Записки волонтера: «Замовте слівце»
Одна мама в интернет-дневнике писала о том, как меняется жизнь женщины с рождением ребенка. Как в сердце ее вырастает такая любовь, о существовании которой она даже не подозревала. И как вместе с любовью в душе поселяются страхи – самые разные, от легких мурашек и до невыносимого ужаса и трясущихся рук. Любой маме знаком этот страх за ребенка, он, как натянутая струна, всегда в тебе со дня рожденья малыша. Может упасть с кроватки, опрокинуть на себя горячий чай, свалиться с велосипеда. Может подхватить какую-нибудь ужасную инфекцию, подружиться с хулиганами. Его могут обидеть, оскорбить, побить… Как защитить, уберечь? Невозможно всегда быть рядом, и не предугадаешь все опасности… «Господи, помоги, Господи, помилуй!» - мне кажется, эта фраза всегда в мыслях мам, даже тех, которые считают себя неверующими. Потому что – кто ж еще поможет, когда мама моет на кухне посуду, а малыш в комнате, где провода и розетки, и в ящике ножницы, да и просто полно острых углов… А в школе можно упасть с лестницы или подраться с одноклассником… Как еще заставить замолчать эту дрожащую струну, на что еще опереться, как не на твердыню этих слов? Если утратить веру в то, что, кроме тебя, за твоим ребенком всегда следит Кто-то еще, можно сойти с ума от страха. И летят ко Всевидящему Родителю слова надежды и веры, и просьбы уберечь Машу, и Женю, и Ваню.
Но есть Вани и Жени, о которых никто не молится. Есть дети, не звенящие тревожной струной в душе самого близкого человека. Потому что этого самого близкого человека у них нет. И некому сказать: «Господи, помилуй кроху!» Что ж они, так и живут никому не нужные, беспомощные и беззащитные, носятся по воле волн? И без маминой молитвы Он не смотрит за ними? Смешно было бы так думать. Но сказано: «все, чего ни будете просить в молитве, верьте, что получите, - и будет вам».
Воскресенье, 6 ноября – день молитвы за сирот. Помолиться за этих детей, минуту подумать о них и пожелать им блага – это самое простое и самое меньшее, что мы можем для них сделать, но и наибольшее.
Помните, в сказке о Питере Пэне, умирает фея Динь-Динь? И спасти ее может только одно: если много ребят будут хлопать в ладоши, в знак того, что они верят в фей. «В этот момент девочки и мальчики в ночных рубашечках в своих кроватях и голенькие индейские ребятишки в своих корзинках - все оказались на деревьях острова». И, конечно же, захлопали, и Динь-Динь была спасена. Два слова «Господи, помилуй», произнесенные тысячами голосов с той же надеждой и верой, с которой мы молимся о своих детях, не останутся неуслышанными.
Ольга Левченко, волонтер ДОБО «Сияние радуги»
Одна мама в інтернет-щоденнику писала про те, як змінюється життя жінки з народженням дитини. Як в серці її виростає така любов, про існування якої вона навіть не підозрювала. І як разом з любов'ю в душі поселяються страхи - найрізноманітніші, від легких мурашок і до нестерпного жаху й тремтіння рук. Будь-якій мамі знайомий цей жах за дитину, він, як натягнута струна, завжди в тобі з дня народження малюка. Може впасти з ліжечка, перекинути на себе гарячий чай, звалитися з велосипеда. Може підхопити якусь жахливу інфекцію, подружитися з хуліганами. Його можуть образити, скривдити, побити ... Як захистити, вберегти? Неможливо завжди бути поруч, і не передбачиш всі небезпеки ... «Господи, допоможи, Господи, помилуй!" - мені здається, ця фраза завжди в думках мам, навіть тих, які вважають себе невіруючими. Тому що - хто ж ще допоможе, коли мама миє на кухні посуд, а малюк в кімнаті, де дроти та розетки, і в ящику ножиці, та й просто повно гострих кутів ... А в школі можна впасти зі сходів або побитися з однокласником ... Як ще змусити замовчати цю тремтячу струну, на що ще покластися, як не на твердиню цих слів? Якщо втратити віру в те, що, крім тебе, за твоєю дитиною завжди стежить Хтось ще, можна зійти з розуму від страху. І летять до Всевидючого Батька слова надії й віри, і прохання уберегти Машу, і Женю, і Ваню.
Але є Вані і Жені, про яких ніхто не молиться. Є діти, які не дзвенять тривожною струною в душі самої близької людини. Тому що цієї самої близької людини у них немає. І нікому сказати: «Господи, помилуй крихітку!» Що ж вони, так і живуть нікому не потрібні, безпорадні і беззахисні, носяться по волі хвиль? І без маминої молитви Він не дивиться за ними? Смішно було б так думати. Але сказано: «Усе, чого будете просити у молитві, вірте, що одержите, - і буде вам».
Неділя, 6 листопада - день молитви за сиріт. Помолитися за цих дітей, хвилину подумати про них і побажати їм блага - це найпростіше і найменше, що ми можемо для них зробити, але й найбільше.
Пам'ятаєте, у казці про Пітера Пена, вмирає фея Дінь-Дінь? І врятувати її може тільки одне: якщо багато дітей будуть плескати в долоні, на знак того, що вони вірять у фей. «У цей момент дівчатка і хлопчики в нічних сорочечках у своїх ліжках і голенькі індіанські дітлахи в своїх кошиках – всі опинилися на деревах острова». І, звичайно ж, заплескали, і Дінь-Дінь була врятована. Два слова «Господи, помилуй», вимовлені тисячами голосів із тією ж надією і вірою, з якою ми молимося про своїх дітей, не залишаться непочутими.
Ольга Левченко
