Cім'я Кириленко: «Жити заради дітей!»
Мене звуть Кириленко Галина Анатоліївна, мого чоловіка – Кириленко Сергій Володимирович. Ми мешкаємо в місті Апостолове Дніпропетровської області.
Ми з чоловіком завжди мріяли про велику дружню сім’ю, але кровних дітей у нас тільки двоє: донька та син. Стати прийомними батьками запропонував мені мій чоловік Сергій. Коли через двадцятирічну розлуку з моєю двоюрідною сестрою, ми знайшли одна одну, то дізналися, що вона взяла на виховання ще п'ятеро прийомних дітей, маючи своїх четверо діточок. Ми з чоловіком були дуже раді, дізнавшись від сестри, що наша мрія може здійснитися. Так у нас з’явилася можливість дати любов, увагу, тепло наших сердець тим дітям, які залишились без батьківського піклування, турбуватися про них, зробити все, щоб їхні дитячі душі не страждали.
В 2010 році ми стали прийомними батьками для трьох діточок, які знаходились у Апостолівському дитячому притулку «Барвінок». Наша сім'я збільшилась на двох хлопчиків, Віталика та Сергійка, та дівчинку Настю. А вже через півроку на сімейній нараді ми прийняли рішення про створення дитячого будинку сімейного типу. Так через декілька місяців у нас з’явилося ще двоє синочків Андрійко та Даня. Все це ми затіяли тому, що в наших з чоловіком серцях живе небайдужість до горя і потреби оточуючих, вміння переживати чужий біль і проявляти співчуття, готовність взяти на себе відповідальність за долю дітей, від яких відмовилися рідні батьки. Як кажуть, «рідними не тільки народжуються, рідними стають».
Сім’я, родинні стосунки мають велике значення у вихованні дітей.
Зараз в нашій сім’ї виховується шестеро дітей, вони всі дуже різні, але всіх нас об’єднує загальне почуття любові, тепла, затишку – все те, що називається одним важливим словом «РОДИНА».
Ми сімейно прийняли рішення, що я працюватиму, а тато буде вдома дбати про господарство та дітей. Діти та чоловік люблять зустрічати мене з роботи, наперебій розповідати, чим займалися протягом дня, школярі несуть подивитися свої щоденники, люблять, коли їх хвалю за гарні оцінки. Усі діти із задоволенням допомагають на кухні: ліпити вареники, пельмені, пиріжки, чистити овочі. У кожного, навіть, є свої обов’язки чергових по кухні. Люблять з натхненням готуватися до сімейних свят. А хлопчики ще й допомагають татові добудовувати житло.
Андрійко та Даня зізналися нам, що вперше в житті святкували Новий рік з ялинкою та подарунками, хоча їм на той час було три та шість років. А Настуся вперше відсвяткувала свій День народження саме у нас, хоча й виповнилося їй десять років.
За той невеликий час, який ми живемо разом з прийомними дітьми, у нас виникло почуття гордості за справу, якою ми займаємось.
Ми з чоловіком із задоволенням можемо відповісти на питання «Заради чого Ви живете?» - «Заради дітей та близьких».
На цьому зупинятися ми не збираємося та з нетерпінням чекаємо ще на поповнення нашої дружньої родини.