Подаруй їм майбутнє
Выбирая новогодние подарки для ребёнка, проходя мимо сверкающих гирляндами витрин и вдыхая предпраздничный воздух, многие задумываются о детях, которым некому принести игрушки и сладости, некому купить билет на ёлку – об обитателях детдомов и интернатов. Человек состоятельный часто тут же готов претворить сочувствие в дело. И для сирот закупаются коробки конфет и шоколада, игрушки и канцтовары. Благотворители поизобретательней подарят билеты в цирк или кинотеатр, а то и привезут театр в детдом. Теплей становится на душе, когда думаешь, что помог обездоленным деткам, порадовал их в праздник, не ограничился одними эмоциями и словами...
Помог ли?
А давайте, хоть и страшно, представим на минуту себя на месте этих детей. Или своего ребёнка. Сразу живей получится представить. Вот ваш сын или дочь по какой-то причине остался без родителей.
Некому накормить, одеть, обогреть? Да что вы. В детдоме отличное питание, без шуток, и одежду выберут воспитанники сами на складе. Новую, чистую, модную.
Некому обнять, поцеловать, утешить, поверить в него, сказать: «Ты молодец, ты всё сможешь, а если будет трудно, я помогу». Это да. Это некому. Но перейдём к самому детдомовскому житью-бытью.
Дитё ваше попадает в группу ребят, с которыми жизнь была очень жестока, которые ожесточились сами. С ними ходит на уроки, гуляет, ест и спит. Всё время проводит с ними, нравятся они ему или нет, приняли они его или ненавидят, или издеваются. Никуда не денешься. И нет личного пространства. Одна спальня на несколько десятков человек. И, может быть, нет даже своей тумбочки. И нет личного времени. Верней, оно настолько регламентировано, что перестаёт быть личным. С 14.00 до 14.30, например, гуляем, хочется этого или нет. А с 14.30 до 16.00 делаем уроки. А если сделаем раньше, гулять всё равно не пойдём. Колоссальная несвобода, из которой так хочется вырваться.
Это одна сторона медали, которую видит сам ребёнок. А другая, ему незаметная, но наносящая непоправимый вред: та самая еда-одежда, которая, как на волшебном блюдечке, берётся ниоткуда. Порвёшь штаны – новые выдадут. И не будут пилить, что порвал. Потому что государство выделило достаточно средств на штаны. Рви сколько влезет. И неважно, сколько они стоят. Это узнаешь потом, когда выпустишься. И это будет большим сюрпризом. И цена штанов, и цена котлеты, и то, что государство вдруг больше тебе ничего не должно. Кроме квартиры, которую всё равно не даст. А на штаны надо заработать, а работать не привык. Такой себе швырок за шкирку в пруд: выплывешь – твоё счастье, но шансов практически никаких…
За годы пребывания в детдоме у ребёнка складывается потребительское мышление. Он живёт на всём готовом, ему все должны, всё для него предусмотрено. И одежда, и еда, и игрушки. И те самые подарки, которыми спонсоры заваливают детдома от праздника к празднику. Именно заваливают, это почти не преувеличение. У сирот часто бывает по нескольку мобильных телефонов, и телевизор в детдоме с плазменным экраном. А шоколадных подарков на Новый год столько, что становятся реальной проблемой праздничные отравления, не алкогольные, а шоколадные. Ну и кариес, само собой. Это о нужности подарков.
А теперь вспомним о том, что это ваш ребёнок лишился родительской любви, попал в экстремальные, почти невыносимые с точки зрения человеческих отношений условия, а с точки зрения бытовой вынужденно ведёт паразитарный образ жизни и привыкает к нему – и вот, общество хочет ему помочь. Чем? Конфетами. Конфетами откупиться за сломанную жизнь. Или мягкой игрушкой, или даже компьютером. Это не просто ненужный подарок, это злая насмешка…
Поверьте, в детдоме не нужны ваши сладости. Если не можете придумать лучший способ помочь, не помогайте вообще. Помогать тоже нужно уметь, если сочувствие искреннее.
Что же можно сделать для несчастных сирот в детдоме? Сделать так, чтобы они его покинули. Потому что хороших детдомов не бывает. Самый лучший детдом с самыми замечательными педагогами всё равно воспитывает иждивенческое отношение к жизни, и выйдя из его стен по окончании, ребята стремятся попасть опять в такое же место, где не надо платить за коммунальные услуги, где бесплатная еда и одежда. Это тюрьма. И единственный способ спастись от неё – попасть в семью.
Но, естественно, далеко не каждый готов подарить семью осиротевшему ребёнку. Зато можно помочь тем, кто хочет стать приёмными родителями, да не позволяют жилищные условия, например. Найти этих людей нетрудно, Интернет в помощь. Или поучаствовать в финансировании программы социалиации сирот. Или дать денег какому-нибудь психологическому центру для приёмных семей. А может быть предоставить работу выпускнику детдома или матери-одиночке, которая в отчаянии от безденежья и не знает чем кормить ребенка. И тогда её дети не пополнят список детдомовцев.
Если тяжело сориентироваться во всём этом, можно обратиться в благотворительные организации или органы опеки, там помогут правильно направить средства.
Я понимаю, почему вариант с конфетами и куклами имеет больше приверженцев. Не только потому что конфеты купить проще, чем искать более разумные способы. Вложить деньги в программу социализации – это как-то абстрактно. Неизвестно, что ещё из этого выйдет…А конфеты и куклы материальнее. Можно увидеть и пощупать столько-то коробок с игрушками. И столько-то килограммов шоколада. Увесистая помощь. Жирная галочка на совести (совершенно искренняя и честная галочка) – сделал доброе дело, ребята в интернате вкусненького поели. Только это не помощь. Это называется – наносить пользу и причинять добро. А отремонтированная на ваши средства детская в приёмной семье – это судьба ещё одного малыша, который обретёт маму и детство. А значит и будущее.
Подари им будущее!
Ольга Левченко
www.deti.dp.ua
Вибираючи новорічні подарунки для дитини, проходячи повз виблискуючих гірляндами вітрин і вдихаючи передсвятковие повітря, багато хто замислюється про дітей, яким немає кому принести іграшки та солодощі, нікому купити квиток на ялинку - про мешканців дитбудинків та інтернатів. Людина заможна часто тут же готова втілити співчуття у справу. І для сиріт закуповуються коробки цукерок і шоколаду, іграшки та канцтовари. Більш винахідливі благодійники подарують квитки в цирк або кінотеатр, а то й привезуть театр в дитбудинок. Тепліше стає на душі, коли думаєш, що допоміг знедоленим діткам, порадував їх у свято, не обмежився одними емоціями і словами...
А чи допоміг?
А давайте, хоч і страшно, уявимо на хвилину себе на місці цих дітей. Або свою дитину. Відразу хуткіше уявляється. Ось ваш син або донька з будь-якої причини залишився без батьків.
Нікому нагодувати, одягнути, обігріти? Та що ви. У дитбудинку відмінне харчування, без жартів, і одяг виберуть вихованці самі на складі. Новий, чистий, модний.
Нікому обійняти, поцілувати, втішити, повірити в нього, сказати: «Ти молодець, ти все зможеш, а якщо буде важко, я допоможу». Це правда. Нікому. Але давайте перейдемо саме до життя-буття у дитбудинку.
Дитинка ваша потрапляє в групу дітей, життя з якими - дуже складне та жорстоке, які самі стали жорстокими. З ними ходить на уроки, гуляє, їсть і спить. Весь час проводить з ними, подобаються вони йому чи ні, прийняли вони його або ненавидять, або знущаються. Нікуди не дінешся. І немає особистого простору. Одна спальня на кілька десятків людей. І, можливо, немає навіть своєї тумбочки. І немає особистого часу. Точніше, він настільки регламентований, що перестає бути особистим. З 14.00 до 14.30, наприклад, гуляємо, хочеться цього чи ні. А з 14.30 до 16.00 робимо уроки. А якщо зробимо раніше, гуляти все одно не підемо. Колосальна несвобода, з якої так хочеться вирватись.
Це одна сторона медалі, яку бачить сама дитина. А інша, йому непомітна, але завдає непоправної шкоди: та сама їжа-одяг, який, як на чарівному блюдечку, береться нізвідки. Порвеш штани - нові видадуть. І не будуть пиляти, що порвав. Тому що держава виділила достатньо коштів на штани. Рви скільки влізе. І неважливо, скільки вони коштують. Це дізнаєшся потім, коли випустишся. І це буде великим сюрпризом. І ціна штанів, і ціна котлети, і те, що держава раптом більше тобі нічого не винна. Крім квартири, яку все одно не дасть. А на штани треба заробити, а працювати не звик. Так собі жбурнули за шкірку в ставок: випливеш - твоє щастя, але шансів практично ніяких...
За роки перебування у дитбудинку у дитини складається мислення споживача. Вона живе на всьому готовому, їй все винні, все для нього передбачено. Одяг, їжа, іграшки. І ті самі подарунки, якими спонсори завалюють дитбудинки від свята до свята. Саме завалюють, це майже не перебільшення. У сиріт часто буває по кілька мобільних телефонів, і телевізор в дитбудинку з плазмовим екраном. А шоколадних подарунків на Новий рік стільки, що стають реальною проблемою святкові отруєння, не алкогольні, а шоколадні. Ну і карієс, звичайно. Це про потребу подарунків.
А тепер згадаємо про те, що це ваша дитина позбулася батьківської любові, потрапила в екстремальні, майже нестерпні з точки зору людських відносин умови, а з точки зору побутової вимушено веде паразитарний спосіб життя і звикає до нього - і ось, суспільство хоче йому допомогти. Чим? Цукерками. Цукерками відкупитися за зламане життя. Або м'якою іграшкою, або навіть комп'ютером. Це не просто непотрібний подарунок, це зле кепкування...
Повірте, у дитбудинку не потрібні ваші солодощі. Якщо не можете придумати кращий спосіб допомогти, не допомагайте взагалі. Допомагати теж потрібно вміти, якщо співчуття щире.
Що ж можна зробити для нещасних сиріт у дитбудинку? Зробити так, щоб вони його покинули. Тому що хороших дитбудинків не буває. Найкращий дитбудинок з найбільш чудовими педагогами все одно виховує утриманське ставлення до життя, і вийшовши з його стін, випускники прагнуть потрапити знову в таке ж місце, де не треба платити за комунальні послуги, де безкоштовна їжа і одяг. Це в'язниця. І єдиний спосіб врятуватися від неї - потрапити в сім'ю.
Але далеко не кожен готовий подарувати сім'ю сироті. Зате можна допомогти тим, хто хоче стати прийомними батьками, та не дозволяють, наприклад, житлові умови. Знайти цих людей неважко дякувати Інтернет. Можна взяти участь у фінансуванні програми соціаліаціі сиріт, або дати грошей на розвиток психологічного центру для прийомних сімей, чи надати роботу випускнику дитбудинку, матері-одиначці, яка в розпачі від безгрошів'я і не знає чим годувати дитину. І тоді її діти не поповнять список дитбудинку.
Якщо важко зорієнтуватися у всьому цьому, можна звернутися до благодійних організації або до органу опіки, там допоможуть правильно спрямувати кошти.
Я розумію, чому варіант з цукерками та ляльками має більше прихильників. Не тільки тому що цукерки купити простіше, ніж шукати більш розумні шляхи. Вкласти гроші в програму соціалізації - це якось абстрактно. Невідомо, що ще з цього вийде... А цукерки і ляльки матеріальніше. Можна побачити і пощупати ті коробки з іграшками та цукерками. Відчутна допомога. Жирна галочка на совісті (абсолютно щира і чесна галочка) - зробив добру справу, діти в інтернаті смачненького поїли. Тільки це не допомога. Це називається - наносити користь і заподіювати добро. А відремонтована на ваші кошти дитяча в прийомній сім'ї - це доля ще одного малюка, який знайде маму і дитинство. А значить і майбутнє.
Подаруй їм майбутнє!
Ольга Левченко
www.deti.dp.ua
