Contra spem spero!
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
Багато хто ще зі шкільних років пам'ятає ці рядки з вірша Лесі Українки «Contra spem spero». Сьогодні 141 рік з дня народження Лариси Петрівни Косач (справжнє ім'я Лесі Українки). Вона була не тільки чудовою поетесою, а й справжнім борцем: з невиліковною хворобою, з нелегкою долею. Туберкульоз, що обмежив свободу руху кісток, і важка хвороба нирок рано обірвали її політ, але не завадили радіти життю, любити його і творити, творити... Створювати диво поезії і творити добро. Мало хто знає, що Леся і її чоловік Климент Квітка усиновили дитину-сироту.
Про Лесю Українку та її чудову сім'ю можна прочитати тут.
І наостанок хочеться навести повністю найвідоміше з її віршів. Бувають слова - бальзам на душу, а ці, мені здається, - ліки для духу.
Contra spem spero!
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!