Ейблізм - одна з найважливіших проблем сучасного суспільства
А вы знаете, что такое эйблизм?
Мы в фонде, конечно, знали о сути этого явления, но только от учеников Лицея современного образования узнали, что оно имеет специальное название.
Представляем вам следующую работу учащихся 8 класса Лицея в рамках проекта «Инклюзия глазами детей». Текст Софии Максименко, иллюстрация Виктории Клименко.
В нашем обществе процветает эйблизм.
К сожалению, это достаточно распространенное явление, несмотря на то, что существуют способы борьбы с ним. Это не только ограничивает свободу людей с инвалидностью, но и является инструментом насилия.
Вообще, эйблизмом считается любой вид дискриминации на основании инвалидности.
Например, людям с инвалидностью трудно получить работу, потому что работодатели считают, что их производительность будет меньше средней, или им нужны будут невыгодные для работодателей условия. Также не во всех офисах есть пандусы и специальные парковки.Единственный выход для людей с инвалидностью появился довольно недавно — дистанционная работа. Однако не всех устраивает подобный способ. Люди с инвалидностью тоже хотят жить полной жизнью.
Вдобавок к этому даже в больших городах людям на инвалидной коляске трудно передвигаться без сопровождающего. Нет надписей шрифтом Брайля, голосовые сообщения не визуально дублируются. Также инвалидам часто не предоставляют льготы, транспорт для передвижения.
Еще существует проблема стигматизации, приравнивания инвалидности к чему-то плохому путем использования диагнозов в значении оскорбительных слов. Человек затруднился ответить на вопрос — ему часто отвечают: "Ты что, даун/аутист?" Полез в драку с кулаками - "Да он псих".
Формируются стереотипы о том, что люди с синдромом Дауна или нарушениями аутистического спектра – глупые, а люди с психическими расстройствами – агрессивные. Из-за подобных стереотипов людей с инвалидностью воспринимают настороженно или даже враждебно.Часто к ним относятся как к маленьким детям. Их могут жалеть или задавать лишние бестактные вопросы об их состоянии, подчеркивая, что человек не такой, как все.
Для людей с инвалидностью достаточно неприятно, когда на первый план выходит диагноз, а не нравственные качества. К этому часто примешиваются насмешки и буллинг, причем не только со стороны детского коллектива, но довольно часто и взрослых людей.Очень хочется, чтобы это, наконец, изменилось!
София Максименко
А ви знаєте, що таке ейблізм?
Ми у фонді, звісно, знали про суть цього явища, але тільки від учнів Ліцею сучасної освіти дізналися, що воно має спеціальну назву.
Представляємо вам наступну роботу учнів 8 класу Ліцею в рамках проєкту «Інклюзія очима дітей».
Текст Софії Максименко, ілюстрація Вікторії Клименко.
У нашому суспільстві процвітає ейблізм.
На жаль, це досить розповсюджене явище, незважаючи на те, що існують методи боротьби з ним. Це не тільки обмежує свободу людей з інвалідністю, а також є інструментом насильства.
Взагалі, ейблізмом вважається будь який вид дискримінації на підставі інвалідності.
Наприклад, людям з інвалідністю важко отримати роботу, бо роботодавці вважають, що їх продуктивність буде меншою за середню, або їм потрібні будуть невигідні для роботодавців умови. Також не у всіх офісах є пандуси та спеціальні парковки. Єдиний вихід для людей з інвалідністю з'явився досить-таки недавно — дистанційна робота. Однак не всіх влаштовує такий спосіб. Люди з інвалідністю також хочуть жити повним життям.
На додачу до цього навіть у великих містах людям на інвалідній колясці важко пересуватися без супроводжуючої особи. Немає надписів шрифтом Брайля, голосові повідомлення не дублюються візуально. Також інвалідам часто не надають пільги, транспорт для пересування.
Ще існує проблема стигматизації, прирівнення інвалідності до чогось поганого шляхом використання діагнозів в значенні образливих слів. Людина не змогла відповісти на питання — їй часто відповідають: "Ти що, даун/аутист?". Поліз у бійку з кулаками — "Та він псих".
Формуються стереотипи про те, що люди з синдромом Дауна або порушеннями аутистичного спектру — дурнІ, а люди з психічними розладами — агресивні. Через подібні стереотипи людей з інвалідністю сприймають насторожено або навіть вороже.
Часто до них ставляться як до малих дітей. Іх можуть жаліти або ставити зайві нетактовні питання про їх стан, підкреслюючи, що людина не така, як усі.
Для людей з інвалідністю досить неприємно, коли на перший план виходить діагноз, а не моральні якості. До цього часто примішуються насмішки та буллінг, причому не тільки з боку дитячого колективу, а досить часто і з боку дорослих людей.
Дуже хочеться, щоб це нарешті змінилося!
Софія Максименко
