Прийомна сім'я Лискіних: «Ось таке воно, наше щастя!»
Мене звуть Лискіна Світлана Олексіївна, мого чоловіка - Лискін Андрій Віталійович. Живемо ми в місті Новомосковськ Дніпропетровської області.
Кілька місяців тому ми взяли на виховання у свою сім'ю трьох діток. Хотіли цього давно, з тих пір як стали чоловіком і дружиною.
Я сама з багатодітної сім'ї, нас у матері було семеро. Але наше дитинство склалося не зовсім добре. Мої батьки не дбали про нас, через це я виховувалася в дитячому будинку сімейного типу Лискіних Ніни Іванівни та Віталія Олексійовича. Тому я добре розумію, що означають мама і тато для дитини. Мій чоловік Андрій, син Ніни Іванівни та Віталія Олексійовича, ріс у родині, яка вже 23 роки виховує прийомних дітей. Йому з дитинства відомі всі труднощі і радості цієї справи. Ми завжди бачили, як наша мама серед повсякденних турбот знаходила час, щоб кожного обійняти, приголубити, поцілувати, сказати, що любить.
Спостерігаючи за всім цим, ми з чоловіком зміцнювалися в думці, що теж так зможемо. Як нам хотілося ще хоч якусь дитину врятувати від недоброї долі!
У кожного щастя своє. Для нас справжнє щастя почалося тоді, коли ми побачили їх... трьох діток з сумними очима, таких різних, несхожих один на одного, але рідних по крові. З першої хвилини знайомства в Нікопольському дитячому будинку я відчула, що вони мої діти, нібито я їх народила, ми з чоловіком прикипіли до них всім серцем.
Кілька поїздок в дитячий будинок, оформлення документів, і ось - ми вже прийомна сім'я. Наші малюки, Оленка, Світланка і Артемчик, - це просто чудо. І ми з кожним днем все більше розуміємо: це наше життя, наш шлях.
Зараз потроху адаптується семирічна Оленка, на її обличчі все частіше з'являється посмішка, вона перестала замикатися в собі, почала ділитися зі мною своїми секретами. Оленочка у нас маленька, худенька, нагодувати її - ціла проблема, але ми вже знайшли вихід, намагаємося підбирати їжу, яка їй подобається.
П'ятирічний Артемко - справжній маленький чоловк, дуже любить компанію тата і прогулянки з ним, обожнює, коли тато дарує йому машинки. Єдина проблема - Артемко дуже боїться води, але думаю, з часом ми своєю турботою і любов'ю переможемо цей страх.
Чотирирічна Світланка - непосидюща цокотуха, яка завжди знайде тему для розмови. Вона не пам'ятає свою матір, тому новина про те, що у неї тепер є мама, заповнила її всю. Світланка весь час мене обіймає, цілує, говорить, що любить, намагається якомога більше бути поруч.
Ось таке воно, наше щастя. Але щастя ніколи не буває багато, тому ми вирішили розділити його ще з кимось. У нас недостатньо житлової площі, і ми вирішили прилаштувати до свого будинку ще чотири кімнати. Як тільки закінчимо будівництво, в нашу сім'ю увійдуть нові дітки.