Бути чи не бути... батьком
Популярнейшая книга доктора Комаровского называется «Справочник здравомыслящих родителей». Есть среди мам и пап такое модное течение: «осознанное родительство». Благополучные пары выбирают ориентиры в непростом мире отношений отцов и детей, способы воспитания, образ жизни. Спорят до хрипоты наяву и в интернете, как лечить, чем кормить, где учить.
И параллельно с этим живёт проблема обычной родительской ответственности, точнее, безответственности. Когда человек, фактически являющийся родителем, не желает им быть и уходит. Из семьи, из роддома, из парка, где на скамейке оставлен плачущий свёрток, из интерната для детей-инвалидов. Так поступают люди из маргинальных групп и вполне благополучные внешне. Так поступают мужчины и женщины. Но всё же гораздо чаще пытаются вычеркнуть ребёнка из своей жизни отцы. Да что там пытаются – просто вычёркивают. Нет ничего проще, чем это сделать. «Не звони мне больше никогда, забудь мой номер». «Это не мой ребёнок, ты не докажешь обратное». «Прости, я так больше не могу, давай поживём отдельно».
И весь груз родительских забот ложится на маму. Если семья, пусть и неполная, сохранена, её ждут огромные трудности. По статистике, в таких семьях возрастает риск раннего приобщения ребёнка к алкоголю, курению, наркотикам. Мать с утра до вечера на работе – ведь надо одеть-обуть, накормить, а ребёнок, переживший травму родительского развода, «отбивается от рук». И всё же этот сценарий действует не так уж часто. Женщины обычно вытягивают на своих хрупких плечах двойной груз родительских обязанностей, семья остаётся семьёй и всё заканчивается благополучно.
Если же мама – несовершеннолетняя, принадлежит к маргинальной группе или ребёнок её – инвалид, это значительно увеличивает его шансы стать круглым сиротой. В последнем случае уход отца из семьи иногда практически обрекает «особого» ребёнка на существование в интернатной системе. Потому что если мать зарабатывает не слишком много и родные не могут ей помочь, при всём желании просто невозможно разорваться между работой и уходом за больным малышом.
В 94% неполных семей детей воспитывает одинокая мама. Остальные 6% приходятся на пап, бабушек и дедушек. По официальной статистике одна треть отцов уходит из семьи, где рождается ребёнок-инвалид. Есть мнение, что реальная цифра гораздо больше.
Психологи так объясняют это поведение: «Для мужчин очень важна идея продолжения рода. Появление на свет «неправильного» ребенка демонстрирует их несостоятельность в этом смысле». Уходя от страшной ситуации, стремясь создать новую семью с «нормальными» детьми, мужчины восстанавливают образ собственной полноценности. Полноценности здорового самца, способного продолжить популяцию. А что же с духовной полноценностью? Ведь человек существо не только биологическое.
Как живут потом эти люди, способные родить и забыть о «неудачном» отпрыске? Как чувствуют себя в 40 лет мужчины, которые в 17 сказали подружке: «Лучше бы тебе сделать аборт. А вообще это твои проблемы, решай сама», - ушли и не оглянулись. Обнимая беременную жену, провожая ребёнка в школу, вспоминают ли об «ошибках молодости»?
Да, мужчина – самец и против природы не попрёшь. Да, подростком руководят гормоны, оставляя мало места ответственности. Но и мужчина, и подросток – прежде всего человек. И последствия того, что иногда он об этом забывает, трагичны…
Ольга Левченко
Школа родителей
www.deti.dp.ua
Популярна книга доктора Комаровського називається «Довідник розсудливих батьків». Є серед мам і тат така модна течія: «усвідомлене батьківство». Благополучні пари вибирають орієнтири в непростому світі відносин батьків і дітей, способи виховання, спосіб життя. Сперечаються до хрипоти наяву і в інтернеті, як лікувати, чим годувати, де вчити.
І паралельно з цим живе проблема звичайної батьківської відповідальності, точніше, безвідповідальності. Коли людина, що фактично є батьком або матір’ю, не бажає цього та йде. З родини, з пологового будинку, з парку, де на лавці плаче залишений згорток, з інтернату для дітей-інвалідів. Так роблять люди з маргінальних груп і цілком благополучні зовні. Так роблять чоловіки і жінки. Але все ж таки набагато частіше намагаються викреслити дитину зі свого життя батьки. Та що там намагаються - просто викреслюють. Немає нічого простішого, ніж це зробити. «Не телефонуй мені більше ніколи, забудь мій номер». «Це не моя дитина, ти не доведеш протилежне». «Пробач, я так більше не можу, давай поживемо окремо».
І весь вантаж батьківських турбот лягає на маму. Якщо сім'я, нехай і неповна, збережена, на неї чекають величезні труднощі. За статистикою, в таких сім'ях зростає ризик раннього залучення дитини до алкоголю, куріння, наркотиків. Мати з ранку до вечора на роботі - адже треба одягти-взути, нагодувати, а дитина, що переживає травму батьківського розлучення, «відбивається від рук». І все ж цей сценарій діє не так вже часто. Жінки зазвичай витягають на своїх тендітних плечах подвійний вантаж батьківських обов'язків, сім'я залишається сім'єю і все закінчується благополучно.
Якщо ж мама - неповнолітня, належить до маргінальної групи або дитина її - інвалід, це значно збільшує його шанси стати круглим сиротою. В останньому випадку зрада батька іноді практично прирікає «особливу» дитину на існування в інтернатній системі. Бо якщо мати заробляє не надто багато і рідні не можуть їй допомогти, при всьому бажанні просто неможливо розірватися між роботою та доглядом за хворим малюком.
У 94% неповних сімей дітей виховує одинока мама. Решта 6% припадають на тат, бабусь і дідусів. За офіційною статистикою одна третина чоловіків йде з сім'ї, де народжується дитина-інвалід. Є думка, що реальна цифра набагато більша.
Психологи так пояснюють цю поведінку: «Для чоловіків дуже важлива ідея продовження роду. Поява на світ «неправильної» дитини демонструє їх неспроможність у цьому сенсі». Йдучи від страшної ситуації, прагнучи створити нову сім'ю з «нормальними» дітьми, чоловіки відновлюють образ власної повноцінності. Повноцінності здорового самця, здатного продовжити популяцію. А що ж з духовною повноцінністю? Адже людина істота не тільки біологічна.
Як живуть потім ці люди, здатні народити і забути про «невдалого» нащадка? Як почувають себе в 40 років чоловіки, які в 17 сказали подружці: «Краще б тобі зробити аборт. А взагалі це твої проблеми, вирішуй сама», - пішли і не озирнулися. Обіймаючи вагітну дружину, проводжаючи дитину до школи, чи згадують про «помилки молодості»?
Так, чоловік - самець і проти природи не попреш. Так, підлітком керують гормони, залишаючи мало місця відповідальності. Але й чоловік, і підліток - перш за все людина. І наслідки того, що іноді він про це забуває, трагічні...
Ольга Левченко
Школа батьків
www.deti.dp.ua
