Історія сімейного будинку Тетяни та Юрія Дзюби
Меня зовут Дзюба Татьяна Ивановна, моего
мужа - Дзюба Юрий Владимирович. Мы живём в городе Марганец Днепропетровской
области.
Идея создания
детского дома семейного типа возникла у нас ещё в 1994 году, когда мы работали
в Москве. В то время хотели создать знаменитый «Китеж» - городок, где проживают
обездоленные дети со своими новыми семьями. Мы мечтали поехать туда поработать
и отдать своё тепло и ласку детям-сиротам, но не сложилось. Когда у нас
появился маленький Никитка, я тяжело заболела. Надежды на выздоровление почти
не было. Лёжа в реанимационном отделении, я всё время обращалась к Господу в
молитвах, и просила его помочь мне и моей семье побороть болезнь. Я обещала
воспитывать обездоленных детей, сеять зерно добра в их сердца. Прошло время,
Никитка рос да и я почти выздоровела, но о своем обещании я не забывала.
В один
прекрасный день мне позвонила знакомая, которая работала в исполкоме, и
предложила поехать в школу-интернат в селе Высшетарасовка, чтобы познакомиться
с десятилетней девочкой, которая осталась без родительского тепла и семьи. Поговорив с мужем, мы приняли решение, что я
поеду и познакомлюсь с ней, поговорю. На следующий же день я поехала. Наше
знакомство с Илоной Горловой, 1991 года рождения вызвало у нас обеих море
эмоций. Мы говорили, плакали, и нам двоим показалось, что мы знакомы с самого
рождения Илоны. Директор предложил мне взять девочку на выходные. Илона
согласилась, так как мечтала вырваться из стен детского дома хоть на какое-то
время. В нашем доме она себя чувствовала так, будто жила здесь всегда, и все,
что произошло в ее жизни, это было не с
ней. С первого же дня мы стали для нее папой и мамой. Никита сначала
воспринял её как девочку, которая пришла поиграть. Но потом началась ревность.
Я протягивала две руки и говорила, что для каждого есть своя рука, которая
будет их лелеять и обнимать, так и мирились детишки между собой. Собрав пакет
документов, мы оформили опеку над девочкой.
Мы со временем
переехали в город, чтобы детям дать лучшее образование, и начали свою
деятельность по созданию приёмной семьи, узнали, что есть еще и такая форма
семейного воспитания, как детский дом семейного типа. Занимаясь теперь уже
вопросом создания детского дома семейного типа, мы присмотрелись к одному
мальчику из приюта – Даниилу Билобрицкому, 1998 года рождения. Полтора года навещали его, забирали домой, но
официально мы не могли забрать его в нашу семью, так как у нас не было
документов об окончании курсов подготовки приемных родителей,
родителей-воспитателей. Когда мы проходили
курсы, ребёнка отправили в детский дом. Он плакал и говорил, что у него
уже есть папа и мама. С января 2007 года Даниил живет с нами, и всё у него
сейчас хорошо. Поначалу когда он только пришёл к нам семью, он был нервным и
запуганным.
После
окончания курсов мы получили разрешение на создание детского дома семейного
типа. В ноябре 2006 года мы стали официальными родителями–воспитателями.
Первыми в наш детский дом семейного типа пришли родные брат и сестра Яна
Ковальчук, 1996 года рождения и Юра Ковальчук, 2000 года рождения. Вместе с
ними появился и Дима Ганноченко, 2001 года рождения. Яна и Юра прошли нелегкий
путь перед тем, как попасть к нам. Мы даже не ожидали, что дети могут
поменяться в лучшую сторону. Кариночка
Слепова, 2001 года рождения, была устроена к нам в январе 2007 года, а Ярослав
Мацюта, 2003 года рождения, в марте того же года. Никита с Илоной помогали нам
в воспитании младших детей. Сейчас Илона вышла замуж, её сыночку уже два года,
живет в городе Мерганец.
В августе 2008
года в нашу семью пришел Дима Брехер,
1996 года рождения. Его мать трагически погибла, а бабушка спилась после смерти
дочери, и ребенок, чтобы прожить, вынужден был зарабатывать сам себе на жизнь,
трудиться на чужих огородах, вырывать траву за две гривны в день, чтобы купить
булку хлеба и съесть ее. В феврале 2009 года мы забрали к себе из больницы
Андрея Китая, 2004 года рождения. От него отказались приемные родители, у
которых он прожил полгода. Ребенок был гиперактивным, больным, истощенным. Семь
месяцев пришлось потратить на Андрюшу, чтобы научить ребенка тому
элементарному, что, казалось бы, знает
каждый ребенок в его возрасте. Он практически не разговаривал, а сейчас он
готовится идти в школу. Это был ребенок–Маугли, который не знал и не понимал
ничего. Поначалу, нам приходилось с ним даже спать вместе потому, что его
нельзя было оставить одного даже на секунду.
В 2010 году у
нас появилась Влащенко Анастасия, 2001 года рождения. После смерти матери она
семь лет воспитывалась в семье своего дяди.
Настя в семье дяди была нянькой для его двоих
детей, и к нам она попала с диагнозом:
дистрофия I степени. Девочка не знала никаких блюд,
кроме супа и борща. Для нее в диковинку
были Киевский торт, конфеты и прочие продукты, она даже хлеб не умела кушать.
2012 год для
нас стал «урожайным» на появление детишек. В феврале 2012 года наша семья пополнилась
Виталием Стефуняком, 2005 года рождения. Виталик в нашу семью должен был прийти
с сестричкой, но так сложилось, что
детей разлучили. Викторию, сестру Виталика забрал ее биологический отец. Вика,
прожив в семье отца восемь месяцев, сбежала от него и сейчас находится в
реабилитационном центре. Отец избивал девочку,
в связи, с чем готовятся документы на лишение его родительских прав. Мы
готовимся принять девочку в нашу семью. Виталик тоже с нетерпением ждет свою
сестричку. В марте 2012 года к нам пришли
родные брат и сестра, Владислав Кузьминов, 2002 года рождения, и Дарья
Кузьминова, 2005 года рождения. Виталий и Дашенька у нас первоклашки.
Наши ребята,
Никита и Дима учатся в девятом классе в военно-оздоровительном комплексе при военном лицее им. И. Богуна
(бывшее Суворовское училище) в г. Боярка. Мальчишки все каникулы проводят
вместе с нами, ездят с другими детьми в оздоровительные лагеря, на экскурсии.
Продолжит учебу в этом учебном заведении в следующем году и Даниил.
Вот такая у
нас большая семья. Мы с мужем довольны и любим всем сердцем наших детишек -
щебетунов, они у нас самые лучшие! Сейчас мы готовимся принять в свою семью еще
двоих деток, с которыми уже познакомились, и с нетерпением ждём официального
устройства. Хочется, чтобы еще хотя бы у двоих деток появилась семья, братики и
сестрички, ведь так необходимо каждому человеку чувствовать, что ты кому-то в
этом мире нужен, что можешь найти поддержку, родительскую любовь и тепло.
Мы благодарим
Бога и всех, кто помогает в нашем нелегком деле, в воспитании детей, у которых
не все сложилось в жизни.
Татьяна
ДЗЮБА
Мама-воспитатель
детского дома семейного типа
Если и вы желаете заняться благотворительностью детским домам, всю необходимую информацию вы можете найти на нашем сайте.
www.pomogaem.com.ua
Дитячий
будинок сімейного типу Дзюби: «Ми вдячні за можливість мати і виховувати
дітей!»
Мене
звати Дзюба Тетяна Іванівна, мого чоловіка - Дзюба Юрій Володимирович. Ми
живемо в місті Марганець Дніпропетровської області.
Ідея створення
дитячого будинку сімейного типу виникла у нас ще в 1994 році, коли ми працювали
в Москві. У той час хотіли створити знаменитий «Кітеж» - містечко, де
проживають знедолені діти зі своїми новими сім'ями. Ми мріяли поїхати туди
попрацювати і віддати своє тепло і ласку дітям-сиротам, але не склалося. Коли у
нас з'явився маленький Микитка, я тяжко захворіла. Надії на одужання майже не
було. Лежачи в реанімаційному відділенні, я весь час зверталася до Господа в
молитвах, і просила його допомогти мені і моїй родині побороти хворобу. Я
обіцяла виховувати знедолених дітей, сіяти зерно добра в їх серця. Минув час,
Микитка ріс та й я майже одужала, але про свою обіцянку я не забувала.
В один прекрасний
день мені подзвонила знайома, яка працювала у виконкомі, і запропонувала
поїхати в школу-інтернат в селі Вищетарасівка, щоб познайомитися з десятирічною
дівчинкою, яка залишилася без батьківського тепла і сім'ї. Поговоривши з
чоловіком, ми прийняли рішення, що я поїду і познайомлюся з нею, поговорю. Наступного
ж дня я поїхала. Наше знайомство з Ілоною Горловою, 1991 року народження,
викликало у нас обох море емоцій. Ми говорили, плакали, і нам двом здалося, що
ми знайомі з самого народження Ілони. Директор запропонував мені взяти дівчинку
на вихідні. Ілона погодилася, так як мріяла вирватися зі стін дитячого будинку
хоч на якийсь час. У нашому будинку вона себе відчувала так, ніби жила тут
завжди, і все, що відбулося в її житті, це було не з нею. З першого ж дня ми
стали для неї татом і мамою. Микита спочатку сприйняв її як дівчинку, яка
прийшла пограти. Але потім почалися ревнощі. Я простягала дві руки і сказала,
що для кожного є своя рука, яка буде їх плекати і обіймати, так і мирилися
діточки між собою. Зібравши пакет документів, ми оформили опіку над дівчинкою.
Ми згодом переїхали в
місто, щоб дітям дати кращу освіту, і почали процес створення прийомної сім'ї,
дізналися, що є ще й така форма сімейного виховання, як дитячий будинок
сімейного типу. Займаючись тепер уже питанням створення дитячого будинку
сімейного типу, ми придивилися до одного хлопчика з притулку - Данила Білобрицького,
1998 року народження. Півтора роки відвідували його, забирали додому, але
офіційно ми не могли забрати його в нашу сім'ю, так як у нас не було документів
про закінчення курсів підготовки прийомних батьків, батьків-вихователів. Коли
ми проходили курси, дитину відправили в дитячий будинок. Він плакав і говорив,
що у нього вже є тато і мама. З січня 2007 року Данило живе з нами, і все у
нього зараз добре. Спочатку коли він тільки прийшов до нас сім'ю, він був
нервовим і заляканим.
Після закінчення
курсів ми отримали дозвіл на створення дитячого будинку сімейного типу. У
листопаді 2006 року ми стали офіційними батьками-вихователями. Першими в наш
дитячий будинок сімейного типу прийшли рідні брат і сестра Яна Ковальчук, 1996
року народження та Юра Ковальчук, 2000 року народження. Разом з ними з'явився і
Діма Ганноченко, 2001 року народження. Яна і Юра пройшли нелегкий шлях перед
тим, як потрапити до нас. Ми навіть не очікували, що діти можуть помінятися в
кращу сторону. Каріночка Слєпова, 2001 року народження, була влаштована до нас
в січні 2007 року, а Ярослав Мацюта, 2003 року народження, в березні того ж
року. Микита з Ілоною допомагали нам у вихованні молодших дітей. Зараз Ілона
вийшла заміж, її синочку вже два роки, живе в місті Мерганец.
У серпні 2008 року в
нашу сім'ю прийшов Діма Брехер, 1996 року народження. Його мати трагічно
загинула, а бабуся спилася після смерті дочки, і дитина, щоб прожити, змушена
була заробляти сама собі на життя, трудитися на чужих городах, виривати траву
за дві гривні в день, щоб купити хліба. У лютому 2009 року ми забрали до себе з
лікарні Андрія Китая, 2004 року народження. Від нього відмовилися прийомні
батьки, у яких він прожив півроку. Дитина була гіперактивною, хворою, виснаженою.
Сім місяців довелося витратити на Андрійка, щоб навчити дитину тому
елементарному, що, здавалося б, знає кожна дитина в його віці. Він практично не
розмовляв, а зараз він готується йти до школи. Це була дитина-Мауглі, який не
знав і не розумів нічого. Спочатку, нам доводилося з ним навіть спати разом
тому, що його не можна було залишити одного навіть на секунду.
У 2010 році у нас
з'явилася Влащенко Анастасія, 2001 року народження. Після смерті матері вона
сім років виховувалася в родині свого дядька. Настя в сім'ї дядька була нянькою
для його двох дітей, і до нас вона потрапила з діагнозом: дистрофія I ступеню.
Дівчинка не знала ніяких страв, крім супу та борщу. Для неї в дивину були
Київський торт, цукерки та інші продукти, вона навіть хліб не вміла їсти.
2012 для нас став
«урожайним» на появу діточок. У лютому 2012 року наша сім'я поповнилася
Віталієм Стефуняком, 2005 року народження. Віталік в нашу сім'ю повинен був
прийти з сестричкою, але так склалося, що дітей розлучили. Вікторію, сестру
Віталіка забрав її біологічний батько. Віка, проживши в родині батька вісім
місяців, втекла від нього і зараз перебуває в реабілітаційному центрі. Батько
бив дівчинку, у зв'язку з цим готуються документи на позбавлення його
батьківських прав. Ми хочемо прийняти дівчинку в нашу сім'ю. Віталік теж з
нетерпінням чекає свою сестричку. У березні 2012 року до нас прийшли рідні брат
і сестра, Владислав Кузьмінов, 2002 року народження, та Дар'я Кузьмінова, 2005
року народження. Віталій і Даша у нас першокласники.
Наші хлопці, Микита і
Діма, навчаються у дев'ятому класі у військово-оздоровчому комплексі при
військовому ліцеї ім. І. Богуна (колишнє Суворовське училище) в м. Боярка.
Хлопчаки всі канікули проводять разом з нами, їздять з іншими дітьми в
оздоровчі табори, на екскурсії. Продовжить навчання в цьому навчальному закладі
в наступному році і Данило.
Ось така у нас велика
сім'я. Ми з чоловіком задоволені і любимо всім серцем наших діточок, вони у нас
найкращі! Зараз ми готуємося прийняти в свою сім'ю ще двох, з якими вже
познайомилися, і з нетерпінням чекаємо офіційного устрою. Хочеться, щоб і у цих
двох малюківз'явилася сім'я, братики й сестрички, адже так необхідно кожній людині
відчувати, що ти комусь у цьому світі потрібен, що можеш знайти підтримку,
батьківську любов і тепло.
Ми дякуємо Богові й
усіх, хто допомагає в нашій нелегкій справі, у вихованні дітей, у яких не все
склалося в житті.
Тетяна ДЗЮБА
Мама-вихователь
дитячого будинку сімейного типу
www.pomogaem.com.ua
