Як бути з дитячими страхами?

img

Родина

Як бути з дитячими страхами?

Дитячі страхи нерідко ставлять нас, батьків, у глухий кут. З одного боку, коли бачимо сльози та страх в дитячих очах, ми прагнемо потішити його, заспокоїти, «прогнати» страхи - іншими словами, нам хочеться негайно, активно діяти. З іншого боку, не завжди зрозуміло, що саме робити і як. Адже дитячі страхи часто бувають ірраціональними, дивними для дорослих, їх причини не завжди зрозумілі. У той же час, саме страхи дитини є однією з найчастіших проблем, з якими звертаються батьки дитини до психолога.


Звідки беруться страхи?

 

Страх у дитини, як і у дорослого, може бути викликаний декількома факторами, а часом і їх поєднанням. Наведу кілька прикладів.

 

Переляк.Страхи можуть бути наслідком реального переляку. Наприклад, різкий і несподіваний гудок автомобіля поруч може спровокувати у малюка боятися машин. Будь-яка неприємна ситуація, будь то нещасний випадок з близькою людиною чи виклик до дошки з невивченим уроком, може залишити свій слід в психіці дитини.

 

Внутрішній стан. Страх може грати сигнальну функцію. Особливо це стосується ірраціонального страху - тобто страху, який взявся «нізвідки» і не піддається нашій дорослій логіці. Такий страх не рідко говорить про складні переживання, з якими стикається дитин , про його внутрішній конфлікт або про складну ситуацію, яка сталася, наприклад, у школі, і безпосередньо пов'язана з його почуттям незахищеності, внутрішнім станом.

 


Проблеми в сім'ї. Не будемо забувати, що такі «незрозуміл » страхи можуть бути відображенням проблем всієї родини в цілому. Напружена атмосфера, нервозність мами чи тата, конфлікти між батьками і старшими сестрами і братами - все це відбивається в більшій мірі на самому молодшому члені сім'ї. Тому не варто дивуватися, якщо ви приходите до психолога з приводу страху у дитини, а він розпитує вас про ваше сімейне життя.

 

 


Брак інформації. Нам, батькам, властиво вважати, що маленькі діти багато чого не розуміють і тому не можуть реагувати, наприклад, на те, що тато втратив роботу. Або, навпаки, від дітей - школярів ми часто чекаємо, що вони і самі зрозуміють очевидні для нас речі. Але так буває не завжди, і у дитини може бути своє, часом, зовсім несподіване розуміння що відбувається в сім'ї. Наприклад, першокласник, почувши, що йому потрібно буде ходити до школи з понеділка по п'ятницю, вирішив, що він буде п'ять днів жити в школі. Звичайно, дитина дуже зраділа, дізнавшись, що мама і тато будуть забирати його додому кожен день! Батьки багато розповідали синові про майбутнє навчання, але ось такий важливий момент упустили. Або інший випадок: батько пожартував у розмові, що допомогти йому може тільки операція. Дочка-школярка почула уривок розмови і злякалася за батька. Батьки довго заспокоювали дівчинку.

 

 

Ці приклади показують, наскільки важливо пояснювати дитині, що відбувається в сім'ї, як воно відіб'ється на житті сім'ї і дитини зокрема. Не варто думати, що «він маленький, все одно нічого не зрозуміє». Діти тонко відчувають емоційну атмосферу в сім'ї. Тривога і паніка її членів, що не зрозумілі для дитини, можуть лякати їх, примушувати шукати і додумувати причини. Уявімо себе в ситуації, коли наші рідні чи колеги починають перелякані бігати по кімнаті, але нас запевняють, що все в порядку, і ми можемо бути спокійні. Погодьтеся, невідомість ще ніколи і нікому не додавала спокою. Різниця між нами і дітьми в тому, що наш досвід більший. Ми можемо «підібрати» причину тривоги. А дитина - ні. Вона, швидше, домислить щось фантастичне, ніж вгадає, що батьків попросили з'їхати з винайманої квартири. Звідси і страхи, які, здавалося б, не мають нічого спільного з реальним станом речей.

Новий етап розвитку. У той же час, страхи нерідко виявляються показниками нормального розвитку дитини. Всі ми пам'ятаємо, як наші малюки стали розрізняти своїх і чужих, почали боятися незнайомих осіб і могли розплакатися, побачивши дідуся, що рідко нас відвідує. І це позитивна ознака того, що дорослішання йде своєю чергою. Подібні страхи є у кожному віці. Чим більше дізнається дитина про навколишній світ, чим глибше осмислює те, що відбувається, тим серйозніші питання у неї з’являються. Діти починають розуміти, що батьки одного разу постаріють і підуть в інший світ, або переживають новий етап відносин з однолітками, задаються питаннями своєї популярності чи самотності. І те, і інше може проявлятися як страх смерті, страх небуття. Наш дорослий варіант - це криза середнього віку, коли ми судимо про свою спроможність, про досягненя, і боїмося, що не реалізували свій потенціал, а значить, в якомусь сенсі «недоіснуємо». І це теж природний етап розвитку особистості.

Проблеми психіки. Нарешті, страхи, тривоги в поєднанні з певними симптомами можуть говорити про те, що дитині необхідна консультація психіатра. Наприклад, у навчальних посібниках з дитячої патопсихології можна зустріти випадки, подібні до цього. Десятирічна Джорджина боялася, що з її сім'єю може трапитися щось страшне, і запобігти нещастю можуть тільки складні підрахунки слів у реченнях або розкладання речей у певному порядку. Мати звернулася до фахівця, коли дивна поведінка дівчинки стала заважати її успішності в школі і життю в цілому. Однак питання грані між дитячою фантазією і першими проявами серйозних проблем залишається відкритим.

Тому від батьків потрібно уважне і шанобливе ставлення до дітей та їх переживань. Часто доводиться стикатися з тим, що мами чи тата драматизують ситуацію і бачать якісь відхилення там, де їх немає. Діти мають право на своє психологічне життя, на свої переживання, нехай і не завжди зручні для нас. Інша крайність - це знецінення дитячих страхів: мовляв, і це пройде. Ефективна, як завжди, золота середина - адекватна, усвідомлена реакція на страхи, які в тій чи іншій мірі заважають дитині.

Допоможемо разом

Що робити батькам, якщо їх дитину турбують страхи?

• Шанобливо і з розумінням поставтеся до страхів дитини. Дуже важливо не знецінювати їх, не говорити, що дитячий страх - «це нісенітниця!». Навіть якщо страх виявиться скороминучим, дитина отримає неприємний досвід: мої переживання не важливі для батьків. Тоді як це зовсім не так! Просто нам, батькам, буває складно і тривожно зустрічатися з дитячими страхами.

• Не варто соромити дитину за її страх. Як часто переляканим дітям доводиться чути: «Ти вже великий!» «Тільки малюки сплять з каганцем!». Але ж у нас, дорослих, є свої вимоги до комфорту, свої страхи, свої переживання. І залежать вони не стільки від віку, скільки від внутрішнього стану. Дитині така позиція не допоможе, а до страху додасться ще й сором: «я веду себе як маленький!».

• Яким би незручним був страх, не варто загострювати на ньому занадто багато уваги. Важливо бачити не страх, а дитину. Боязнь темряви або виклику до дошки не применшує тих чудових і сильних якостей, які є у неї. Акцент на сильні сторони, на ресурси допоможе впоратися з проблемою.

• Проводьте свого роду профілактику: посвячуйте дітей у ті важливі події, які відбуваються в сім'ї, - в тій формі, яка відповідає їхньому віку. Зростаюче занепокоєння може вилитися у дитини в тривожні фантазії і страхи.

• Якщо страх виявляється тривалим, заважає дитині, обмежує його в чомусь, якщо страх проявляється у вигляді нічних кошмарів - не відкладайте звернення до психолога.

 

Звичайно, саме причина виникнення страху дає нам ключ до розгадки - як саме впоратися з ним, на що звернути увагу. Особливо непросто доводиться прийомним батькам, адже дитина приходить у сім'ю зі своїм непростим багажем життєвого досвіду. Краще не «ставити діагноз» самостійно, навіть тоді, коли є очевидні причинно-наслідкові зв'язки. Наприклад, дівчинка, яку в дитинстві вкусила собака, боїться великих собак. Здавалося б, прозоріше не буває: собака вкусила, от тепер і боїться. Спостережливі батьки помітять, що цей страх може періодами то зменшуватися, то посилюватися з незрозумілих причин. То дівчинка забуває про страх і грає з сусідським пуделем, то знову заговорює про великих і злих псів. На прийомі у дитячого психолога може з'ясуватися, що страх знову дає про себе знати тоді, коли дитина відчуває себе вразливою, беззахисною, потребує ще більшої підтримки батьків, а «зла собака» - це ті труднощі, з якими вона стикається.

Дитячий психолог не тільки зможе дослідити причину страху, але і запропонує різні способи корекції стану дитини, відповідні її віку та історії. Для цього існує чимало чудових методів, таких, як пісочна і арт - терапія, казкотерапія або зустрічі малюків у дитячих групах. А завдяки «Сяйву веселки» і підтримки фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» тепер отримати таку психологічну допомогу і підтримку може кожна дитина. А значить, ми разом обов'язково подолаємо будь-які труднощі! Для цього батькам потрібно всього лише заповнити заявку.


Марія Петрусь,

дитячий психолог

www.pomogaem.com.ua

Залиште свій коментар