Contra spem spero!
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
Многие ещё со школьных лет помнят эти строки из стихотворения Леси Украинки «Contra spem spero». Сегодня 141 год со дня рождения Ларисы Петровны Косач (настоящее имя Леси Украинки). Она была не только замечательной поэтессой, но и настоящим борцом: с неизлечимой болезнью, с нелёгкой судьбой. Ограничивший свободу движения туберкулёз костей и тяжёлая болезнь почек рано оборвали её полёт, но не помешали радоваться жизни, любить её и творить, творить... Создавать чудо поэзии и творить добро. Немногие знают, что Леся и её муж Климент Квитка усыновили ребенка-сироту.
О Лесе Украинке и её замечательной семье можно прочитать здесь.
И напоследок хочется привести полностью самое известное из её стихотворений. Бывают слова - бальзам на душу, а эти, мне кажется, - лекарство для духа.
Contra spem spero!
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
Багато хто ще зі шкільних років пам'ятає ці рядки з вірша Лесі Українки «Contra spem spero». Сьогодні 141 рік з дня народження Лариси Петрівни Косач (справжнє ім'я Лесі Українки). Вона була не тільки чудовою поетесою, а й справжнім борцем: з невиліковною хворобою, з нелегкою долею. Туберкульоз, що обмежив свободу руху кісток, і важка хвороба нирок рано обірвали її політ, але не завадили радіти життю, любити його і творити, творити... Створювати диво поезії і творити добро. Мало хто знає, що Леся і її чоловік Климент Квітка усиновили дитину-сироту.
Про Лесю Українку та її чудову сім'ю можна прочитати тут.
І наостанок хочеться навести повністю найвідоміше з її віршів. Бувають слова - бальзам на душу, а ці, мені здається, - ліки для духу.
Contra spem spero!
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
