Весела волонтерська історія

img

Нотатки волонтера

Весела волонтерська історія

Допомагали ми якось тяжкохворій дитині з глибинки.
Одужав хлопчисько, поїхав у рідне село.

Їм потрібен був спеціальний перев'язувальний післяопіковий матеріал - гразолін. Зателефонувала мама і попросила прислати маршруткою цей гразолін, тому що у них його ніде купити, а він потрібен терміново, на найближчу перев'язку гразоліна немає... А на вулиці зима, холодно, снігопад, дороги замело. У результаті, волонтеру вдалося роздобути гразолін. Приїхавши на автовокзал, волонтер отримала звістку, що маршрутки ходять тільки до сусіднього села (пара кілометрів), а до їхнього села маршрутки скасовані, у зв'язку із занесеними снігом дорогами. Дівчинка відправляє гразолін, адже він терміново потрібен, а коли почнуть ходити маршрутки - невідомо.

Відправила. Телефонує мамі й повідомляє про це, на що та ображено говорить: «Так мені ж не зручно, я не поїду...»
Волонтер по телефону просто змусила їх поїхати і зустріти гразолін.
Місяці через два - дзвінок волонтеру від тата хлопчика.
«Добрий день. Ми тут в погребі дивимось - пропадати щось почало. Ну, думаємо, треба трохи волонтерів пригостити - ви ж нам так допомогли, спасибі! Я вам відправлю маршруткою торбинку з їжею». Волонтер, звичайно, починає делікатно відмовлятися, бо зустрічати маршрутку в цей час дуже незручно через роботу. Загалом, волонтер наполягає, що не потрібно передач, вдячність - це здоров'я вашої дитини, у нас все в порядку, дефіциту продуктів немає, та й їхати незручно, місто велике, двома маршрутками тільки до автовокзалу, важко, мовляв, везти... Тато стоїть на своїй позиції, посилаючись на те, що воно ж пропаде! Волонтер здається і погоджується зустріти сумку та передати їжу в один з дитячих будинків сімейного типу. На що тато відповідає: «Та ні, то тільки вам, ви ж така худенька! Там не на сім'ю - там картоплі трохи, буряка та банка варення... ». Волонтер вирішує все-таки відмовитися від передачі і, вже не слухаючи аргументи батька, каже: «Дякую, все в порядку, нічого не потрібно, до побачення, не хворійте».

Наступного дня на початку восьмої ранку телефонує тато і повідомляє радісну новину, що маршрутка через півгодини буде на вокзалі! Волонтер сонним голосом відповідає що, мовляв, як же так, ми ж домовилися, що не потрібно. Але тато твердий, як ніколи в своєму рішенні нагодувати худеньку дівчинку картоплею.

Волонтер у роздумах, що робити далі, питає в тата номер маршрутки, телефон водія та отримує відповідь: «Так рано ж було, темно - не бачив я ні номерів, ні що там за маршрутка була...»
Історія закінчилася тим, що сумочка благополучно виїхала назад у село...


Записки волонтера

www.deti.dp.ua

Залиште свій коментар