Прийомна сім'я Єсипчук: «Ми точно знаємо, навіщо ми народилися на світ!»

img

Наші родини 2 056

Прийомна сім'я Єсипчук: «Ми точно знаємо, навіщо ми народилися на світ!»

Здравствуйте! Мы приемная семья Есипчук из Кривого Рога. У нас двое кровных детей: пятнадцатилетний сын Дима и семнадцатилетняя Алина, и приёмный сынулька семилетний Пашулька.

Все началось тогда, когда я заканчивала 4 курс Никопольского педагогического училища в 1992 году. Я была на практике в пионерском лагере, где в смене были только дети-сироты. С тогда у меня родилась мечта: «Я обязательно в будущем сделаю что-то хорошее для этих детишек».

Тогда я и подумать не могла, что когда выйду замуж, муж не только поймет, но и поможет ее воплотить в жизнь! Он поддержал меня, и мы решили взять в семью ребенка из Дома малютки в Кривом Роге. В 2009 году у нас появился Пашулька, тогда ему было 4 годика. Как сейчас помню: привели его к нам знакомиться, а он разговорчивый такой, хорошенький. Нас спросили, будем ли мы к нему ходить или с другим ребенком будем знакомиться? Мы сразу поняли, что это наш малыш. Сейчас ему 7 лет, он по-прежнему разговорчивый, веселый и очень хороший ребёнок. Наши дети постепенно нашли с ним общий язык. Живем отлично, стараемся жить дружно.

А теперь понимаю, мечта работает и не дает жить только для себя. Сегодня они малыши, а завтра они подростки. Какими пойдут во взрослую жизнь, во многом будет зависеть от нас.

С нашими детьми мы обсудили вопрос о принятии в нашу семью еще детишек. После долгих обсуждений мы сошлись на общем мнении – что мы вместе всё сможем! Мы хотим создать детский дом семейного типа.

Кто-то сказал: «Есть два важных дня в жизни каждого человека. Первый - когда человек родился. Второй - когда понял, зачем родился». Мы точно знаем, зачем мы родились. Наша миссия - быть хорошими родителями, как бы ни было трудно.

Доброго дня! Ми прийомна сім'я Єсипчук з Кривого Рогу. У нас двоє кровних дітей: п'ятнадцятирічний син Діма і сімнадцятирічна Аліна, і прийомний синулька семирічний Пашулька.

Все почалося тоді, коли я закінчувала 4 курс Нікопольського педагогічного училища в 1992 році. Я була на практиці в піонерському таборі, де в зміні були тільки діти-сироти. Тоді у мене народилася мрія: «Я обов'язково в майбутньому зроблю щось хороше для цих діточок».

Тоді я й подумати не могла, що після весілля чоловік не тільки зрозуміє, а й допоможе мою мрію втілити в життя! Він підтримав мене, і ми вирішили взяти в сім'ю дитину з Будинку маляти в Кривому Розі. У 2009 році у нас з'явився Пашулька, тоді йому було 4 рочки. Як зараз пам'ятаю: привели його до нас знайомитися, а він балакучий такий, гарненький. Нас запитали, чи будемо ми до нього ходити або з іншою дитиною будемо знайомитися? Ми відразу зрозуміли, що це наш малюк. Зараз йому 7 років, він як і раніше говіркий, веселий і дуже хороший. Наші діти поступово знайшли з ним спільну мову. Живемо відмінно, намагаємося жити дружно.

А тепер розумію, моя мрія працює і не дає жити тільки для себе. Сьогодні вони малюки, а завтра вони підлітки. Якими підуть у доросле життя, багато в чому буде залежати від нас.

З нашими дітьми ми обговорили питання про прийняття в нашу сім'ю ще діточок. Після довгих обговорень ми зійшлися на спільній думці - що ми разом все зможемо! Ми хочемо створити дитячий будинок сімейного типу.

Хтось сказав: «Є дві важливі дні в житті кожної людини. Перший - коли людина народилася. Другий - коли зрозуміла, навіщо народилася». Ми точно знаємо, навіщо ми народилися. Наша місія - бути хорошими батьками, як би не було важко.

Залиште свій коментар