замість того, щоб надати її.

Не дивно, що навіть багато діючих благодійних організацій не прагнуть до прозорості, бажаючи допомогти якомога більшій кількості людей.

Ще одна важлива проблема, яка, на жаль, стосується не тільки самостійно працюючих волонтерів, а й некомерційних організацій, полягає в тому, що українська благодійність в основному спрямована на задоволення базових потреб людей «тут і зараз». Тобто зібрати гроші на лікування хворого за кордоном, а не домогтися того, щоб відповідне обладнання та фахівці дозволили проводити такі операції на Україні. Допомогти продуктами і волонтерською допомогою одинокому інваліду, а не зробити так, щоб грошова допомога по інвалідності, нарешті, була підвищена, і кожній людині з особливими потребами виділили відповідального соціального працівника. Філантропія впливу, яка стає у світі все популярнішою, передбачає усунення причин проблеми, а не роботу з наслідками.

Я бачу скептичні усмішки людей, які читають: «зробити так, щоб підвищили грошову допомогу...» Дуже добре уявляю, бо сама посміхаюся так само. Ми міцно засвоїли, що не хазяїва у своїй країні і вплинути на ситуацію в нашій країні з соціальною сферою, медициною, освітою нам не під силу, нічого навіть і намагатися. Потрібно визнати: так, українцям важче всерйоз змінити щось в Україні, ніж американцям в Америці. І все ж відсутність зв'язку між тим, яких законів ми хочемо і які маємо, зумовлено і нашим невір'ям у власні можливості.

Філантропія впливу вимагає більших тимчасових і матеріальних витрат, професійних знань і пильного вивчення теми. Але воно того варто. Щоб батьки тяжкохворої дитини знали: медики зроблять для нього все можливе, незалежно від того, чи збере фонд вчасно необхідну суму. Щоб не потрібно було допомагати дитбудинкам - адже всі сироти ростуть у сім'ях. Наш благодійний фонд «ПОМАГАЄМ» зараз збирає гроші для того, щоб придбати спеціальний автобус, в який люди на інвалідних візках можуть потрапити без сторонньої допомоги. У Дніпропетровську немає зараз жодного такого автобуса, громадський транспорт не пристосований для людей з особливими потребами, і їх пересування по місту обмежене. А от у США, наприклад, влада відмовилися закуповувати небудь інший громадський транспорт, крім низькопідлогового.

Звичайно, ні в Америці, ні в Європі, благодійність не обмежується філантропією впливу. І в суспільстві завжди буде потреба в точковій допомозі тим, кого держава з якихось причин не взяла під захист. Але благодійним фондам в Україні дуже потрібно навчитися допомагати, нарешті, вудкою, а не рибою. Деякі організації вже освоюють, цей підхід, як фонд «Розвиток України». Закуповуючи сучасне обладнання в лікарню вони слідкують згодом за тим, щоб воно не простоювало даремно, а використовувалося за призначенням. Прагнучи зменшити захворюваність на туберкульоз в області, вони намагаються змінити всю систему туберкульозних диспансерів, щоб вона працювала на лікування хворих, а не на власну виживаність.

За «Розвитком України» слідують і деякі інші українські благодійні організації. «ПОМАГАЄМ», слідом за фондом Р.Ахметова і запорізьким фондом «Щаслива дитина» створило електронну базу даних дітей-сиріт «Медіапаспорт».Зараз ми кожного місяця відправляємо кількох дітей, хворих на ДЦП, на реабілітацію в інші області, але плануємо побудувати реабілітаційний центр і в нашому місті.

Найбільше наше бажання - щоб люди, перш ніж сказати волонтерам: «Не вірю!» - перевіряли, чи є причини для недовіри. Адже це просто, варто тільки захотіти - ми покажемо всі документи, дамо телефони підопічних, відзвітуємо про кожну копійку. Тільки б ви довірилися. Для початку навіть не нам, а власним бажанням допомогти...

 

Ольга ЛЕВЧЕНКО

www.pomogaem.com.ua

Залиште свій коментар