Як бути з дитячими страхами?
Звідки беруться страхи?
Страх у дитини, як і у дорослого, може бути викликаний декількома факторами, а часом і їх поєднанням. Наведу кілька прикладів.
Внутрішній стан. Страх може грати сигнальну функцію. Особливо це стосується ірраціонального страху - тобто страху, який взявся «нізвідки» і не піддається нашій дорослій логіці. Такий страх не рідко говорить про складні переживання, з якими стикається дитин , про його внутрішній конфлікт або про складну ситуацію, яка сталася, наприклад, у школі, і безпосередньо пов'язана з його почуттям незахищеності, внутрішнім станом.
Ці приклади показують, наскільки важливо пояснювати дитині, що відбувається в сім'ї, як воно відіб'ється на житті сім'ї і дитини зокрема. Не варто думати, що «він маленький, все одно нічого не зрозуміє». Діти тонко відчувають емоційну атмосферу в сім'ї. Тривога і паніка її членів, що не зрозумілі для дитини, можуть лякати їх, примушувати шукати і додумувати причини. Уявімо себе в ситуації, коли наші рідні чи колеги починають перелякані бігати по кімнаті, але нас запевняють, що все в порядку, і ми можемо бути спокійні. Погодьтеся, невідомість ще ніколи і нікому не додавала спокою. Різниця між нами і дітьми в тому, що наш досвід більший. Ми можемо «підібрати» причину тривоги. А дитина - ні. Вона, швидше, домислить щось фантастичне, ніж вгадає, що батьків попросили з'їхати з винайманої квартири. Звідси і страхи, які, здавалося б, не мають нічого спільного з реальним станом речей.
Новий етап розвитку. У той же час, страхи нерідко виявляються показниками нормального розвитку дитини. Всі ми пам'ятаємо, як наші малюки стали розрізняти своїх і чужих, почали боятися незнайомих осіб і могли розплакатися, побачивши дідуся, що рідко нас відвідує. І це позитивна ознака того, що дорослішання йде своєю чергою. Подібні страхи є у кожному віці. Чим більше дізнається дитина про навколишній світ, чим глибше осмислює те, що відбувається, тим серйозніші питання у неї з’являються. Діти починають розуміти, що батьки одного разу постаріють і підуть в інший світ, або переживають новий етап відносин з однолітками, задаються питаннями своєї популярності чи самотності. І те, і інше може проявлятися як страх смерті, страх небуття. Наш дорослий варіант - це криза середнього віку, коли ми судимо про свою спроможність, про досягненя, і боїмося, що не реалізували свій потенціал, а значить, в якомусь сенсі «недоіснуємо». І це теж природний етап розвитку особистості.
Проблеми психіки. Нарешті, страхи, тривоги в поєднанні з певними симптомами можуть говорити про те, що дитині необхідна консультація психіатра. Наприклад, у навчальних посібниках з дитячої патопсихології можна зустріти випадки, подібні до цього. Десятирічна Джорджина боялася, що з її сім'єю може трапитися щось страшне, і запобігти нещастю можуть тільки складні підрахунки слів у реченнях або розкладання речей у певному порядку. Мати звернулася до фахівця, коли дивна поведінка дівчинки стала заважати її успішності в школі і життю в цілому. Однак питання грані між дитячою фантазією і першими проявами серйозних проблем залишається відкритим.
Тому від батьків
потрібно уважне і шанобливе ставлення до дітей та їх переживань. Часто
доводиться стикатися з тим, що мами чи тата драматизують ситуацію і бачать
якісь відхилення там, де їх немає. Діти мають право на своє психологічне життя, на свої переживання, нехай і
не завжди зручні для нас. Інша крайність - це знецінення дитячих страхів:
мовляв, і це пройде. Ефективна, як завжди, золота середина - адекватна,
усвідомлена реакція на страхи, які в тій чи іншій мірі заважають дитині.
Допоможемо разом
Що робити батькам, якщо їх дитину турбують страхи?
• Шанобливо і з розумінням поставтеся до страхів дитини. Дуже важливо не знецінювати їх, не говорити, що дитячий страх - «це нісенітниця!». Навіть якщо страх виявиться скороминучим, дитина отримає неприємний досвід: мої переживання не важливі для батьків. Тоді як це зовсім не так! Просто нам, батькам, буває складно і тривожно зустрічатися з дитячими страхами.
• Не варто соромити дитину за її страх. Як часто переляканим дітям доводиться чути: «Ти вже великий!» «Тільки малюки сплять з каганцем!». Але ж у нас, дорослих, є свої вимоги до комфорту, свої страхи, свої переживання. І залежать вони не стільки від віку, скільки від внутрішнього стану. Дитині така позиція не допоможе, а до страху додасться ще й сором: «я веду себе як маленький!».
• Яким би незручним був страх, не варто загострювати на ньому занадто багато уваги. Важливо бачити не страх, а дитину. Боязнь темряви або виклику до дошки не применшує тих чудових і сильних якостей, які є у неї. Акцент на сильні сторони, на ресурси допоможе впоратися з проблемою.
• Проводьте свого роду профілактику: посвячуйте дітей у ті важливі події, які відбуваються в сім'ї, - в тій формі, яка відповідає їхньому віку. Зростаюче занепокоєння може вилитися у дитини в тривожні фантазії і страхи.
• Якщо страх виявляється тривалим, заважає дитині, обмежує його в чомусь, якщо страх проявляється у вигляді нічних кошмарів - не відкладайте звернення до психолога.
Звичайно, саме причина виникнення страху дає нам ключ до розгадки - як саме впоратися з ним, на що звернути увагу. Особливо непросто доводиться прийомним батькам, адже дитина приходить у сім'ю зі своїм непростим багажем життєвого досвіду. Краще не «ставити діагноз» самостійно, навіть тоді, коли є очевидні причинно-наслідкові зв'язки. Наприклад, дівчинка, яку в дитинстві вкусила собака, боїться великих собак. Здавалося б, прозоріше не буває: собака вкусила, от тепер і боїться. Спостережливі батьки помітять, що цей страх може періодами то зменшуватися, то посилюватися з незрозумілих причин. То дівчинка забуває про страх і грає з сусідським пуделем, то знову заговорює про великих і злих псів. На прийомі у дитячого психолога може з'ясуватися, що страх знову дає про себе знати тоді, коли дитина відчуває себе вразливою, беззахисною, потребує ще більшої підтримки батьків, а «зла собака» - це ті труднощі, з якими вона стикається.
Дитячий психолог не тільки зможе дослідити причину страху, але і запропонує різні способи корекції стану дитини, відповідні її віку та історії. Для цього існує чимало чудових методів, таких, як пісочна і арт - терапія, казкотерапія або зустрічі малюків у дитячих групах. А завдяки «Сяйву веселки» і підтримки фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» тепер отримати таку психологічну допомогу і підтримку може кожна дитина. А значить, ми разом обов'язково подолаємо будь-які труднощі! Для цього батькам потрібно всього лише заповнити заявку.
Марія Петрусь,
дитячий психолог