Дитячий будинок сімейного типу Дерев'янко: «Наше покликання - дарувати дітям радість родинного тепла»
Мы - семья
Деревянко. Некоторые читатели уже с нами знакомы как с приемной семьей.
Мы расширяемся. В декабре 2012 года мы стали детским домом семейного типа. Хотелось бы немного освежить в памяти нашу
историю. Меня зовут Василий
Васильевич, мою жену Елена Ивановна.
Наша дружная и большая семья живет в городе Днепропетровск. Ещё совсем недавно
наша семья была маленькой, мы жили втроём, воспитывали сыночка Игорёшу. Сейчас
он уже нас взрослый и самостоятельный. Он незаменимый помощник в воспитании
наших семерых сорванцов. Желание иметь много детей родилось очень давно. К этой
своей мечте мы шли многие годы, занимаясь благотворительностью, помогая по
возможности нуждающимся.
Мы воспитываем
семерых смелых, сильных, отважных, умных ребятишек: Сережу Васильченка, 2004
года рождения, Святослава Вербовского, 2006 года рождения, Наденьку Хорт, 2002
года рождения, ее двух сестричек, Настю, 2008 года рождения, Катюшу, 2009 года
рождения, и двух ее братьев, Дмитрия, 2006 года рождения, и Владимира, 2004
года рождения.
Первым
появился в нашей семье Святослав или, как мы его ещё нежно называем, Святик.
Когда мы его увидели первый раз - это был испуганный, недоверчивый человечек с
грустными глазами. Постепенно, окружив его вниманием, заботой, мы обнаружили в
Святике огромный кладезь талантов: он поет в хоре, выступает на сцене, очень
забавно рассказывает юморески. Ещё Святик рисует и делает своими руками разные
поделки. Получается здорово! Не только мы гордимся своим сыночком: его портрет
висит на доске почета в Красногвардейском районном Доме творчества.
Второй наш
приёмный ребёнок - Серёжка. В нашей семье он недавно. Несмотря на свой юный
возраст, Серёжа уже много повидал и пережил. Тем не менее, не озлобился, а
остался добрым, ласковым ребёнком, готовым прийти в любой момент на помощь, как
взрослым, так и детям. Мы записали его уже на разные кружки, он занимается
рисованием и прикладным искусством. Хотим ещё в будущем приобщить к спорту, так
как мальчик подвижный с огромным запасом энергии, которую нужно тратить.
В декабре 2012
года в нашей семье появились сразу пятеро детей: Настюша, Катюша, Наденька,
Володя и Дима. Очень добрые, ласковые
дети, которые хотят любить и желают быть любимыми. Несмотря на то, что дети у
нас живут недавно, мы стараемся восполнить и дать им все то, что они не
получили в своей жизни. Мы стремимся к тому, чтобы наши детки были
разносторонне развиты. Они с удовольствием ходят в детский сад, школу, посещают
разнообразные кружки. Им, конечно же, придется многому учиться, даже тому, что,
казалось бы, знает каждый ребенок их возраста. Так уж случилось в их детской,
но нелегкой судьбе, что они не имеют возможности жить со своими родными. Но мы
стремимся подарить свою родительскую любовь и ласку. Они нуждаются в нас и в
нашей поддержке.
Наш сын Игорёк
учится в институте физкультуры и спорта, он мастер спорта по лёгкой атлетике,
член сборной Украины. Меньшим есть на кого равняться. Мы надеемся, что каждый
из них добьется хороших результатов в жизни.
Мы очень любим
детей, проявляем терпение, набираемся опыта в воспитании для того, чтобы дальше
им помогать. Наша семья очень хочет подарить радость семейного тепла ещё
нескольким малышам, и мы с нетерпением будем их ждать.
Василий ДЕРЕВЯНКО
папа – воспитатель детского дома
семейного типа
Если вы решили заняться благотворительностью детским домам, всю необходимую информацию вы можете найти на нашем сайте.
Ми - сім'я
Дерев'янко. Деякі читачі вже з нами знайомі, знали нас як прийомну сім'ю. Ми
розширюємося. У грудні 2012 року ми стали дитячим будинком сімейного типу.
Хотілося б трохи освіжити в пам'яті нашу історію. Мене звати Василь Васильович,
мою дружину - Олена Іванівна. Наша
дружна і велика сім'я живе в місті Дніпропетровськ. Ще зовсім недавно наша родина
була маленькою, ми жили втрьох, виховували синочка Ігорка. Зараз він вже дорослий
і самостійний. Він незамінний помічник у вихованні наших сімох бешкетників.
Бажання мати багато дітей народилося дуже давно. До цієї своєї мрії ми йшли
багато років, займаючись благодійністю, допомагаючи по можливості нужденним.
Ми виховуємо сімох
сміливих, сильних, відважних, розумних дітлахів: Сергійка Васильченка, 2004 року
народження, Святослава Вербовського, 2006 року народження, Надійку Хорт, 2002
року народження, її двох сестричок, Настю, 2008 року народження, Катюшу, 2009
року народження, та двох її братів, Дмитра, 2006 року народження, і Володимира,
2004 року народження.
Першим з'явився в
нашій родині Святослав або, як ми його ще ніжно називаємо, Святик. Коли ми його
побачили вперше - це був переляканий, недовірливий хлопець з сумними очима.
Поступово, огорнувши його увагою, турботою, ми виявили в Святику величезне джерело
талантів: він співає в хорі, виступає на сцені, дуже забавно розповідає
гуморески. Ще Святик малює і робить своїми руками різні вироби. Виходить
здорово! Не тільки ми пишаємося своїм синочком: його портрет висить на дошці
пошани в Червоногвардійському районному Будинку творчості.
Друга наша прийомна
дитина - Сергійко. У нашій сім'ї він недавно. Незважаючи на свій юний вік, хлопчик
вже багато побачив і пережив. Тим не менш, не озлобився, а залишився добрим та
ласкавим, завжди готовим прийти в будь-який момент на допомогу, як дорослим,
так і дітям. Ми записали його вже на різні гуртки, він займається малюванням і
прикладним мистецтвом. Хочемо ще в майбутньому долучити до спорту, так як
хлопчик рухливий з величезним запасом енергії, яку потрібно витрачати.
У грудні 2012 року в
нашій сім'ї з'явилися відразу п'ятеро дітей: Настюша, Катюша, Надійка, Володя і
Дмитрик. Дуже добрі та лагідні діти, які хочуть любити і бажають бути любимими. Незважаючи на те, що діти у нас
живуть недавно, ми намагаємося заповнити і дати їм все те, що вони не отримали
в своєму житті. Ми прагнемо до того, щоб наші дітки були різнобічно розвинуті.
Вони із задоволенням ходять у дитячий садок, школу, відвідують різноманітні
гуртки. Їм, звичайно ж, доведеться багато чому вчитися, навіть того, що,
здавалося б, знає кожна дитина їх віку. Так вже сталося в їх дитячому, але нелегкому житті, що вони не мають можливості бути зі своїми рідними. Але ми
прагнемо подарувати свою батьківську любов і ласку. Вони потребують нас і нашої
підтримки.
Наш син Ігор вчиться
в інституті фізкультури і спорту, він майстер спорту з легкої атлетики, член
збірної України. Меншим є на кого рівнятися. Ми сподіваємося, що кожен з них
доб'ється хороших результатів у житті.
Ми дуже любимо дітей,
проявляємо терпіння, набираємося досвіду у вихованні для того, щоб далі їм
допомагати. Наша сім'я дуже хоче подарувати радість родинного тепла ще кільком
малюкам, і ми з нетерпінням будемо на них чекати.
Василь ДЕРЕВ'ЯНКО
тато - вихователь
дитячого будинку сімейного типу
www.pomogaem.com.ua
