Дитячий будинок сімейного типу Чобану: «Чотири сестрички і братик на додачу»
Меня зовут Чобану Зиновия Фёдоровна, моего мужа – Чобану Михаил Гаврилович, мы живём в селе Запорожье Апостоловского района Днепропетровской области.
Наши старшие дочь и сын уже взрослые и живут самостоятельно, а младший сынок Андрюша, когда ему было 8 лет, заявил, что хочет сестричку. Мы и раньше, видя по телевизору передачи о детях-сиротах, очень их жалели, а теперь окончательно решили взять деток в семью. Оказалось, что мама Андрюшиного одноклассника работает в детском доме, она и рассказала нам о четырёх сестричках, к которым совершенно никто не приходит. В службе по делам детей мы узнали, какие необходимо собрать документы, прошли курсы кандидатов в приёмные родители. И пошли знакомиться с девочками.
Так получи наш Андрюшка не одну, а сразу четырёх сестричек: Вику, Лизу, Катю и Риту (по возрасту - от 5 до 12 лет).
С приходом девочек, конечно же, наша жизнь полностью изменилась. Первое время были сложности с воспитанием детей, с их питанием (не знали, чем их можно накормить и как лучше это сделать, чтобы не разбаловать). Девочки очень отстали в учёбе, с ними нужно было заниматься и заниматься…
Усилия наши не прошли даром: сейчас все учатся только на «хорошо» и «отлично».
Вика талантливо рисует, любит читать стихи, организовывает для нас концерты, мечтает стать учительницей начальной школы, и, вполне возможно, ей это удастся: у неё хорошие организаторские способности. Вообще, Вика очень целеустремлённая. Упрашивала меня показать ей, как доить корову, и не успокоилась, пока не научилась!
Катя помогает по хозяйству, очень нежная, внимательная девочка.
Рита – тоже замечательный человечек, но иногда ревнует к другим детям, а случается, нашалит – и не признаётся. В общем, бывает по-всякому.
Лиза очень активная, берётся за всё, но часто не доводит начатое до конца. Любит петь, хоть у неё это неважно выходит (каждому своё).
А наш Андрюшка в конце концов заскучал с девчонками и сообщил, что хочет братика, с ним будет веселее. И вот два месяца назад мы взяли ещё одного сыночка, 12-летнего Богдана. Мальчишка хороший, разбирается в электроприборах, берётся за любую мужскую работу. Думаем, будет мастер на все руки.
Мы счастливы от того, что обрели пятерых детишек, можем подарить им свою родительскую любовь, заботу, доброту, привить им лучшие человеческие качества, научить их жить в этом сложном мире.
Хочется, чтобы они выросли порядочными людьми, нашли профессии по душе, создали крепкие семьи. И, вспоминая нас, воспитывали своих деток так же, старались лишний раз сдержаться и не крикнуть, и похвалить, и радоваться даже просто тому, что есть для кого жить…
Если и вы решили заняться благотворительностью детским домам, всю необходимую информацию вы можете найти на нашем сайте.
Мене звуть Чобану Зиновія Федорівна, мого чоловіка - Чобану Михайло Гаврилович, ми живемо у селі Запоріжжя Апостолівського району Дніпропетровської області.
Наші старші дочка і син вже дорослі і живуть самостійно, а молодший синок Андрійко, коли йому було 8 років, заявив, що хоче сестричку. Дивлячись по телевізору передачі про дітей-сиріт, ми завжди дуже переймалися їх долею, а тепер остаточно вирішили взяти діток в сім'ю. Виявилося, що мама Андрійка однокласника працює в дитячому будинку, вона й розповіла нам про чотирьох сестричок, до яких зовсім ніхто не приходить. У службі у справах дітей ми дізналися, які необхідно зібрати документи, пройшли курси кандидатів у прийомні батьки. І пішли знайомитися з дівчатами.
Так отримав наш Андрійко не одну, а відразу чотирьох сестричок: Віку, Лізу, Катю та Риту (за віком - від 5 до 12 років).
З приходом дівчаток, звичайно ж, наше життя повністю змінилася. Спочатку були труднощі з вихованням дітей, з їх харчуванням (не знали, чим їх можна нагодувати і як краще це зробити, щоб не розбалувати). Дівчатка дуже відстали у навчанні, з ними потрібно було багато й старанно займатися...
Зусилля наші не пройшли даром: зараз всі вчаться тільки на «добре» і «відмінно».
Віка талановито малює, любить читати вірші, організовує для нас концерти, мріє стати вчителькою початкових класів, і, цілком можливо, їй це вдасться: у неї хороші організаторські здібності. Взагалі, Віка дуже цілеспрямована. Просила мене показати їй, як доїти корову, і не заспокоїлася, поки не навчилася!
Катя допомагає з господарством, дуже ніжна, уважна дівчинка.
Рита - теж чудова дитинка, але іноді ревнує до інших дітей, а трапляється, нашкодить - і не зізнається. Загалом, буває по-всякому.
Ліза дуже активна, береться за все, але часто не доводить почате до кінця. Любить співати, хоч у неї це виходить поки що не дуже виходить (кожному своє).
А наш Андрійко в кінці кінців занудьгував з дівчатами і повідомив, що хоче братика, з ним буде веселіше. І ось два місяці тому ми взяли ще одного синочка, 12-річного Богдана. Хлопчисько хороший, розбирається в електроприладах, береться за будь-яку чоловічу роботу. Думаємо, буде майстер на всі руки.
Ми щасливі від того, що знайшли п'ятьох діточок, можемо подарувати їм свою батьківську любов, турботу, доброту, привити їм кращі людські якості, навчити їх жити в цьому складному світі.
Хочеться, щоб вони виросли порядними людьми, знайшли професії до душі, створили міцні сім'ї. І, згадуючи нас, виховували своїх діток так само, намагаючись зайвий раз стриматися і не крикнути, і похвалити, і радіти навіть просто тому, що є для кого жити...
