Педагогіка - не наука, а мистецтво
188 лет назад, 2 марта 1824 года родился выдающийся учёный, юрист и философ по образованию и педагог по призванию, Константин Дмитриевич Ушинский. Его вклад в русскую педагогику невозможно переоценить. Уважение и любовь к ученикам и людям вообще всегда лежали в основе как его работы, так и мировоззрения.
Достаточно привести лишь один эпизод его биографии, чтобы понять, сколько он делал не только для науки и будущих поколений, но для живых детей, своих современников.
«1 января 1854 года Ушинский К.Д. увольняется из департамента иноземных вероисповеданий, так как его пригласили на должность преподавателя русской словесности в Гатчинский сиротский институт.
Институт вместе с приютами, богадельнями, больницами, домами призрения входил в ведомство императрицы. В его стенах воспитывались и получали образование одновременно 650 мальчиков-сирот, одетых в одинаковые мундирчики с погончиками и с блестящими пуговицами, на которых было вырезано гнездо пеликана - символ сиротства. Институт славился суровыми порядками, строгой дисциплиной, регулярной муштрой и маршировками. За провинности сирот сажали под арест в карцер, где условия были самые жестокие: никакой пищи, кроме хлеба и воды, и то через день. На прогулку за стены института воспитанников выпускали лишь в субботу и воскресенье. Порядки в институте были жесткими: этого требовал устав императорского благотворительного заведения, где из воспитанников старались сделать людей, верных «царю и отечеству».
Впоследствии Ушинский так охарактеризовал институтские порядки: «Канцелярия и экономия наверху, администрация в середине, учение под ногами, а воспитание - за дверьми здания».
Ушинскому удалось кое-что изменить в этой казарме для сирот за пять лет своего пребывания в Гатчине. Некоторые традиции, заложенные им, прочно привились воспитанникам, передавались из поколения в поколение, и вплоть до 1917 года были еще весьма сильны.
Ушинскому удалось начисто искоренить фискальство, столь характерное для учебных заведений закрытого типа. Если кто-то совершал проступок, причинивший вред товарищам, он был обязан найти в себе мужество и самому в нем признаться. Этот неписанный закон строго соблюдался учащимися.
Ушинскому удалось совершенно изжить воровство. Самым суровым наказанием для вора было презрение товарищей. Даже если случались драки, то прийти на помощь, защитить слабого, восстановить справедливость считалось доблестью. Чувство искреннего товарищества, которое К. Д. Ушинский считал основой воспитания, в институте было очень развито до конца его существования.
Чудодейственное влияние нового педагога на поведение и учебу сирот, возымело действие. Через год Ушинского повышают в должности и назначают инспектором классов. Однажды он обратил внимание на два больших шкафа, которые 20 лет стояли опечатанные, и что в них хранилось, никто не знал. Ушинский на свой страх и риск снял печати со шкафов и обнаружил в них то, что дало последний толчок в его поисках самого себя и своего места в этом мире.
В шкафах хранились бумаги Егора Осиповича Гугеля, бывшего инспектора Гатчинского института. О нем давно уже все забыли, а если и вспоминали, то не иначе как о «чудаке-мечтателе, человеке не в своем уме». К его шкафам никто не решался прикоснуться, как к зачумленным. Об этом человеке помнили только то, что он плохо кончил. Ушинский нашел там «полное собрание педагогических книг». Вот что писал он об этой своей находке, сыгравшей в его жизни большую роль: «Это было в первый раз, что я видел собрание педагогических книг в русском учебном заведении. Этим двум шкафам я обязан в жизни очень, очень многим, и -- Боже мой! -- от скольких бы грубых ошибок был избавлен я, если бы познакомился с этими двумя шкафами прежде, чем вступил на педагогическое поприще!»
Подробнее о Константине Дмитриевиче Ушинском можно прочитать здесь.
А вот собственно цитаты из величайшего труда его жизни, двухтомного сочинения «Человек как предмет воспитания, опыт педагогической антропологии». Читая эти строки, поражаешься, как полтораста лет назад автор предвосхитил многие открытия современной психологии. Шкафы Е. О. Гугеля помогли? Или собственное чутьё, талант, гений?
О необходимости индивидуального подхода
«Мы не говорим педагогам: поступайте так или иначе; но говорим им: изучайте законы тех психических явлений, которыми вы хотите управлять, и поступайте, соображаясь с этими законами и теми обстоятельствами, в которых вы хотите их приложить. Не только обстоятельства эти бесконечно разнообразны, но и самые натуры воспитанников не походят одна на другую. Можно ли при таком разнообразии обстоятельств воспитания и воспитываемых личностей предписывать какие-нибудь общие воспитательные рецепты? Едва ли найдется хоть одна педагогическая мера, в которой нельзя было бы найти вредные и полезные стороны, и которая не могла бы дать в одном случае полезных результатов, в другом вредных, а в третьем никаких».
О педагогике как искусстве
Педагогика - не наука, а искусство: наука изучает существующее или существовавшее, а искусство стремится творить то, чего еще нет. Педагогика - высшее из искусств:
«...потому что она стремится удовлетворить величайшую из потребностей человека и человечества - их стремлению к усовершенствованиям в самой человеческой природе: не к выражению совершенства на полотне или в мраморе, но к усовершенствованию самой природы человека - его души и тела...»
«...потому что можно надеяться, что человечество, наконец, устанет гнаться за внешними удобствами жизни и пойдет создавать прочнейшие удобства в самом человеке, убедившись не на словах только, а на деле, что главные источники нашего счастья и величия не в вещах и порядках, нас окружающих, а в нас самих».
О цели воспитания
Если за цель воспитания традиционно принимать лишь обучение чтению и письму, то «школа по-прежнему будет чистилищем, через все степени которого надо пройти человеку, чтобы добиться того или иного положения в свете, а действительным воспитателем будет по-прежнему жизнь, со всеми своими безобразными случайностями. Практическое значение науки в том и состоит, чтобы овладевать случайностями жизни и покорять их разуму и воле человека».
Цель воспитания по Ушинскому
Цель воспитания по Ушинскому: развитие и укрепление характера. «...Важнее и полезнее всех открытий и изобретений, часто не делающих человека ни на волос счастливее прежнего, потому что он внутри самого себя носит многочисленные причины несчастья, было бы открытие средств к образованию в человеке такого характера, который противостоял бы напору всех случайностей жизни, спасал бы человека от их вредного, растлевающего влияния и давал бы ему возможность извлекать отовсюду только добрые результаты».
О важности бессловесного периода в жизни младенца:
«...для родителей и воспитателей чрезвычайно важно сознавать ясно, что ребенок и в первый год своей жизни живет не одною физическою жизнью, но что в душе его и в его нервной системе подготовляются основные элементы всей будущей психической деятельности: вырабатываются те силы и те основные приемы, с которыми он впоследствии будет относиться и к природе и к людям. Усвоив такой взгляд на младенца, родители и воспитатели подумают не об одном его физическом здоровье, но и об его духовном развитии. Конечно, этот период слишком закрыт от нас, чтобы мы могли внести в него наше положительное вмешательство; но мы можем действовать на него благодетельно, удаляя от ребенка в этом возрасте все, что могло бы помешать его правильному развитию - физическому и духовному».
«Существует, например, убеждение, кажущееся для многих предрассудком, что злая кормилица вскормит и злого ребенка; но это не совсем предрассудок. Конечно, злость не может быть передана через молоко, хотя молоко раздраженной женщины портит желудок ребенка; но злая женщина обращается зло с младенцем и своим обращением, а не молоком сеет в нем семена злости или трусости. Не должно забывать, что первое понятие о человеке, которое впоследствии закрепится словом, образуется в ребенке в бессловесный период его жизни и что на образование этого понятия имеют решительное влияние те первые человеческие личности, которые отразятся в душе ребенка и лягут в основу его будущих отношений к людям».
О формировании представлений в юности
«Мы считаем период в жизни человеческой от 16 до 22-23 лет самым решительным. Здесь именно довершается период образования отдельных верениц представлений, и если не все они, то значительная часть их группируются в одну сеть, достаточно обширную, чтобы дать решительный перевес тому или другому направлению в образе мыслей человека и его характере... Впоследствии уже такая постройка всего содержания души гораздо затруднительнее, если и возможна. В огне, оживляющем юность, отливается характер человека. Вот почему не следует ни тушить этого огня, ни бояться его, ни смотреть на него как на нечто опасное для общества, ни стеснять его свободного горения, а только заботиться о том, чтобы материал, который в это время вливается в душу юноши, был хорошего качества».
О хороших и плохих привычках
«Добрая привычка есть нравственный капитал, положенный человеком в свою нервную систему... Капитал привычки от употребления возрастает и дает человеку возможность... все плодовитее и плодовитее употреблять свою драгоценнейшую силу - силу сознательной воли и возводить нравственное здание своей жизни все выше и выше, не начиная каждый раз своей постройки с основания и не тратя своего сознания и своей воли на борьбу с трудностями, которые были уже раз побеждены» [с.155].
Дурная привычка «есть нравственный невыплаченный заем, который в состоянии заморить человека процентами, беспрестанно нарастающими, парализовать его лучшие начинания и довести до нравственного банкротства». Ведь «привычка, установляясь понемногу и в течение времени, искореняется точно так же понемногу и после продолжительной борьбы с нею. Сознание наше и наша воля должны постоянно стоять настороже против дурной привычки, которая, залегши в нашей нервной системе, подкарауливает всякую минуту слабости или забвения, чтобы ею воспользоваться...» [с.155] «Пока жив человек, он может измениться и из глубочайшей бездны нравственного падения стать на высшую ступень нравственного совершенства» [с.156], сознательно борясь всю жизнь со своими дурными врожденными наклонностями и вырабатывая в себе добрые правила, руководствуясь сознанием необходимости добра.
Библиотека, календарь
www.deti.dp.ua
188 років тому, 2 березня 1824 народився видатний учений, юрист та філософ за освітою і педагог за покликанням, Костянтин Дмитрович Ушинський. Його внесок у російську педагогіку неможливо переоцінити. Повага і любов до учнів і людяй взагалі завжди лежали в основі як його роботи, так і світогляду.
Досить навести лише один епізод його біографії, щоб зрозуміти, скільки він робив не тільки для науки і майбутніх поколінь, але для живих дітей, своїх сучасників.
«1 січня 1854 Ушинський К.Д. звільняється з департаменту іноземних віросповідань, так як його запросили на посаду викладача російської словесності в Гатчинський сирітський інститут.
Інститут разом з притулками, богадільнями, лікарнями, будинками піклування входив у відомство імператриці. У його стінах виховувалися і здобували освіту одночасно 650 хлопчиків-сиріт, одягнених в однакові мундирчики з погонами і з блискучими гудзиками, на яких було вирізане гніздо пелікана - символ сирітства. Інститут славився суворими порядками, суворою дисципліною, регулярною муштрою і маршируванням. За провини сиріт садили під арешт в карцер, де умови були найжорстокіші: ніякої їжі, окрім хліба та води, і то через день. На прогулянку за стіни інституту вихованців випускали лише в суботу та неділю. Порядки в інституті були жорсткими: цього вимагав статут імператорського благодійного закладу, де з вихованців намагалися зробити людей, вірних «царю та вітчизні».
Згодом Ушинський так охарактеризував інститутські порядки: «Канцелярія та економія нагорі, адміністрація в середині, вчення під ногами, а виховання - за дверима будівлі».
Ушинському вдалося дещо змінити в цій казармі для сиріт за п'ять років свого перебування в Гатчині. Деякі традиції, закладені ним, міцно прижилися, передавалися з покоління в покоління, і аж до 1917 року були ще досить сильні.
Ушинскому вдалося начисто викорінити фіскальство, настільки характерне для навчальних закладів закритого типу. Якщо хтось робив проступок, який заподіяв шкоду товаришам, він був зобов'язаний знайти в собі мужність і самому в ньому зізнатися. Цей неписаний закон суворо дотримувався учнями.
Ушинському вдалося абсолютно зжити крадіжки. Найсуворішим покаранням для злодія було презирство товаришів. Навіть якщо траплялися бійки, то прийти на допомогу, захистити слабкого, відстояти справедливість вважалося мужністю. Почуття щирого товариства, яке К. Д. Ушинський вважав основою виховання, в інституті було дуже розвинене до кінця його існування.
Чудодійний вплив нового педагога на поведінку і навчання сиріт, подіяло. Через рік Ушинського підвищують на посаді і призначають інспектором класів. Одного разу він звернув увагу на дві великі шафи, які 20 років стояли опечатані, і що в них зберігалося, ніхто не знав. Ушинський на свій страх і ризик зняв печатку із шаф і виявив в них те, що дало останній поштовх у його пошуках самого себе і свого місця в цьому світі.
У шафах зберігалися папери Єгора Осиповича Гугеля, колишнього інспектора Гатчинського інституту. Про нього давно вже всі забули, а якщо й згадували, то не інакше як про «дивака-мрійника, людину не в своєму розумі». До його шаф ніхто не наважувався доторкнутися, як до зачумлених. Про цю людину пам'ятали тільки те, що він погано кінчив. Ушинський знайшов там «повне зібрання педагогічних книг». Ось що писав він про цю свою знахідку, яка зіграла в його житті велику роль: «Таке трапилося вперше, що я бачив зібрання педагогічних книг в російському навчальному закладі. Цим двом шафам я дуже і дуже зобов'язаний, і - Боже мій! - Від скількох б грубих помилок був би позбавлений, якщо б познайомився з цими двома шафами перш, ніж вступив на педагогічний терен!»
Детальніше про Костянтина Дмитровича Ушинського можна прочитати тут.
А ось власне цитати з найбільшої праці його життя, двотомного твору «Людина як предмет виховання, досвід педагогічної антропології». Читаючи ці рядки, дивуєшся, як півтораста років тому автор передбачив багато відкриттів сучасної психології. Шафи Є. О. Гугеля допомогли? Або власне чуття, талант, геній?
Про необхідність індивідуального підходу
«Ми не говоримо педагогам: робіть так чи інакше, але говоримо їм: вивчайте закони тих психічних явищ, якими ви хочете керувати, і робіть, порівнюючи з цими законами і тими обставинами, в яких ви хочете їх застосувати. Не тільки обставини ці нескінченно різноманітні, але й самі натури вихованців не походять одна на одну. Чи можна при такому розмаїтті обставин виховання і особистостей, що виховуються, пропонувати якісь загальні рецепти виховання? Навряд чи знайдеться хоч одна педагогічна міра, в якій не можна було б знайти шкідливі і корисні сторони, і яка не могла б дати в одному випадку корисних результатів, в іншому шкідливих, а в третьому ніяких ».
Про педагогіку як мистецтво
Педагогіка - не наука, а мистецтво: наука вивчає існуюче або те, що існувало, а мистецтво прагне творити те, чого ще немає. Педагогіка - вища з мистецтв:
«...тому що вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини і людства - їх прагненню до удосконалень в самій людській природі: не до вираження досконалості на полотні або в мармурі, але до вдосконалення самої природи людини - її душі і тіла...»
«...тому що можна сподіватися, що людство, нарешті, втомиться гнатися за зовнішніми вигодами життя і піде створювати найвитриваліші зручності в самій людині, переконавшись не на словах тільки, а на ділі, що головні джерела нашого щастя і величі не в речах і порядках, що нас оточують, а в нас самих».
Про мету виховання
Якщо за мету виховання традиційно приймати лише навчання читання та письма, то «школа, як і раніше буде чистилищем, через всі ступені якого треба пройти людині, щоб добитися того чи іншого положення в світі, а дійсним вихователем буде життя, з усіма своїми потворними випадковостями. Практичне значення науки в тому і полягає, щоб опановувати випадковості життя і підкорювати їх розуму і волі людини».
Мета виховання за Ушинскому
Мета виховання за Ушинським: розвиток і зміцнення характеру. «...Важливішим та кориснішим за всі відкриття і винаходи, що дуже часто не роблять людину ні на трохи щасливішою, бо вона усередині самої себе носить численні причини нещастя було б відкриття коштів до утворення в людині такого характеру, який протистояв би напору усіх випадковостей життя, рятував людину від їх шкідливого, руйнівного впливу і давав би йому можливість видобувати звідусіль лише добрі результати».
Про важливість безсловесного періоду в житті дитини:
«...Для батьків і вихователів надзвичайно важливо усвідомлювати ясно, що дитина і в перший рік свого життя живе не одним фізичним життям, але що в душі його і його нервовій системі підготовлюються основні елементи всієї майбутньої психічної діяльності: виробляються ті сили і ті основні прийоми, за якими вона згодом буде ставитися і до природи і до людей. Засвоївши такий погляд на немовля, батьки та вихователі подумають не про одне його фізичне здоров'я, але і про його духовний розвиток. Звичайно, цей період дуже закритий від нас, щоб ми могли внести в нього наше позитивне втручання, та ми можемо діяти на нього позитивно, видаляючи від дитини в цьому віці все, що могло б перешкодити його правильному розвитку - фізичному та духовному».
«Існує, наприклад, переконання, що здається для багатьох забобоном, що зла годувальниця вигодовує і злу дитину, але це не зовсім забобон. Звичайно, злість не може бути передана через молоко, хоча молоко роздратованої жінки псує шлунок дитини; але зла жінка поводиться відповідно до свого стану та настрою з немовлям і своїм зверненням, а не молоком сіє в ньому насіння злості чи боягузтва. Потрібно пам’ятати, що перше поняття про людину, яке згодом закріпиться словом, утворюється в дитині в безсловесний період його життя і що на освіту цього поняття мають рішучий вплив ті перші людські особистості, які відобразяться в душі дитини і ляжуть в основу його майбутніх відносин до людей».
Про формування уявлень в юності
«Ми вважаємо період життя людини від 16 до 22-23 років найбільш рішучим. Тут саме довершується період утворення окремих низок уявлень, і якщо не всі вони, то значна частина їх групуються в одну мережу, досить велику, щоб дати рішучу перевагу тому чи іншому напрямку в образі думок людини і його характері... Згодом вже така споруда всього змісту душі, якщо і можлива, то набагато скрутніша. У вогні, що оживляє юність, відливається характер людини. Ось чому не слід ні гасити цього вогню, ні боятися його, ні дивитися на нього як на щось небезпечне для суспільства, ні обмежувати його вільне горіння, а тільки дбати про те, щоб матеріал, який в цей час вливається в душу юної особи, був хорошої якості».
Про хороші та погані звички
«Добра звичка є моральний капітал, покладений людиною в свою нервову систему... Капітал звички від вживання зростає і дає людині можливість... більш плодовитіше та плодовитіше вживати свою найдорожчу силу - силу свідомої волі і зводити моральну будівлю свого життя все вище і вище, не починаючи щоразу своєї будівлі з підстави і не витрачаючи своєї свідомості і своєї волі на боротьбу з труднощами, які були вже раз переможені» [с.155].
Дурна звичка «є моральна невиплачена позика, яка в стані заморити людину відсотками, що ростуть не зупиняючись, паралізувати його кращі починання і довести до морального банкрутства». Адже «звичка, що потроху встановлювалася, викорінюється також повільно, після тривалої боротьби з нею. Наші свідомість і воля повинні постійно стояти насторожі проти поганої звички, яка, «сидячи» в нашій нервовій системі, підстерігає всяку хвилину слабкості або забуття, щоб нею скористатися... » [с.155]
«Поки людина жива, вона може змінитися і з найглибшої безодні морального падіння стати на вищий щабель моральної досконалості» [с.156], свідомо борючись все життя зі своїми дурними вродженими схильностями і виховуючи в собі добрі правила, керуючись усвідомленням необхідності добра.
Бібліотека, календар
www.deti.dp.ua
