А раптом...
Начиная работу над программой «Шаг в будущее» мы твердо знали, что эта тема очень важна и актуальна, тем более, что уже рядом были выпускники детского дома, которые периодически обращались за помощью. Но вынашивая идею и разрабатывая стратегию развития данного направления, периодически закрадывалась нотка сомнения: «А вдруг…» Вдруг они откажутся от предлагаемой помощи, вдруг не поверят, вдруг побоятся… Ведь помощь и поддержку им предлагают крайне редко. В детском доме они росли в условиях наличия всего необходимого для жизни, а за его стенами, когда вышли, пришлось совершенно иначе посмотреть на жизнь. Они видят, что необходимо выживать. Кто-то борется до последнего, кто-то опускает руки сразу, кто-то сдается в какой-то момент борьбы, когда покидают силы и вера.
В рамках проекта «Содружество» во время встречи, которая состоялась 20 июля, ребятам была предложена помощь. Мы говорили о поддержке как социальной, психологической, юридической, так и материальной. Реакция была интересной. Видно было, что они нуждаются, знают, что помощь необходима, но не верят. Уже давно не верят.
Процесс налаживания доверия существенно облегчило то, что помощь предложил им близкий человек. Но все равно, остается прежнее «А вдруг».
На предложение отреагировали. Один человек. Может для проверки, можно ли доверять, как отреагируют, может… не важно.
Молодой человек, отец троих детей. Имеет, уже ставшие привычными для восприятия, проблемы: с жильем, которого не было, нет и не предвидится, с работой, которая сегодня есть, а завтра нет (хотя в данном случае необходимо указать иначе – вчера была, сегодня нет), с финансами на содержание семьи, ведь в доме трое детей. Но обратился он только с одним – необходимы подгузники для младшего ребенка. Ему необходимо гораздо больше.
После получения пачки подгузников, которые были у нас в результате акции «Корзинка добра», среди выпускников детского дома разнеслось радостное: «Вау!» Ведь они уже привыкли, что на их проблемы все разводят руками.
Еще один шаг к доверию сделан. Это была всего лишь пачка подгузников, а им нужно намного больше.
P.S. Но все же, остается прежнее «А вдруг».
Если вы желаете помочь детям сиротам, всю необходимую информацию вы можете найти на нашем сайте.
Починаючи роботу над програмою «Крок у майбутнє» ми твердо знали, що ця робота дуже важлива і актуальна, тим більше, що поруч вже були випускники дитячого будинку, які періодично зверталися за допомогою. Але, виношуючи ідею і розробляючи стратегію розвитку даного напрямку, періодично закрадалася нотка сумніву: «А раптом...» Раптом вони відмовляться від запропонованої допомоги, раптом не повірять, раптом злякаються ... Адже допомогу й підтримку їм пропонують вкрай рідко. У дитячому будинку вони росли в умовах наявності всього необхідного для життя, а за його стінами, коли вийшли, довелося зовсім інакше подивитися на життя. Вони бачать, що необхідно виживати. Хтось бореться до останнього, хтось опускає руки одразу, хтось здається в якийсь момент боротьби, коли покидають сили і віра.
В рамках проекту «Співдружність» під час зустрічі, яка відбулася 20 липня, молодим людям була запропонована допомога. Ми говорили про підтримку як соціальну, психологічну, юридичну, так і матеріальну. Реакція була цікавою. Було видно, що вони потребують, знають, що допомога необхідна, але не вірять. Уже давно не вірять.
Процес налагодження довіри істотно полегшило те, що допомогу запропонувала їм близька людина. Але все одно, залишається колишнє «А раптом».
На пропозицію відреагували. Одна людина. Може для перевірки, чи можна довіряти, як відреагують, може... не важливо.
Молодий чоловік, батько трьох дітей. Має проблеми, що вже стали звичними для сприйняття: з житлом, якого не було, немає і не передбачається, з роботою, яка сьогодні є, а завтра немає (хоча в даному випадку необхідно вказати інакше - вчора була, сьогодні немає), з фінансами на утримання сім'ї, адже в будинку троє дітей. Але звернувся він тільки з одним - необхідні підгузки для малої дитини. Йому необхідно набагато більше.
Після отримання пачки підгузків, які були в нас у результаті акції «Кошик добра», серед випускників дитячого будинку рознеслося радісне: «Вау!» Адже вони вже звикли, що на їхні проблеми всі розводять руками.
Ще один крок до довіри зроблений. Це була всього лише пачка підгузків, але їм потрібно набагато більше.
P.S. Але все ж, залишається колишнє «А раптом…»
