Проблема детского сиротства с каждым днем становится все более актуальной и более болезненной темой для нашего общества. Особенно теперь, во время глобального финансового, энергетического и социально-политического кризиса. Очевидным фактом является то, что 33 % (около 33 тыс.) детей-сирот и детей, лишенных родительской опеки, воспитывается в интернатах. Дети в них, как правило, существенно отличаются от тех, которые воспитываются в семьях, тем, что они недополучают родительского тепла, любви, ласки и доброты. Ведь все это очень необходимо для гармоничного роста всесторонне развитой, духовной и морально стойкой личности.
Право ребенка на семью закреплено на законодательном уровне и прежде всего – в Конвенции ООН о правах ребенка, Конституции Украины, Семейном кодексе Украины и т. п. Только воспитание в семье отвечает наилучшим интересам ребенка.
В случае, если ребенок остался сиротой или лишен родительской опеки, он имеет право в соответствии с законодательством быть в первую очередь усыновленным или устроенным под опеку, в приемную семью или детский дом семейного типа. Именно эти формы устройства ребенка являются семейными, то есть дают возможность ребенку воспитываться и расти в семье. В интернатные заведения (дом ребенка, детский дом, школа-интернат, и тому подобное) ребенок может быть устроен только в случае, если были исчерпаны все возможности для его определения в семью. Очень важно учитывать, что согласно требованию украинского законодательства, такое устройство не лишает служебных лиц от поиска семьи для ребенка.
За последнее время значительно выросло количество детей, которые остались без родительской опеки. Подавляющее большинство этих детей определено в заведения интернатного типа. Воспитанники детских домов отличаются от детей, которые воспитываются в семьях, состоянием здоровья, развитием интеллекта и личности в целом.
Ребенок в государственных учреждениях получает комплекс образовательных, медицинских, социальных услуг, но наблюдаются значительные отклонения в процессе его социализации, которые проявляются в отсутствии навыков самостоятельной жизни, неумении самостоятельно строить отношения в семье и коллективе.
Невзирая на общее название «семейные формы», которое в сущности означает пребывание ребенка на воспитании в семье, каждая из отмеченных форм отличается одна от другой как по организационным, так и по правовым, признакам.
Безусловно, наилучшим из всех возможных на сегодня форм семейного устройства является усыновление ребенка, то есть принятие его в семью на правах родного. Только эта форма из всех существующих предполагает в последствии лишение ребенка статуса сироты или лишенного родительской опеки. Усыновление порождает между родителями (усыновителями) и ребенком взаимные права и обязанности, которые предусмотрены Семейным кодексом Украины для родителей и их биологических детей.
Ребенок может быть усыновлен из любой формы устройства: опеки, приемной семьи, детского дома семейного типа, интернатного заведения, если он находится на учете как ребенок, который подлежит усыновлению.
Таким образом, детям, которые не имеют возможности воспитываться в биологической семье, государство законодательно гарантирует право на семейное воспитание путем развития семейных форм воспитания. Развитие именно этих форм определено жизненно необходимым условием воспитания детей-сирот и детей, лишенных родительской опеки.
Семейные формы устройства обеспечивают социальную защиту, защиту имущественных и жилищных прав ребенка, досмотр, воспитание, коррекцию и компенсацию развития, решения медицинских проблем, преодоление психологических проблем, удовлетворения ежедневных потребностей ребенка, который остался без заботы родителей.
Порядок передачи детей на воспитание и пребывание в детских домах семейного типа и приемных семьях, материальное обеспечение их функционирования, соответственно определяется и регулируется положением о детском доме семейного типа, утвержденным постановлением Кабинета Министров Украины от 22.04.2002 г. № 564 (с изменениями и дополнениями), и положением о приемной семье, утвержденным постановлением Кабинета Министров Украины от 22.04.2002 г. № 565 (с изменениями и дополнениями).
Во время пребывания ребенка в приемной семье, детском доме семейного типа государство не только финансирует, но и контролирует содержание и воспитание ребенка, оказывает помощь в его развитии, социализации, организует социальное сопровождение семьи и ребенка.
Проблема дитячого сирітства з кожним днем стає все більш актуальною і болючішою темою для нашого суспільства. Особливо тепер, під час глобальної фінансової, енергетичної і соціально-політичної кризи. Очевидним фактом є те, що 33 % (близько 33 тис.) дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, виховується в інтернатних закладах. Діти в них, як правило, істотно відрізняються від тих, які виховуються в сім’ях, тим, що вони недоотримують батьківського тепла, любові, ласки та доброти. Адже все це конче необхідно для гармонійного зростання всебічно розвинутої, духовної та морально стійкої особистості.
Право дитини на сім’ю закріплено на законодавчому рівні і перш за все – в Конвенції ООН про права дитини, Конституції України, Сімейному кодексі України тощо. Тільки виховання в сім’ї відповідає найкращим інтересам дитини.
У разі, якщо дитина залишилась сиротою або позбавлена батьківського піклування, вона має право відповідно до законодавства бути насамперед усиновлена або влаштована під опіку, піклування, у прийомну сім’ю або дитячий будинок сімейного типу. Саме ці форми влаштування дитини є сімейними, тобто дають змогу дитині виховуватись і зростати в сім’ї. До інтернатного закладу (будинок дитини, дитячий будинок, школа-інтернат тощо) дитина може бути влаштована тільки у разі, якщо було вичерпано всі можливості для її влаштування в сім’ю. Дуже важливо враховувати, що згідно з вимогою українського законодавства, таке влаштування не позбавляє службових осіб від пошуку сім’ї для дитини.
За останній час значно зросла кількість дітей, які залишились без батьківського піклування. Переважна більшість цих дітей влаштовані в інтернатні заклади. Вихованці дитячих будинків відрізняються від дітей, які виховуються в сім’ях, станом здоров’я, розвитком інтелекту й особистості в цілому.
Дитина в державних закладах отримує комплекс освітніх, медичних, соціальних послуг, але спостерігаються значні відхилення у процесі її соціалізації, які проявляються у відсутності навичок самостійного життя, невмінні самостійно будувати стосунки у сім’ї та відкритому колективі.
Попри спільну назву «сімейні форми», яка по суті означає перебування дитини на вихованні в сім’ї, кожна із зазначених форм відрізняється одна від одної як за організаційними, так і за правовими ознаками.
Безумовно, найкращою із всіх можливих на сьогодні форм сімейного влаштування є усиновлення дитини, тобто прийняття її у сім’ю на правах рідної. Тільки ця форма влаштування з усіх існуючих має наслідком втрату дитиною статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Усиновлення породжує між батьками (усиновлювачами) та дитиною взаємні права й обов’язки, які передбачені Сімейним кодексом України для батьків та їхніх біологічних дітей.
Дитина може бути усиновлена з будь-якої форми влаштування: опіки, прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, інтернатного закладу, якщо вона перебуває на обліку як дитина, котра підлягає усиновленню.
Таким чином, дітям, які не мають можливості виховуватися в біологічній родині, держава законодавчо гарантує право на сімейне виховання шляхом розвитку сімейних форм виховання. Розвиток саме цих форм визначено життєво необхідною умовою виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Сімейні форми влаштування забезпечують соціальний захист, захист майнових та житлових прав дитини, догляд, виховання, корекцію та компенсацію розвитку, вирішення медичних проблем, подолання психологічних травм, задоволення щоденних потреб дитини, яка залишилася без піклування батьків.
Порядок передачі дітей на виховання та спільне проживання в дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї, матеріальне забезпечення їх функціонування, відповідно визначається та регулюється положенням про дитячий будинок сімейного типу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2002 р. № 564 (зі змінами та доповненнями), та положенням про прийомну сім’ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2002 р. № 565 (зі змінами та доповненнями).
Під час перебування дитини у прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу держава не тільки фінансує, а й контролює утримання і виховання дитини, надає допомогу у її розвитку, соціалізації, організовує соціальний супровід сім’ї та дитини.
Проблема дитячого сирітства з кожним днем стає все більш актуальною і болючішою темою для нашого суспільства. Особливо тепер, під час глобальної фінансової, енергетичної і соціально-політичної кризи. Очевидним фактом є те, що 33 % (близько 33 тис.) дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, виховується в інтернатних закладах. Діти в них, як правило, істотно відрізняються від тих, які виховуються в сім’ях, тим, що вони недоотримують батьківського тепла, любові, ласки та доброти. Адже все це конче необхідно для гармонійного зростання всебічно розвинутої, духовної та морально стійкої особистості.