Прийомна сім'я Широкових: «Жодного разу не пошкодували про свій вибір»
С превеликим
удовольствием хочу поведать нашу историю. Меня зовут Счасная Анна Григорьевна.
С моим мужем, Широковым Андреем Викторовичем, мы познакомились, когда нам было
уже за тридцать. Мы живем в городе Днепропетровск.
Друг за другом у нас родились две доченьки, Маргарита и Анжелика. Но муж очень
хотел сына. И тогда я предложила взять мальчика из детского дома. Муж ответил,
что ему нужно подумать. Думал он ровно минуту и сказал: «Давай».
Собирали
мы документы недолго, прошли обучение для приемных родителей и родителей–воспитателей,
которые помогли нам по-другому посмотреть на детей, воспитывающихся в детских
домах, на особенности развития детей и особенности их воспитания, понять какие недетские
потери произошли в их жизни. Жаль, что усыновители не проходят такие курсы.
Через два
месяца мы с мужем пошли в дом малютки. Нам вынесли пятимесячного мальчика, но
выглядел он не старше одного-двух месяцев. Коля внимательно посмотрел на
каждого, и мы поняли, что это наш малыш. Я была уверена, если его сейчас
забрать, дать ему родительскую любовь, его отставание в развитии просто
исчезнет, как невидимые чернила с бумаги. Но врачи выдернули нас из счастливого
мира иллюзий и представлений, сказали, что только через год мы сможем забрать
Колю. Мы были очень огорчены, разбиты, раздавлены. Но нужно было действовать.
Собрались с силами, с мыслями, первым делом обратились в социальные службы за
поддержкой и помощью. Уж очень хотелось нам согреть Коленьку родительской
лаской и любовью. Через четыре месяца сыночек был с нами. А через три месяца Коленьку
нельзя было узнать. Из худышки он превратился в счастливого карапуза, который
значительно отличался от малыша на старой фотографии. Коля прошел пять курсов
специального массажа, мы водили его в бассейн, делали динамическую гимнастику.
Через год мы
поняли, что малышу нужен братик. Так мы встретились с Назаром (2008 г.р.). А в
марте 2011 года он стал нашим сыном. Он очень легко влился в наш семейный коллектив.
Малыш оказался очень подвижным и жизнерадостным, вопреки тому, что постоянно
падал. Падал отовсюду: со стульев, со ступенек, часто спотыкался. Он все ронял,
ломал и разбивал. При этом мило улыбался и заглядывал в глаза, в которых был
вопрос: «А вы меня не будете наказывать?».
Все это последствия душевных травм,
нанесенных ранее. Первые полгода он даже кричал по ночам. Только через два года
мы поняли, что он почувствовал себя в безопасности и очень к нам привязался. Мы
его никому не отдадим!
Если говорить
о характере детей, то Николка растет очень хозяйственным, во всем старается
помочь. Всегда подхватит тяжелую сумку с покупками, принесет папе какой-то
инструмент. Любит играть, ходит на танцы, и у него это хорошо получается. Очень
ласковый малыш. Коленька подходит ко мне и говрит: «Мама, я тебя люблю». И это
самый лучший для мамы подарок. Назарчик очень способный к музыке,
сообразительный, непоседливый, активный. Очень ласковый и добрый.
Каждый день
сыночки нас удивляют, бывают радостные и сложные дни, но ни разу мы не пожалели
о своем выборе. Мы стараемся дать нашим детям все, чтобы они росли здоровыми и
счастливыми.
В мае 2012
года у нас родился еще один сынишка, Илюшка, которого послал нам Бог. У нас теперь
большая и счастливая семья.
С уважением,
приемная мама
Анна
Григорьевна СЧАСНАЯ
www.pomogaem.com.ua
З превеликим
задоволенням хочу повідати нашу історію. Мене звуть Счасна Ганна Григорівна. З
моїм чоловіком, Широковим Андрієм Вікторовичом, ми познайомилися, коли нам було вже
за тридцять. Ми живемо в місті Дніпропетровськ. Одна за одною у нас народилися дві донечки,
Маргарита та Анжеліка. Але чоловік дуже хотів сина. І тоді я запропонувала
взяти хлопчика з дитячого будинку. Чоловік відповів, що йому потрібно подумати.
Думав він рівно хвилину і сказав: «Давай».
Збирали ми документи
недовго, пройшли навчання для прийомних батьків та батьків-вихователів, які
допомогли нам по-іншому подивитися на дітей, які виховуються в дитячих
будинках, на особливості розвитку дітей та особливості їх виховання, зрозуміти
які недитячі втрати сталися в їхньому житті. Шкода, що усиновителі не проходять
такі курси.
Через два місяці ми з
чоловіком пішли в будинок малятка. Нам винесли п'ятимісячного хлопчика, але
виглядав він не старші одного-двох місяців. Коля уважно подивився на кожного, і
ми зрозуміли, що це наш малюк. Я була впевнена, якщо його зараз забрати, дати
йому батьківську любов, його відставання у розвитку просто зникне, як невидимі
чорнила з паперу. Але лікарі висмикнули нас зі щасливого світу ілюзій і
уявлень, сказали, що тільки через рік ми зможемо забрати Колю. Ми були дуже
засмучені, розбиті, розчавлені. Але треба було діяти. Зібралися з силами, з
думками, першим ділом звернулися в соціальні служби за підтримкою і допомогою. Дуже вже нам хотілося зігріти Миколку
батьківською ласкою та любов'ю. Через чотири місяці синочок був з нами. А через
три місяці Миколку не можна було впізнати. З худишки він перетворився на щасливого
карапуза, який значно відрізнявся від малюка на старій фотографії. Коля пройшов
п'ять курсів спеціального масажу, ми водили його в басейн, робили динамічну
гімнастику.
Через рік ми
зрозуміли, що маляті потрібен братик. Так ми зустрілися з Назаром (2008 р.н.).
А в березні 2011 року він став нашим сином. Він дуже легко влився в наш
сімейний колектив. Малюк виявився дуже рухливим і життєрадісним, всупереч тому,
що постійно падав. Падав звідусіль: зі стільців, зі сходинок, часто спотикався.
Він все кидав, ламав і розбивав. При цьому мило посміхався і заглядав в очі, в
яких було питання: «А ви мене не будете карати?». Все це наслідки душевних
травм, нанесених раніше. Перші півроку він навіть кричав ночами. Тільки через
два роки ми зрозуміли, що він відчув себе в безпеці і дуже до нас прив'язався.
Ми його нікому не віддамо!
Якщо говорити про
характер дітей, то Миколка росте дуже господарським, у всьому намагається
допомогти. Завжди підхопить важку сумку з покупками, принесе татові якийсь
інструмент. Любить грати, ходить на танці, і у нього це добре виходить. Дуже
ласкавий малюк. Миколка підходить до мене і говрят: «Мамо, я тебе люблю». І це
найкращий для мами подарунок. Назарчик дуже здібний до музики, кмітливий,
непосидючий, активний. Дуже ласкавий і добрий.
Кожен день синочки
нас дивують, бувають радісні і складні дні, але жодного разу ми не пошкодували
про свій вибір. Ми намагаємося дати нашим дітям все, щоб вони росли здоровими і
щасливими.
У травні 2012 року у нас
народився ще один синочок, Ілюшка,
якого послав нам Бог. У нас тепер велика і щаслива сім'я.
З повагою,
прийомна мама
Ганна Григорівна
СЧАСНА
www.pomogaem.com.ua
