Весела волонтерська історія

Было дело, помогали мы как-то тяжелому ребенку из глубинки.

Выздоровел мальчишка, уехал в родное село.

Им нужен был специальный перевязочный послеожоговые материал - гразолин. Звонит мама, просит прислать маршруткой этот гразолин, потому как у них его не купить негде, а он нужен срочно, на ближайшую перевязку гразолина нет… А на улице зима, холодно, снегопад, дороги замело. В общем, волонтеру удалось раздобыть гразолин. Приехав на автовокзал, волонтер получила известие, что до их села маршрутки отменены в связи с занесенными снегом дорогами, но ходят маршрутки только до соседнего села (пара километров). Девочка отправляет гразолин потому, что нужен ведь срочно, а когда начнут ходить маршрутки – неизвестно.

Отправила. Звонит маме и сообщает об этом, на что та обиженно говорит: «Так мені ж не вдобно, я не поїду…»

Волонтер по телефону просто заставила их поехать и встретить гразолин.

Месяца через два – звонок волонтеру от папы мальчика.

«Добрий день. Ми тут в погребі дивимось – пропадать шось почало. Ну, думаємо, треба трохи волонтерів пригостить – ви ж нам так допомогли, спасибі! Я вам відправлю маршруткою сумочку з їжєю». Волонтер, конечно, начинает деликатно отказываться, так как встречать маршрутку в это время очень неудобно из-за работы. В общем, волонтер настаивает, что не нужно передач, благодарность – это здоровье вашего ребенка, у нас все в порядке, дефицита продуктов нет, да и ехать неудобно, город большой, двумя маршрутками только до автовокзала, тяжело, мол, везти… Папа настаивает на своем, ссылаясь на то, что пропадет же! Волонтер сдается и соглашается встретить сумку и передать еду в один из детских домов семейного типа. На что папа отвечает: «Та ні, то тільки вам, ви ж така худенька! Там не на сім’ю – там картоплі  трохи, буряка та банка варення…» Волонтер решает все-таки отказаться от передачи и, уже не слушая доводы папы, говорит: «Спасибо все в порядке, ничего не нужно, до свидания, не болейте».

На следующий день в начале восьмого утра звонит папа и сообщает радостную новость, что маршрутка через полчаса будет на вокзале! Волонтер сонным голосом отвечает что, мол, как же так, мы ж договорились, что не нужно. Но папа тверд, как никогда в своем решении накормить худенькую девочку картошкой.

Волонтер в раздумьях, что делать дальше, спрашивает у папы номер маршрутки, телефон маршрутчика и получает ответ: «Так рано ж було, темно – не бачив я ні номерів, ні що там за маршрутка була…»

История закончилась тем, что сумочка благополучно уехала обратно в деревню…

Записки волонтера

www.deti.dp.ua

Допомагали ми якось тяжкохворій дитині з глибинки.
Одужав хлопчисько, поїхав у рідне село.

Їм потрібен був спеціальний перев'язувальний післяопіковий матеріал - гразолін. Зателефонувала мама і попросила прислати маршруткою цей гразолін, тому що у них його ніде купити, а він потрібен терміново, на найближчу перев'язку гразоліна немає... А на вулиці зима, холодно, снігопад, дороги замело. У результаті, волонтеру вдалося роздобути гразолін. Приїхавши на автовокзал, волонтер отримала звістку, що маршрутки ходять тільки до сусіднього села (пара кілометрів), а до їхнього села маршрутки скасовані, у зв'язку із занесеними снігом дорогами. Дівчинка відправляє гразолін, адже він терміново потрібен, а коли почнуть ходити маршрутки - невідомо.

Відправила. Телефонує мамі й повідомляє про це, на що та ображено говорить: «Так мені ж не зручно, я не поїду...»
Волонтер по телефону просто змусила їх поїхати і зустріти гразолін.
Місяці через два - дзвінок волонтеру від тата хлопчика.
«Добрий день. Ми тут в погребі дивимось - пропадати щось почало. Ну, думаємо, треба трохи волонтерів пригостити - ви ж нам так допомогли, спасибі! Я вам відправлю маршруткою торбинку з їжею». Волонтер, звичайно, починає делікатно відмовлятися, бо зустрічати маршрутку в цей час дуже незручно через роботу. Загалом, волонтер наполягає, що не потрібно передач, вдячність - це здоров'я вашої дитини, у нас все в порядку, дефіциту продуктів немає, та й їхати незручно, місто велике, двома маршрутками тільки до автовокзалу, важко, мовляв, везти... Тато стоїть на своїй позиції, посилаючись на те, що воно ж пропаде! Волонтер здається і погоджується зустріти сумку та передати їжу в один з дитячих будинків сімейного типу. На що тато відповідає: «Та ні, то тільки вам, ви ж така худенька! Там не на сім'ю - там картоплі трохи, буряка та банка варення... ». Волонтер вирішує все-таки відмовитися від передачі і, вже не слухаючи аргументи батька, каже: «Дякую, все в порядку, нічого не потрібно, до побачення, не хворійте».

Наступного дня на початку восьмої ранку телефонує тато і повідомляє радісну новину, що маршрутка через півгодини буде на вокзалі! Волонтер сонним голосом відповідає що, мовляв, як же так, ми ж домовилися, що не потрібно. Але тато твердий, як ніколи в своєму рішенні нагодувати худеньку дівчинку картоплею.

Волонтер у роздумах, що робити далі, питає в тата номер маршрутки, телефон водія та отримує відповідь: «Так рано ж було, темно - не бачив я ні номерів, ні що там за маршрутка була...»
Історія закінчилася тим, що сумочка благополучно виїхала назад у село...

Записки волонтера

www.deti.dp.ua