Неіснуючі діти
Найчастіше про крихіток дізнаються завдяки мамам, які лежать у лікарні зі своїми дітьми і з болем у серці заглядають у палати кинутих малюків. Так, наприклад, ми дізналися про маленьких «постояльців» дитячої міської клінічної лікарні № 1. «Відмовники» - страшне слово. Адже дитина - не річ. Як можна від неї відмовитися? Заглянемо в лікарняну палату. Праворуч - дітки без документів та опікунів, нічийні. Зліва - дівчинка, яку ось-ось заберуть далекі родичі. Вона і тримається інакше, і погляд у неї інший, упевнений. А нічиї - її сусіди навпроти - стоять у ліжечках, самі себе заколисують і вдивляються тобі в очі. Зі списку дітей, які живуть в сім'ї, вони випали, до списку сиріт, що перебувають під опікою у держави, ще не потрапили.
Відмовникам не знайшлося місця в серцях тих, кого вони з гордістю назвали б мамами. Не знаходиться їм місця і в будинках маляти - доки всі документи не оформлено, вони живуть у лікарнях, та інформація про них, яка могла б зацікавити усиновителів, до центрів усиновлення не надходить.
Лікарня - свого роду перевалочний пункт між пологовим будинком або вулицею та будинком маляти. Тут дітей обстежують і відправляють далі. Лікарі вважають, що двох тижнів цілком достатньо для проведення всебічного медичного обстеження і здачі необхідних аналізів. Іншими словами, для присвоєння маленькому пацієнтові статусу дитини з ВІЛ, ураженнями ЦНС або зовсім здорового малюка (але ж серед відмовників таких більше половини!) зовсім не обов'язково жити у лікарні. Стільки ж - двох тижнів - повинно вистачати для оформлення документів. На практиці діти проводять у лікарняних стінах не один місяць.
Стаття 209 Сімейного кодексу України «усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку чи підкинули, або яка булу знайдено» говорить:
1. Дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку.
2. Дитина, яку було підкинуто чи знайдено, може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу її знайдення.
Навряд чи державні мужі, приймаючи цей закон, розраховували, що до кожної підкинутої дитини буде додаватися повний набір документів в охайному конверті. А значить, стаття 209 діє для всіх діток. І якщо з документами, щось не в порядку, вони повинні бути оформлені за два місяці, але ніяк не за шість чи вісім.
Ось ще один витяг з Сімейного кодексу:
Стаття 248. Права дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, яка проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі, прийомній сім'ї.
1. Дитина-сирота і дитина, позбавлена батьківського піклування, яка проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі, прийомній сім'ї, має право:
1) на всебічний розвиток, виховання, освіту, повагу до її людської гідності.
Сумна ситуація з відмовниками - пряме порушення законодавства України. І виною тому - байдужість до цих маленьких діток, які самі то не винні, що народилися на білий світ нікому не потрібними. Однаково байдужі до них органи опіки та міліції, ЗМІ та громадськість. Чому наша така прозахідна країна всіма силами лізе у світове співтовариство, і так і сяк догоджаючи «європейським хазяїнам» і при цьому, зовсім не дбає про дотримання Конвенції ООН про права дитини (у випадку з відмовниками порушується цілий ряд статей: 21, 23, 25, 26, 27, 28, 31)?
Звичайно, і завідуючі, і лікарі, і медсестри люблять своїх маленьких «в'язнів», пританцьовуючих в залізних ліжечках або сплячих у кюветах. Але що таке праця медсестри в інфекційному відділенні? Це нелегка праця, яка майже не залишає часу на ігри з малятами - встигнути б всіх нагодувати-переодягти-помити. А персоналу, який би займався саме вихованням діток, їх розвитком, доглядом за ними, в штаті лікарні не передбачено: тут повинні лікувати, а не ростити. Що вже казати про масажиста, логопеда, психолога, які допомогли б крихіткам впоратися з жахами самотності і почати життя заново!
Складно повірити, що дитячий будинок може виявитися для когось бажаним і кращим місцем. Але для лікарняних діток, від яких відмовилися батьки, саме так. Для порівняння: у лікарні на крихітку з бюджету виділяється 5 гривень на день, тобто така сама сума, як і на лікування діток з мамами: на їжу, ліки та лікарняне ліжко. А в Будинку маляти на одну дитину йде вже 24 - 27 гривень. Плюс виховательки, ігри з однолітками в ігрових кімнатах (а не в стінах палати), прогулянки на свіжому повітрі (у лікарні добре, якщо влітку кілька раз винесуть на вулицю) ... І саме в дитбудинку дитина має шанс бути усиновленою і знайти люблячих батьків. У лікарні у неї такого шансу немає.
Деякі «лікарняні» діти навіть сиротами не є - мами і тата не поспішають писати відмову і з'являтися в судах на слуханнях про позбавлення батьківських прав. Тоді як органами опіки такі суди проводять раз на два місяці, і мати позбавляється батьківських прав у разі неявки на три засідання. Виходить, дитина може чекати статусу сироти в лікарняній палаті цілих півроку.
Лікарі, яких звела доля з кинутими дітьми, переживають: так не повинно бути! Нехай у лікарні дитина проходить обстеження, а далі чекає повного оформлення документів в будинку маляти. Маючи багаторічний досвід роботи з відмовниками, лікарі вже не сподіваються, що в цей рік, з пафосом названий Роком усиновлення, щось зміниться на краще. Змінюються політики та PR-програми, а маленькі жителі лікарень залишаються. У кожного з них своя історія, початок якої вже, на жаль, не змінити.
Важливо допомогти цим малюкам - від самих крихітних до «дорослих» триліток - якось жити далі, забезпечити хоча б фізичні потреби, не кажучи вже про душі, які так чекають, так сподіваються на любов і турботу.
Найбільш бажані подарунки у відділенні - це підгузки і м'ясне харчування, міцні, що піддаються обробці іграшки, незношені стільчики для годування. Звичайно, весь медперсонал мріє про спонсора, який допомагав би діткам на постійній основі. А поки він не знайшовся - вся надія на нас з вами.
Якщо ви хочете допомогти малюкам, приєднуйтесь до ініціативної групи учасниць форуму www.webmama.dp.ua. Матусі, що зустрілися на форумі дитячого сайту, не змогли пройти повз проблем чужих діток і стали допомагати будинкам маляти, хто чим може, а нещодавно - і діткам, від яких відмовилися, що проживають у лікарнях.
Навіть найменша допомога буде прийнята у відділенні з радістю, і відмовники отримають можливість жити хоч трішечки краще. Але ще більшим подарунком став би для дітей юрист, який зміг би допомогти загубившимся в лікарні дітям, зрушити оформлення їх документів з мертвої крапки, постояти за них горою і відстояти їхнє право - жити в гідних умовах і мати можливість бути усиновленими. Поки це мрії. Але мріяти властиво всім, незалежно від наявності або відсутності свідоцтва про народження.