Батьківський клуб у Апостолово

Недалеко от Днепропетровска находится небольшой
городок Апостолово. Ехали мы туда почти три часа. И, конечно же, не зря. Встречали нас тепло и приветливо, как социальная служба, на чьей территории
проходила встреча, так и приемные родители, ради которых мы приехали. И, как
мне показалось, взаимоотношения у тех и
других складываются достаточно успешно.
Мы приехали на выездной родительский
клуб. На встрече было около 20 человек.
Первые вопросы, которые нам задали, пока все собирались: «А это
надолго?», «А можно я уйду через часик, а то мне нужно на работу» (как это
напоминало детей в школе!).
Конечно, мы никого не держали. И такие
вопросы были для нас не удивительными. Приемные родители привыкли собираться на подобные
мероприятия, где их «учили жить», ругали за несоответствие и невыполнение.
Поэтому в ожидании похожего сценария,
стремились как можно быстрее завершить все эти неприятные моменты.
В зале мелькали уже знакомые лица, но
были и те, с кем мы встретились впервые.
Просто удивительно, что мы так много проводим всяких мероприятий, тренингов,
групповых встреч, а еще так много семей, с которыми мы мало знакомы.
Я объяснила приемным семьям, что наша
задача – помогать, а не учить, ругать или оценивать. Наша задача – объединять приемных родителей
для того, чтобы они могли постоять за себя, за свои права, а главное за права
детей, о которых они взяли на себя заботу. А кто же еще может за них
заступиться?
Наша команда (психолог, социальный
работник) выезжаем в такие дальние края с целью помочь разобраться в каких-то
ситуациях, показать новый ракурс на проблему, поделиться опытом. И, как
показывает время, – эффективно.
Тема нашей встречи, которую начала
психолог Марианна Лапина, конечно же, были приемные дети. Травмы, с которыми
они приходят, и поведение, которое они демонстрируют из-за пережитого в
прошлом. Мы останавливались подробно на чувствах детей, вызывающих это
поведение. Страх тревога и чувство небезопасности этого мира - постоянные спутники воровства, лжи,
трудностей в школе.
Вся эта информация для кого-то была
новостью, многие просто об этом не задумывались. И поэтому сталкивались со
своей беспомощностью. Мы обсуждали
зависимость состояния ребенка от его поведения. И как на это повлиять,
чтобы изменить ситуацию к лучшему. Ведь
цель семьи не переделать или поломать дитя, а адаптировать, социализировать,
помочь почувствовать свою значимость и нужность кому-то в этом не простом мире.
Мы обсуждали и такие вопросы, которые
встают на всех наших встречах, и для нашего социального работника Оксаны Кулик
они стали привычными – как взаимодействовать с чиновниками, которые не помогают,
а наоборот. Что делать, если детей из государственных учреждений, или неблагополучных
семей не передают в семьи, если они из другого района. Родители жаловались и
спрашивали совета, что им делать, если в
детском доме, ребят настраивают против
семейного устройства. Столько разочарований и страданий стоит за каждым таким
случаем. Когда семья знакомится, начинает взаимодействовать с ребенком,
приезжает не раз и не два, начинает возникать симпатия, привязанность. Но в
следующий приезд, вдруг ребенок
отказывается от семьи, говорит, что даже не хочет видеть приемных родителей. А
мы уже не раз встречались с тем, что детям работники детского учреждения
рассказывают заведомую ложь, для того, чтобы ребенок остался в детском доме или
интернате. Жаль, что такие люди не беспокоятся о том, что ребенку лучше в
семье, нежели в учреждении, даже в самом замечательном.
Мы пытались ответить на много вопросов,
выслушать родителей, которые, кстати, расслабившись, почувствовав внимание к
себе, очень энергично делились своими проблемами, переживаниями и достижениями.
Так мы не заметили, как пошел третий
час нашей встречи. А многие же собирались быстренько ускользнуть. Но, как
оказалось, что важнее и полезней
присутствие на родительском клубе. А не наоборот.
В заключении мы пригласили всех на
тренинги, которые организовывает «Сияние радуги» при поддержке фонда «Развитие
Украины» Рината Ахметова. Напомнили о том, что можно зарегистрироваться и
попасть осенью в г. Ялту, для участия в супервизионных встречах. Рассказали о
группах взаимоподдержки и других наших мероприятиях.
Даже по окончанию трехчасового общения
многие не торопились уйти. Задавали вопросы индивидуально Марианне и Оксане,
делились своим опытом, договаривались о других возможностях общения со
специалистами.
Надеюсь, что наши апостоловские друзья,
не смотря на расстояние, смогут быть активнее, и хотя бы иногда приезжать к
нам. Все-таки не так уж и далеко, всего три часа!
Марианна Лапина,
семейный психолог
www.pomogaem.com.ua

Недалеко від Дніпропетровська знаходиться невелике містечко
Апостолово. Їхали ми туди майже три години. І, звичайно ж, не дарма. Зустрічали
нас тепло і привітно, як соціальна служба, на чиїй території відбувалася
зустріч, так і прийомні батьки, заради яких ми приїхали. І, як мені здалося,
взаємини у тих і інших складаються досить успішно.
Ми приїхали на виїзний батьківський клуб. На зустрічі було
близько 20 осіб. Перші питання, які нам задали, поки всі збиралис : «А це
надовго?», «А можна я піду через годинку, а то мені потрібно на роботу» (як це
нагадувало дітей у школі!) .
Звичайно, ми нікого не тримали. І такі питання були для нас
не дивовижними. Прийомні батьки звикли збиратися на подібні заходи, де їх «вчили
жити», лаяли за невідповідність і невиконання. Тому в очікуванні схожого
сценарію, прагнули якомога швидше завершити всі ці неприємні моменти.
У залі миготіли вже знайомі обличчя, але були й ті, з ким ми
зустрілися вперше. Просто дивно, що ми так багато проводимо всяких заходів,
тренінгів, групових зустрічей, а ще так багато сімей, з якими ми мало знайомі.
Я пояснила прийомним сім'ям, що наше завдання - допомагати,
а не вчити, лаяти або оцінювати. Наше завдання - об'єднувати прийомних батьків
для того, щоб вони могли постояти за себе, за свої права, а головне за права
дітей, про яких вони взяли на себе турботу. А хто ж ще може за них заступитися?
Наша команда (психолог та соціальний працівник) виїжджаємо на
далекі відстані з метою допомогти розібратися в якихось ситуаціях, показати
новий ракурс на проблему, поділитися досвідом. І, як показує час, - ефективно.
Тема нашої зустрічі, яку розпочала психолог Маріанна Лапіна,
звичайно ж, були прийомні діти. Травми, з якими приходять, і поведінку, яку демонструють
через пережите в минулому. Ми зупинялися детально на почуттях дітей, що викликає ця поведінка. Страх тривога і відчуття
небезпеки цього світу - постійні супутники злодійства, брехні, труднощів у
школі.
Вся ця інформація для когось була новиною, багато хто просто
про це не замислювалися. І тому стикалися зі своєю безпорадністю. Ми
обговорювали залежність стану дитини від її поведінки. І як на це вплинути, щоб
змінити ситуацію на краще. Адже мета сім'ї не переробити або поламати дитя, а
адаптувати, соціалізувати, допомогти відчути свою значимість і потрібність
комусь у цьому непростому світі.
Ми обговорювали і такі питання, які постають на всіх наших
зустрічах, і для нашого соціального працівника Оксани Кулик вони стали звичними
- як взаємодіяти з чиновниками, які не допомагають, а навпаки. Що робити, якщо
дітей з державних установ, або неблагополучних сімей не передають в сім'ї, якщо
вони з іншого району. Батьки скаржилися і просили поради, що їм робити, якщо в дитячому будинку, дітей налаштовують проти сімейного
влаштування. Стільки розчарувань і страждань стоїть за кожним таким випадком.
Коли сім'я знайомиться, починає взаємодіяти з дитиною, приїжджає не раз і не
два, починає виникати симпатія, прихильність. Але в наступний приїзд, раптом
дитина відмовляється від сім'ї, каже, що навіть не хоче бачити прийомних
батьків. А ми вже не раз зустрічалися з тим, що дітям працівники дитячого
закладу розповідають явну брехню, для того, щоб дитина залишилася в дитячому
будинку або інтернаті. Шкода, що такі люди не турбуються про те, що дитині
краще в сім'ї, ніж в установі, навіть у самій чудовій.
Ми намагалися відповісти на багато питань, вислухати батьків,
які, до речі, розслабившись, відчувши увагу до себе, дуже енергійно ділилися
своїми проблемами, переживаннями і досягненнями.
Так ми не помітили, як промайнула третя година нашої зустрічі. А дехто збирався швиденько вислизнути. Але, як
виявилося, що важливіше і корисніше присутність на батьківському клубі. А не
навпаки.
В кінці ми запросили всіх на тренінги, які організовує «Сяйво
веселки» за підтримки фонду «Розвиток України» Ріната Ахметова. Нагадали про те,
що можна зареєструватися і потрапити восени до м. Ялти, для участі в супервізійних
зустрічах. Розповіли про групи взаємопідтримки та інших наших заходах.
Навіть по закінченню тригодинного спілкування багато хто не
поспішали піти. Ставили питання індивідуально Маріанні та Оксані, ділилися
своїм досвідом, домовлялися про інші можливості спілкування з фахівцями.
Сподіваюся, що наші апостолівські друзі, не дивлячись на відстань, зможуть бути активнішими, і хоча б інколи приїжджати до нас.
Все-таки не так вже й далеко, всього три години!
Маріанна Лапіна,
сімейний психолог
www.pomogaem.com.ua