Мы не представляем свою жизнь без детей. ДОБО Сияние радуги

Ми не уявляємо своє життя без дітей

Позвольте представиться. Я - Шкуропат Татьяна Валерьевна, мой муж - Шкуропат Дмитрий Викторович. Наша семья проживает в г. Апостолово Днепропетровской области. Мне 27 лет, мужу - 29. Приемными родителями мы стали недавно, хотя шли к этому очень долго. Нам с мужем очень хотелось большую счастливую семью.

Мой муж по образованию юрист, бывший сотрудник органов внутренних дел. Ему часто приходилось работать с родителями, которые не выполняли своих обязанностей. Много историй было рассказано по вечерам, слезы наворачивались на глаза от услышанного. И не верилось, что кровные родители могут так поступать со своими детьми.

Я мечтала стать юристом, очень хотелось помогать людям, особенно детям. Оказалось, что есть профессия социального педагога, более близкая мне по духу, которой впоследствии я и овладела. Начала свою деятельность в Детском доме смешанного типа г. Фастов (Киевская обл.), где я до замужества жила. Защищала интересы детей, дарила им тепло и радость. И по сегодняшний день с нежностью вспоминаю своих маленьких воспитанников.

Работая в детском доме понимала, что этим детям очень нужна семья, ведь сколько бы не проводить времени с ними, учить, защищать, они все хотят иметь семью.

Впоследствии я пошла работать в центр социальных служб для семьи, детей и молодежи. Моя работа заключалась в осуществлении социального сопровождения семей, оказавшихся в сложных жизненных обстоятельствах. Я помогала родителям справляться с их проблемами, а у детей была возможность оставаться с мамой и папой, а не быть изъятыми из семьи. Также одним из моих направлений было осуществление социального сопровождения приемных семей и детских домов семейного типа. Мне всегда нравилась атмосфера в этих семьях, я видела, что дети оживают и живут полноценной жизнью, адаптируются в новой семье, в обществе, создают собственные счастливые семьи.

В 2012 году мы переехали из Киевской области на постоянное место жительства в Апостолово, приобрели большой прекрасный дом, который нам понравился с первого взгляда. И вот тогда мы смогли осуществить свою мечту - подарить семейный уют детям, которые в этом нуждаются. Сначала судьба нам подарила двух замечательных детишек, братишку и сестренку, Валерию (2000 г.р.) и Колю (2004г.р.) Когда мы первый раз увидели детей, сердце едва не выпрыгнул из груди. И сразу поняли, что это наши дети. А момент, когда впервые прозвучали слова «мама» и «папа» не забудется никогда. В те минуты мы почувствовали себя невероятно счастливыми людьми.

Дети быстро привыкли к новой семье, но скучали по друзьям из детдома, часто звонили им. Оказалось, что у Валерии там осталась лучшая подружка Лиза Трофимова (2001г.р.). Мы с мужем не запрещали Лере общаться с близким ей человеком. Однажды Лиза позвонила нам и спросила, не могли бы мы ее забрать к себе. Эта просьба немного нас шокировала своей неожиданностью, но через мгновение было принято решение о том, что и Лизе найдется место в нашем доме. И через месяц Лиза стала нашим полноправным членом семьи.

Нам очень повезло с детьми. Они у нас вежливые, воспитанные. Каждый из них требуют внимания, любви, заботы, помощи в обучении. И мы пытаемся им дать, потому что они наши детишки. Это действительно замечательные, дружные дети. Они сейчас учатся в 3, 5 и 7 классах. Вместе играют в футбол, теннис, помогают нам по хозяйству. Девочки - хрупкие, нежные, любят мелодрамы, хорошо танцуют, рисуют, учатся вышивать, вязать, ухаживают за цветами. Коля любит придумывать, конструировать, кататься на велосипеде, смотреть мультфильмы и непрерывно что-то рассказывать. А больше всего дети любят готовить. Уже есть фирменные рецепты, свои кулинарные секреты. А еще Валерия, Лиза и Коля имеют общую мечту - вырасти порядочными людьми. Нам с мужем хочется верить, что именно так и будет.

За время, когда дети проживают с нами они уже успели подружиться с соседскими детьми, нашли общий язык с одноклассниками. Мы поддерживаем отношения с родными детей. К Лере и Коленьке приезжает старший брат из Кривого Рога, бабушка. Мы также ездим к ним в гости.

Вот такая дружная семья получилась у нас. В настоящее время мы не представляем свою жизнь без детей. Это такое счастье! Мы хотим подарить родительскую любовь и заботу еще не одному ребенку, сделать детей счастливым, чтобы их глаза были радостными, чтобы они росли счастливыми и были уверены в будущем, а мы им в этом будем помогать.

P.S. На момент выхода этой статьи семья Шкуропат взяла к себе еще одного мальчика, Какрытка Диму (2005 г.р.). Еще один ребенок приобрел семью. История приемной семьи будет счастливо развиваться. Лиза, Валерия и Николаша взяты в семью благодаря МЕДИАПАСПОРТУ!

Приемная мама

Татьяна Валерьевна ШКУРОПАТ

www.pomogaem.com.ua

Дозвольте представитися. Я - Шкуропат Тетяна Валеріївна, мій чоловік - Шкуропат Дмитро Вікторович. Наша сім'я проживає у м. Апостолове Дніпропетровської області. Мені 27 років, чоловікові - 29. Прийомними батьками ми стали нещодавно, хоча йшли до цього дуже довго. Нам з чоловіком дуже хотілося велику щасливу сім'ю.

Мій чоловік юрист, колишній співробітник органів внутрішніх справ. Йому часто доводилось працювати з батьками, які не виконували свої батьківські обов’язки. Багато історій було розказано по вечорам, сльози навертались на очі від почутого. І не вірилось, що рідні батьки можуть так вчиняти зі своїми дітьми.

Я мріяла стати юристом дуже хотілось допомагати людям, особливо дітям. Виявилося, що є професія соціального педагога, ближча мені по духу, яку згодом і опанувала.

Розпочала свою діяльність у Дитячому будинку змішаного типу м. Фастів (Київської обл.), де я до заміжжя проживала. Захищала інтереси дітей, дарувала їм тепло та радість. І по сьогоднішній день з ніжністю згадую своїх маленьких вихованців. Під час роботи розуміла, що цим дітям дуже необхідна родина, адже скільки б не проводити часу з ними, вчити, захищати, вони всі хочуть мати родину.

Згодом я пішла працювати в центр соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді. Моєю роботою було здійснення соціального супроводу сімей, які опинились в складних життєвих обставинах. Я допомагала батькам справлятись з їх проблемами, а у дітей була можливість залишатись з мамою і татом, а не бути вилученими з сім’ї. Також одним з моїх напрямків було здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. Мені завжди подобалась атмосфера у цих родинах, я бачила, що діти оживають і живуть повноцінним життям, адаптуються до нової родини, в суспільстві, створюють власні щасливі родини.

У 2012 році ми переїхали з Київської області на постійне місце проживання в місто Апостолове, придбали великий чудовий будинок, який нам сподобався з першого погляду. І ось тоді ми змогли здійснити свою мрію - подарувати сімейний затишок дітям, які цього потребують.

Спочатку доля нам подарувала двох чудових діточок, братика та сестричку, Валерію ( 2000 р.н.) і Миколку (2004 р.н.) Свиридових. Коли ми перший раз побачили дітей, то серце ледь не вистрибнуло з грудей. І одразу зрозуміли, що це наші діти. А мить, коли вперше пролунали слова «мамо» і «тато», не забудеться ніколи. В ті хвилини ми відчули себе неймовірно щасливими людьми.

Діти швидко звикли до нової родини, але сумували за друзями з дитбудинку, часто телефонували їм. Виявилося, що у Валерії там залишилася найкраща подружка, Ліза Трофімова (2001 р.н.). Ми з чоловіком не забороняли Лєрі спілкуватись з близькою їй людиною. Одного разу Ліза зателефонувала нам і запитала, чи не могли б ми її забрати до себе. Це прохання трохи збентежило нас своєю несподіваністю, але через якусь мить було прийняте рішення про те, що й Лізі знайдеться місце в нашому будинку. І через місяць Ліза стала нашим повноправним членом сім’ї.

Нам дуже пощастило з дітками. Вони у нас чемні, виховані. Кожен з них потребують уваги, любові, турботи, допомоги у навчанні. І все ми намагаємось їм дати, бо вони наші діточки. Це справді чудові, дружні дітлахи. Вони зараз навчаються у 3, 5 і 7 класах. Разом грають в футбол, теніс, допомагають нам по господарству. Дівчатка – тендітні, ніжні, полюбляють мелодрами, гарно танцюють, малюють, вчаться вишивати, в’язати, доглядають за квітами. Коля любить щось вигадувати, конструювати, кататися на велосипеді, дивитися мультфільми і безупинно щось розповідати. А найбільше всі діти люблять готувати. Вже є фірмові рецепти, свої кулінарні секрети. А ще Валерія, Ліза та Миколка мають спільну мрію – вирости порядними людьми. Нам з чоловіком хочеться вірити, що саме так і буде.

За час, коли діти проживають із нами вони вже встигли потоваришувати з сусідськими дітьми, знайшли спільну мову з однокласниками. Ми підтримуємо стосунки з рідними дітей. До Лєри і Колі приїздить старший брат з Кривого Рогу, бабуся. Ми також їздимо до них в гості.

Ось така дружня родина вийшла у нас. На даний час ми не уявляємо своє життя без дітей. Це таке щастя! Ми хочемо подарувати батьківську любов і турботу ще не одній дитині, зробити дітей щасливим, щоб їх оченята були радісним, щоб вони росли щасливими і були впевненими в майбутньому, а ми їм в цьому допомагатимемо.

P.S. На момент виходу цієї статті сім’я Шкуропат взяла до себе в родину ще одного хлопчика, Каритка Діму (2005 р.н.). У цієї історії буде щасливе продовження. Зараз в родині виховуються двоє дівчаток та двійко хлопчиків. Ліза, Валерія та Миколка взяті в родину завдяки МЕДІАПАСПОРТУ!!!!

Прийомна мама

Тетяна Валеріївна ШКУРОПАТ

Ми не уявляємо своє життя без дітей

Ти можеш допомогти, не будь байдужим!

Залиште свій коментар